Справа № 22ц-1506                         Головуючий у першій інстанції -Карнаух А.С.

Доповідач - Литвиненко І.В.

РІШЕННЯ Іменем       України

29 вересня 2006 року                                                           місто Чернігів

Апеляційний   суд Чернігівської області у складі:

головуючого   - Литвиненко І.В.

суддів - Смаглюк Р.І., Шевченко В.М.

при секретарі - Вареник O.K.

з участю - сторін та представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду від 17 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , 2002 року народження, та ОСОБА_5, 1997 року народження, до ОСОБА_6, ОСОБА_2 про вселення та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2006 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про вселення її разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_4, 2002 року народження, та ОСОБА_5, 1997 року народження, в будинок АДРЕСА_1, посилаючись на те, що з 1994 року вона та її діти зареєстровані в спірному житлі як члени сім"ї власника будинку -ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і після смерті якої, відповідачі у встановленому законом порядку отримали право власності на спадковий будинок. Крім того, просила зобов"язати відповідачів не чинити їй та її дітям перешкод в користуванні спірним будинком, тому що вони заперечують і не дозволяють проживати їй в цьому будинку.

Рішенням Чернігівського районного суду від 17 серпня 2006 року позов ОСОБА_3 задоволено. Суд вселив ОСОБА_3 та її малолітніх дітей в жиле приміщення будинку АДРЕСА_1, зобов'язав ОСОБА_2 та ОСОБА_6 не чинити перешкод в користуванні спірним жилим приміщенням та стягнув зі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь держави судовий збір в сумі 4 грн. 25 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права, так як суд не застосував ст. 4, 64 ЖК України, необгрунтовано визнавши позивачку членом сім'ї як колишнього власника, так і теперішніх власників будинку. Також апелянт зазначає, що позивачка не вела спільного господарства з власниками будинку та не брала участь у витратах на утримання спірного житла, і ,крім того, позивачка разом з дітьми останній час постійно проживає за іншою адресою.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено в суді першої інстанції, позивачка разом з дітьми у січні 2004 року добровільно залишила будинок ОСОБА_8 і перейшла жити у інше житло. Питання про те, щоб знову проживати у зазначеному будинку при житті її власниці, членом сім''ї якої була позивачка з дітьми, ОСОБА_3 не ставила. Вперше з заявою про усунення перешкод в користуванні житлом, позивачка звернулась 16.11.2005 року, т.т. через один рік та десять місяців і вже до нових власників будинку, що підтверджується відмовним матеріалом Чернігівського РВ УМВС від 16.11.2005 року та актом сільради від 18.04.2006 року, довідками сільради від 29.11.2005 року, від 07.07.2006 року ( а.с. 6, 24, 25).

За таких обставин, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка, незважаючи на зміну власника будинку, підлягає вселенню як член сім'ї власника будинку відповідно до ч.4 ст. 156 ЖК України, оскільки зазначена норма закону передбачає , що припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє особу права користування займаним приміщенням, т.т. мова йде про того ж самого власника, членом сім'ї якого була особа, та ця особа продовжує користуватися приміщенням. А в даному випадку змінився власник будинку, ні з ким з нових власників позивачка не перебувала у сімейних відносинах відповідно до ст. 64 ЖК України, добровільно залишила будинок на один рік десять місяців і не ставила питання про своє вселення за життя ОСОБА_8.

Виходячи з наведеного, апеляційний суд приходить до висновку , що суд першої інстанції прийшов до висновку, який не відповідає обставинам справи, а тому судове рішення підлягає скасуванню. Підстави для задоволення позову Лепехи Л.В. відсутні.

Керуючись ст. 156 ЖК України ,ст.ст. 303, 307, 309, 314,316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -задовольнити.

Рішення Чернігівського районного суду від 17 серпня 2006 року - скасувати.

Відмовити ОСОБА_3, що діє в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей : ОСОБА_4, 2002 року народження, та ОСОБА_5 , 1997 року народження ,у задоволенні позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про вселення та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 грн 25 коп в повернення сплаченого державного мита та 7 грн 50 коп в повернення сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення за подачу апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.