ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2025 р. Справа №910/6343/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники сторін:

від позивача: Хитрук Н.І.

від відповідача: Трикоз О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізко"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 (повний текст складено 18.03.2025)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025

у справі №910/6343/24 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові мережі України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізко"

про стягнення 1 846 640,54 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові мережі України" (далі - ТОВ "Нові мережі України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізко" (далі - ТОВ "Лізко") 1 339 573,83 грн пені, 356 131,96 грн інфляційних втрат та 150 934,75 грн трьох процентів річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2019 №1233 у розмірі 3 593 700,00 грн, яка була стягнута в судовому порядку у справі №910/9791/23, у зв`язку з чим просить суд стягнути з ТОВ "Лізко" на користь позивача 1 339 573,83 грн пені, 356 131,96 грн інфляційних втрат та 150 934,75 грн трьох процентів річних.

Крім того, до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про стягнення судових витрат, в якій останній просив суд стягнути з ТОВ "Лізко" витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 62 000,00 грн.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/6343/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Лізко" на користь ТОВ "Нові мережі України" 1 339 573,83 грн пені, 356 131,96 грн інфляційних втрат, 150 640,15 грн трьох процентів річних, а також 22 156,15 грн судового збору. У решті позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на суму 1 339 573,83 грн, визнав його обґрунтованим та правильним, у зв`язку з чим з відповідача підлягає заявлена до стягнення сума пені. Розрахунок інфляційних втрат на суму 356 131,96 грн, доданий позивачем до позову, суд першої інстанції також визнав обґрунтованим та правильним, а отже з відповідача підлягає заявлена до стягнення сума інфляційних втрат. Крім того, судом першої інстанції здійснено перерахунок трьох процентів річних, відповідно до якого з відповідача підлягає стягненню 150 640,15 грн трьох процентів річних. У стягненні 294,60 грн трьох процентів річних місцевий господарський суд відмовив.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24 стягнуто з ТОВ "Лізко" на користь ТОВ "Нові мережі України" 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення місцевий господарський суд, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 30 000,00 грн та поклав їх на відповідача, у зв`язку з розглядом даної справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, ТОВ "Лізко" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ТОВ "Лізко" посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновку суду обставинам справи, що відповідно до положень статті 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Так, за доводами скаржника, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції безпідставно посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі №910/9791/23 в розрізі визначення порядку розрахунків, оскільки наведеним рішенням підтверджується факт заборгованості на суму 3 593 700,00 грн і ні що інше. Суд першої інстанції проігнорував відсутність у матеріалах справи доказів позивача на підтвердження направлення/отримання відповідачем рахунків, актів за 2022 рік та інших документів, які б підтверджували позовні вимоги, та дали б змогу визначити дату виконання зобов`язання, яка відраховується протягом 20-ти календарних днів кожного місяця наступного за звітним після отримання рахунку виконавця та акта наданих послуг.

Також апелянт звертає увагу, що отримані відповідачем 15.05.2023 "одним пакетом" акти за період січень-квітень 2023 року повернуті позивачу без підписання, в зв`язку з фактичною відсутністю надання послуг, що підтверджується, зокрема, наявним в матеріалах справи описом та листом від 12.06.2023 №39. Таким чином, у відповідача відсутні підстави для проведення оплати, зокрема, і з підстав відсутності доказів належного надання послуг у повному обсязі, а також взагалі відсутності фінансово-господарських операцій та документів. В той же час з моменту набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі №910/9791/23 оплата була здійснена. За таких обставин відсутні підстави застосування штрафних санкцій за нібито несвоєчасну оплату, однак дана позиція відповідача не досліджена у суді першої інстанції.

Крім того, відповідач не погоджується з періодом нарахування пені, визначеним в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, оскільки діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присічним.

Між іншим, на переконання скаржника, нехтуючи правами відповідача та порушуючи вимоги ГПК України суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим сторонами справи доказам та задовольнив стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2025 апеляційну скаргу у справі №910/6343/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Лізко" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025у справі №910/6343/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21.05.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6343/24. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 28.04.2025.

17.04.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6343/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 задоволено заяву представника ТОВ "Нові мережі України" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

23.04.2025, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Лізко" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24 - без змін.

Так, у відзиві позивач зазначає, що позиція відповідача стосовно невстановлення судами у справі №910/9791/23 порядку здійснення розрахунків не відповідає дійсності. Господарський суд міста Києва та Північний апеляційний господарський суд у справі №910/9791/23, встановили, що відповідач прострочив своє зобов`язання зі сплати заборгованості, що у тому числі, стало підставою для стягнення заборгованості в судовому порядку. Матеріали справи підтверджують, що відповідач володів всіма необхідними документами для здійснення розрахунків, проте порушив свій обов`язок та не приступив до виконання зобов`язань.

Також, на переконання позивача, матеріали справи містять всі необхідні докази, які підтверджують, що позивач належним чином надав відповідачу послуги за період з лютого 2022 року до квітня 2023 року, а останній прострочив обов`язок зі здійснення оплати послуг, що є підставою для стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання, за кожен день прострочки, відповідно до пункту 12.4 спірного договору, а також інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу.

ТОВ "Нові мережі України" вважає, що суд першої інстанції належним чином відмовив у клопотанні відповідача про зупинення провадження у справі.

Крім того, позивач зазначив, що оскільки матеріали справи містять докази, які підтверджують обсяг наданої правової допомоги, у тому числі акт приймання-передачі наданих послуг та розрахунок розміру винагороди адвоката, який містить детальний перелік послуг, що були надані адвокатом позивачу, позиція апелянта щодо відсутності належного документального підтвердження надання правової допомоги є необґрунтованою та безпідставною.

Узагальнені доводи, заперечення та пояснення учасників справи

27.04.2025, через систему "Електронний суд", відповідачем подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій стверджує, що аргументи зазначенні у відзиві на апеляційну скаргу є необґрунтованим, та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, а також проводиться підміна понять та перекручування фактів, з огляду на що не повинні братися судом до уваги.

Слід зазначити, що нормами ГПК України не передбачено подання такої процесуальної заяви, однак, колегія суддів враховує те, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

28.04.2025, через систему "Електронний суд", позивачем подані заперечення, в яких останній просить суд апеляційну скаргу ТОВ "Лізко" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24 - без змін.

Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення

27.04.2025, через систему "Електронний суд", ТОВ "Лізко" подано клопотання про зупинення провадження у справі №910/6343/24 до набрання законної сили рішенням у справі №910/1527/25.

В обґрунтування наведеного клопотання відповідач посилається на те, що розгляд справи №910/1527/25 безпосередньо впливає на рішення у даній справі, оскільки предметом відкритого провадження у справі №910/1527/25 є безпосереднє визнання недійсним договору про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2019 №1233, а предметом даної справи є нарахування пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних за цим договором, який може бути визнаний недійсним у справі №910/1527/25.

28.04.2025, через систему "Електронний суд", позивачем подані заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, в яких посилається на відсутність будь-яких правових та фактичних підстав для зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.

Обґрунтовуючи наведене вище клопотання відповідач вказує, що предметом розгляду у справі №910/1527/25 є визнання недійсним договору про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2019 №1233. Зупинення провадження у даній справі спрямоване на збереження існуючого становища до розгляду спору у справі №910/1527/25 по суті, з метою зупинення вчинення під час розгляду цієї справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушеного права, у разі задоволення/часткового задоволення позову у справі №910/1527/25. Встановлені в рішенні суду у справі №910/1527/25 обставини мають визначальне значення для розгляду, правильного та об`єктивного вирішення даного спору.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього. Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 29.04.2020 у справі №903/611/19.

При цьому пов`язаною є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4-6 статті 75 ГПК України).

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, яким чином пов`язана справа, яка розглядається іншим судом, а також, чим саме обумовлюється неможливість розгляду цієї справи. Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі №924/645/18, від 20.12.2019 у справі №910/13234/18, від 13.09.2019 у справі №912/872/18, від 21.02.2019 у справі №910/974/18.

Сама лише взаємопов`язаність двох справ (у тому числі й тих, у яких місцевий господарський суд дійшов протилежних висновків) не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі. При цьому наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19.

У своїй заяві відповідач не зазначив, яким саме чином розгляд справи №910/1527/25 унеможливлює розгляд справи №910/6343/24, яка наявна об`єктивна неможливість розгляду даної справи, яким чином наявні у справі докази не дозволять встановити та оцінити обставини, що мають значення для справи №910/6343/24 до вирішення справи №910/1527/25.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні від 07.07.1989 зі справи "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/5425/18.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення від 08.11.2005 ЄСПЛ "Смірнова проти України").

Слід зазначити, що у випадку задоволення позову у справі №910/1527/25 щодо визнання недійсним договору про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2019 №1233, встановлені судом факти можуть бути нововиявленою обставиною у даній справі.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 21.05.2025 з`явилися представники сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

25.01.2019 між ТОВ "Нові мережі України" (виконавець) та ТОВ "Лізко" (замовник) укладено договір про надання телекомунікаційних послуг №1233.

Згідно з пунктом 2.1 договору, в редакції додаткової угоди №2, виконавець зобов`язується за замовленням замовника, а також в інших випадках, передбачених договором, надати послуги, що складаються із: забезпечення надійної маршрутизації основного і резервного сигналу програми від точки комунікації до точок доставки у відповідності до замовлення (яке оформлюється у вигляді додатку до даного договору і є його невід`ємною частиною) та в інших випадках, передбачених договором; організація каналу передачі даних системи моніторингу замовника від провайдера.

Відповідно до пункту 2.2 договору замовник зобов`язується оплатити виконавцю вказані послуги у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені цим договором.

За умовами пунктів 3.1, 3.2 договору замовник повинен доставити сигнал до двох точок комунікації за адресою: м. Київ, вул. Леонтовича, 9 та м. Київ, вул. Дорогожицька, 10. Точкою розмежування зони відповідальності між замовником та виконавцем вважається вхідний роз`єм комунікації виконавця. Виконавець повинен доставити відповідний сигнал програми замовника до точок доставки у місці присутності провайдера за адресами, згідно із замовленням. Точкою розмежування зони відповідальності між виконавцем та провайдером вважається вхідний роз`єм комутації провайдера.

Пунктами 7.2, 7.3 договору встановлено, що види послуг, ціна послуг та умови їх надання визначаються положеннями цього договору, додатками та додатковими угодами до нього. Сторони дійшли згоди, що ціна послуг визначається за договірними тарифами, що узгоджені у додатку №1 до цього договору.

Періодом обліку наданих послуг, з метою їх оплати, є календарний місяць. Вартість послуг за неповний календарний місяць розраховується пропорційно (кратно) кількості днів календарного місяця, у якому ця послуга була фактично отримана замовником. Загальна вартість послуг за один календарний місяць складається з суми вартості всіх послуг за усіма чинними (діючими) замовленнями до цього договору, у цьому календарному місяці (пункти 7.7, 7.8 договору).

Згідно з пунктом 7.9 договору дата початку тарифікації кожної послуги, найменування всіх послуг та вартість всіх послуг, що надаються за всіма діючими замовленнями, зазначаються в акті наданих послуг. Форма акта наданих послуг наведена у додатку №3 до цього договору.

У пункті 7.10 договору сторони погодили, що акт наданих послуг є підставою для визначення фактичної вартості всіх послуг, отриманих замовником у звітному місяці, та нарахування замовнику плати за звітний місяць.

Відповідно до пункту 7.11 договору замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів, з дати отримання належним чином оформленого акта наданих послуг, але не пізніше 15 (п`ятнадцяти) днів з дня його відправлення виконавцем, зобов`язаний підписати його, та повернути 1 (один) примірник виконавцю. У випадку, якщо замовником до 20 (двадцятого) числа місяця наступного за звітним не було повернуто підписаний акт, не направлено вмотивовану відмову від підписання акта чи надіслано лист-вимогу про ненадходження акта/отримання копії акта, то такий акт вважається прийнятим замовником, а послуги такими, що надано належним чином.

Вартість отриманих замовником послуг оплачується ним щомісячно на поточний рахунок виконавця за один (звітний) місяць після підписання акта наданих послуг. Оплата відбувається, протягом 20-ти календарних днів кожного місяця наступного за звітним на підставі рахунку виконавця (або цього договору) та акта наданих послуг (пункт 7.14 договору).

За змістом пункту 8.9 договору замовник має право відмовитись від послуг, які надаються у звітному періоді за окремим замовленням у повному об`ємі, попередивши про це виконавця належним чином у строк не менший, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати припинення. Останньою датою надання такої послуги є дата останнього повного календарного дня отримання послуг, визначена замовником. У випадку такої відмови замовник компенсує документально підтверджені витрати, понесені виконавцем у повному розмірі.

У випадку, якщо замовник має претензії до наданих послуг, він зобов`язаний належним чином направити виконавцю вимогу у письмовій та електронній формах з цього приводу, а виконавець зобов`язується негайно усунути виявлені недоліки та надати протягом 10 (десяти) календарних днів пояснення причин неналежного надання послуг (пункт 9.2 договору).

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі №910/9791/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Лізко" на користь ТОВ "Нові мережі України" заборгованість у розмірі 3 593 700,00 грн та судовий збір в сумі 53 905,50 грн.

У наведеному рішенні судом встановлено факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за спірним договором в сумі 3 593 700,00 грн.

Звертаючись до суду першої інстанції з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання за договором про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2019 №1233 у розмірі 3 593 700,00 грн, яка була стягнута в судовому порядку у справі №910/9791/23, у зв`язку з чим просить суд стягнути з ТОВ "Лізко" на користь позивача 1 339 573,83 грн пені, 356 131,96 грн інфляційних втрат та 150 934,75 грн трьох процентів річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено місцевим господарським судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі №910/9791/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2025, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Лізко" на користь ТОВ "Нові мережі України" заборгованість у розмірі 3 593 700,00 грн та судовий збір в сумі 53 905,50 грн.

У наведеному рішенні суду встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2019 №1233, відповідно до якого у період з лютого 2022 року до квітня 2023 року позивачем надані, а відповідачем прийняті телекомунікаційні послуги на загальну суму 3 593 700,00 грн. Разом із тим, ТОВ "Лізко" за надані телекомунікаційні послуги не розрахувалося.

Встановленими обставинами у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 №910/9791/23 підтверджується факт отримання відповідачем послуг позивача на суму 3 593 700 грн. Відповідно, оплата по кожному місяцю окремо мала б відбутися протягом 20-ти календарних днів кожного місяця наступного за звітним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ТОВ "Лізко" порушило умови договору про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2019 №1233 та положення статті 526 ЦК України, що має наслідком задоволення позовних вимог ТОВ "Нові мережі України" про стягнення заборгованості у розмірі 3 593 700,00 грн.

Згідно з нормами статей 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. В той же час, приписи статті 625 ЦК України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому, преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Таким чином, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі №910/9791/23, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

Отже, судове рішення у справі №910/9791/23 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт неналежного виконання ТОВ "Лізко" його зобов`язань за договором про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2019 №1233 та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у загальному розмірі 3 593 700,00 грн підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 у справі №910/9791/23, яке набрало законної сили.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Як зазначає позивач, рішення суду від 13.11.2023 №910/9791/23 про стягнення 3 593 700,00 грн основного боргу виконано 14.03.2024, що підтверджується довідкою від 22.05.2024 №81-23/2/46688.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить стягнути з відповідача 356 131,96 грн інфляційних втрат та 150 934,75 грн трьох процентів річних, нарахованих на суму боргу за період з 21.03.2022 до 14.03.2024.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат на суму 356 131,96 грн, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що він є обґрунтованим та правильним, а отже з відповідача підлягає заявлена до стягнення сума інфляційних втрат.

Щодо розрахунку трьох процентів річних, місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивачем неправомірно здійснювалось нарахування санкцій на день коли борг було фактично погашено - 14.03.2024.

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16 міститься правовий висновок про те, що "день фактичної сплати суми заборгованості" не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних.

Колегія суддів погоджується з розрахунком місцевого господарського суду, відповідно до якого з відповідача підлягає стягненню 150 640,15 грн трьох процентів річних.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 1 339 573,83 грн пені, нарахованої на суму боргу за період з 21.03.2022 до 20.11.2023.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 12.4 договору, за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно розміру та строків оплати, замовник зобов`язаний сплатити виконавцю на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасної виконаного зобов`язання, за кожний день прострочки.

Судом першої інстанції прийнято до уваги пояснення позивача стосовно періоду на який ним нараховано пеню, що не обмежується періодом в шість місяців, з урахуванням продовження строку, визначеного статтею 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) на строк дії карантину, відповідно до пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України.

Згідно з пунктом 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписами пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на всій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який у свою чергу неодноразово продовжено.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Враховуючи наведене вище, є правомірним для нарахування пені у період до 30.06.2023.

Судова колегія, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на суму 1 339 573,83 грн, погоджується з місцевим господарським суд, що він є обґрунтованим та правильним, у зв`язку з чим з відповідача підлягає заявлена до стягнення сума пені.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, оскільки відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Так, згідно з частиною 3 статті 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3-1 частини 1 статті 227 та пунктом 1 частини 1 статті 228 цього Кодексу.

Натомість, наведені твердження відповідача щодо підстав для зупинення провадження у справі стосуються пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України.

Враховуючи, що підготовче провадження вже було закрито і справа розглядається по суті, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі.

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина 1 статті 124 ГПК України).

У позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовний розмір понесених судових витрат при розгляді даного спору складає 42 000,00 грн.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження здійснених судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають сплаті позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги від 25.01.2023 №25/01/23-1, укладеного між ТОВ "Нові мережі України" та адвокатом Хитрук Наталією Ігорівною; додаткових угод №3 та №4 від 21.05.2024 до цього договору; акта приймання-передачі наданих послуг від 13.03.2025 №5 на суму 62 000,00 грн, разом з додатком №1 до нього, в якому наведено розрахунок розміру винагороди адвоката; ордеру адвоката Хитрук Н.І. на надання професійної правничої допомоги серії АІ №1617582; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №002375.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Згідно з пунктом 3.1 договору про надання правової допомоги від 25.01.2023 №25/01/23-1 отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.

При визначенні розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка та репутація адвоката (пункт 3.2 договору).

У пункті 3.6 договору сторони погодили, що розмір гонорару встановлюється сторонами на підставі додаткової угоди.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди до договору №25/01/23-1, клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання здійснювати представництво інтересів клієнта у господарському суді щодо спору, який виник між позивачем та відповідачем щодо стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу, яка виникла за договором про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2019 №1233.

За умовами пункту 4 додаткової угоди гонорар адвоката становить 3 000,00 грн за годину надання послуг адвокатом.

У пункті 5 додаткової угоди сторони погодили наступний попередній розрахунок розміру гонорару адвоката: підготовка позовної заяви (8 год, 24 000,00 грн) та підготовка відповіді на відзив (5 год, 15 000,00 грн).

У пункті 6 додаткової угоди сторони погодили, що вартість участі у кожному судовому засіданні у справі становить 3 000,00 грн. Плата за участь у судовому засіданні стягується незалежно від того чи фактично відбулось судове засідання, окрім випадків, якщо таке засідання не відбулось із вини адвоката.

Крім основної винагороди позивач зобов`язаний сплатити додаткову винагороду у розмірі 20 000,00 грн у випадку задоволення позовних вимог (пункт 7 додаткової угоди).

За змістом пунктів 9, 10 додаткової угоди клієнт здійснює оплату гонорару протягом 30 (тридцяти) днів з моменту підписання акта приймання-передачі наданих послуг. Клієнт здійснює оплату гонорару у національній грошовій одиниці України. Гонорар розраховується відповідно до офіційного курсу гривні до євро, встановленого Національним банком України на день підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

На підтвердження судових витрат позивачем надано акт приймання-передачі наданих послуг про надання правової допомоги від 13.03.2025 №5 на загальну суму 62 000,00 грн та додаток №1 до цього акта, в якому наведено розрахунок розміру винагороди адвоката.

З долученого до справи додатку №1 до акта приймання-передачі наданих послуг від 13.03.2025 №5 вбачається, що адвокатом Хитрук Н.І. надано, а ТОВ "Нові мережі України" прийнято наступні послуги правової допомоги:

- підготовка позовної заяви у справі - 24 000,00 грн (8 год);

- підготовка відповіді на відзив у справі - 9 000,00 грн (3 год);

- підготовка заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі - 3 000,00 грн (1 год);

- участь у судових засіданнях у справі №910/6343/24, що відбулись 01.07.2024 та 12.03.2025 - 6 000,00 грн (2 засідання).

У пункті 3 додатку №1 до акта приймання-передачі наданих послуг від 13.03.2025 №5, сторони погодили, що остаточна вартість послуг, зазначених у пункті 1 становить 42 000,00 грн. Разом до сплати з урахуванням додаткової винагороди - 62 000,00 грн.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката із клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Отже, зважаючи на наведені положення законодавства, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за обґрунтованим клопотанням іншої сторони.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України.

Разом із тим, нормами цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд приймає до уваги висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 11.11.2021 у справі №910/7820/21, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v.Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v.Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в частині стягнення "гонорару успіху" у сумі 20 000,00 грн такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника відповідача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв`язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, у зв`язку з чим відсутні підстави для відшкодування позивачу "гонорару успіху" за рахунок відповідача.

Згідно з частиною 4 статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки судом задоволено позовні вимоги частково, то відповідно частковому задоволенню підлягають і судові витрати, в тому числі витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.01.2021 у справі №925/1137/19.

Враховуючи предмет і підстави позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, проаналізувавши опис наданих позивачу послуг, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, наявність обґрунтованого клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд першої інстанції з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 30 000,00 грн та покладення їх на відповідача, у зв`язку з розглядом даної справи.

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухвалені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позову та часткове задоволення заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в справі №910/6343/24.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24 ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Лізко" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ТОВ "Лізко".

Щодо витрат позивача на правову допомогу в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає про наступне.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги від 25.01.2023 №25/01/23-1, укладеного між ТОВ "Нові мережі України" та адвокатом Хитрук Н.І.; додаткових угод №3 від 21.05.2024, №8 від 11.04.2025, №9 від 07.05.2025 до цього договору; акта приймання-передачі наданих послуг від 14.05.2025 №7 на суму 24 000,00 грн разом з додатком №1 до нього, в якому наведено розрахунок розміру винагороди адвоката; ордеру адвоката Хитрук Н.І. на надання професійної правничої допомоги серії АІ №1874900.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди до договору №25/01/23-1, клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання здійснювати представництво інтересів клієнта у Північному апеляційному господарському суді під час розгляду апеляційної скарги ТОВ "Лізко" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24.

За умовами пункту 4 додаткової угоди гонорар адвоката становить 2 000,00 грн за годину надання послуг адвокатом.

У пункті 5 додаткової угоди сторони погодили наступний попередній розрахунок розміру гонорару адвоката: підготовка відзиву на апеляційну скаргу (8 год, 16 000,00 грн) та підготовка заперечень на відповідь на відзив (3 год, 6 000,00 грн).

У пункті 6 додаткової угоди сторони погодили, що вартість участі у кожному судовому засіданні у справі становить 3 000,00 грн. Плата за участь у судовому засіданні стягується незалежно від того чи фактично відбулось судове засідання, окрім випадків, якщо таке засідання не відбулось із вини адвоката.

За змістом пунктів 9, 10 додаткової угоди клієнт здійснює оплату гонорару протягом 30 (тридцяти) днів з моменту підписання акта приймання-передачі наданих послуг. Клієнт здійснює оплату гонорару у національній грошовій одиниці України.

На підтвердження судових витрат позивачем надано акт приймання-передачі наданих послуг про надання правової допомоги від 14.05.2025 №7 на загальну суму 24 000,00 грн та додаток №1 до цього акта, в якому наведено розрахунок розміру винагороди адвоката.

З долученого до справи додатку №1 до акта приймання-передачі наданих послуг від 14.05.2025 №7 вбачається, що адвокатом Хитрук Н.І. надано, а ТОВ "Нові мережі України" прийнято наступні послуги правової допомоги:

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/6343/24 - 16 000,00 грн (8 год);

- підготовка заперечень на відповідь на відзив на апеляційну скаргу - 6 000,00 грн (3 год);

- підготовка заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі - 2 000,00 грн (1 год).

У пункті 2 додатку №1 до акта приймання-передачі наданих послуг від 14.05.2025 №7, сторони погодили, що остаточна вартість послуг, зазначених у пункті 1 становить 24 000,00 грн.

19.05.2025, через систему "Електронний суд", відповідачем подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача шляхом відмови у задоволенні клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, відповідач не наводить власної позиції щодо суми понесених позивачем витрат на правову допомогу, яка є розумною та виправданою.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення заяви ТОВ "Нові мережі України" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та стягнення з відповідача на користь позивача 24 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізко" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 у справі №910/6343/24 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 у справі №910/6343/24 залишити без змін.

4. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізко".

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізко" (01054, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 30; ідентифікаційний код 33239447) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові мережі України" (04050, місто Київ, вулиця Мельникова, будинок 12; ідентифікаційний код 34191087) 24 000 (двадцять чотири тисячі) грн 00 коп. витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/6343/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 02.06.2025.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов