ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

(ДОДАТКОВА)

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       02 червня 2025 року                м. Чернівці                Справа № 725/9799/24

       Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

       судді-доповідача Лисака І.Н.,

       суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,

секретар: Факас А.В.,

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 лютого 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

       Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 травня 2025 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» задоволено.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 27 лютого 2025 року скасовано та ухвалено нову постанову.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» суму простроченої заборгованості за період з 05.11.2020 року по 23.02.2022 року у розмірі 556 987 грн, яка складається з: 3% річних у розмірі 110 737 грн та інфляційних втрат у розмірі 446 250 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» по 8 354,82 грн з кожного понесених судових витрат зі сплати судового збору.

26 травня 2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» до Чернівецького апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо Провадження №22-з/822/43/25

розподілу судових витрат на правничу допомогу в розмірі 51 000 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 33 000 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Копія зазначеної заяви була направлена заявником іншим учасникам справи, що підтверджено письмовими доказами.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами 3 та 4 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

За приписами ч.4 ст.270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Так, судом апеляційної інстанції належним чином повідомлені учасники справи та їх представники про призначення заяви до розгляду та можливості подання заперечень на клопотання сторони відповідачів.

Від ОСОБА_1 надійшло заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення. Заперечуючи проти задоволення заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу сторона відповідача вважає, що сума у 84 000 грн є завищеною та неспівмірною з реальним обсягом такої допомоги в суді, часом витраченим на надання таких послуг і не відповідає критерію реальності та розумності.

Наголошує, що 12.12.2024 року засідання не відбулося з технічних причин, однак вартість участі в такому в режимі відеоконференції складає 4000 грн, з приводу клопотань про участь в справі в режимі відеоконференції є шаблонною та формується системою «Електронний суд», а вартість такої дії в розмірі 3000 грн є завищеною.

Просить відмовити в задоволенні поданої стороною позивача заяви.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи заяви з наданими до неї письмовими доказами, заперечення позивача, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Згідно з п.2 ч.2, ч.8 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими доказами.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною 1 статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні положень ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18).

Враховуючи положення ст.28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін».

У зазначеній постанові також вказано, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

21.05.2025 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» в судовому засіданні до закінчення судових дебатів заявлено, що докази на підтвердження понесення витрат стороною будуть подані протягом 5 днів після винесення постанови.

26.05.2025 року представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» подано заяву про вирішення питання про розподіл судових витрат та стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 84 000 грн, до якої додано: договір про надання правової допомоги №07/10/2024 від 07.10.2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» та адвокатом Тутою І.В., в якому обумовлено обов`язки адвоката; додатковий договір №1 до договору про надання правової допомоги №07/10/2024 від 07.10.2024 року, в якому обумовлено вартість надання правової допомоги та її перелік; акт приймання-передачі послуги №1, в якому відображено надання послуг: визначення правової позиції за результатами аналізу документів у цій справі вартістю 1000 грн, підготовка та подача позовної заяви вартістю 10 000 грн; договір про надання правничої допомоги №15/10/2024 від 15.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» та адвокатом Воропай Т.І., в якому обумовлено обов`язки адвоката, додаток №1 до вказаного договору з порядком виконання договору від 15.10.2024 року, акт №1 прийому-передачі наданих послуг від 21.05.2024 року, в якому відображено надання послуг: підготовка відповіді на відзив вартістю 10 000 грн, підготовка та подача промови в судових дебатах вартістю 7000 грн, підготовка та подача клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції вартістю 3000 грн, участь в судових засіданнях в режимі відеоконфереції (5 засідань по 4000 грн) вартістю 20000 грн, підготовка та подача апеляційної скарги вартістю 20000 грн, підготовка та подача клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції вартістю 3000 грн, участь в судових засіданнях в режимі відеоконфереції (2 засідання по 5000 грн) вартістю 10000 грн, що загалом складає 84 000 грн (т.2 а.с.5-12).

Крім наведеного, матеріалами справи встановлюється, що 16.10.2024 року представником позивача Тутою І.В. подано позовну заяву на 15 арк, в додатках додано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір про надання правової допомоги (т.1 а.с.10-12), матеріали справи містять також заяву про участь в справі в режимі відеоконференції, довіреність ТОВ «ФК «Поліс» на уповноваження адвоката Воропай Т.І., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (т.1. а.с.47-50), відповідь на відзив (т1. а.с.106-114), виступ в дебатах (т.1 а.с.130-136).

Однак, матеріали справи не містять залучення до матеріалів справи у встановленому порядку й строк доказів на підтвердження понесення витрат за суд першої інстанції.

Так, у ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 134 ЦПК України). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Зважаючи на положення частини восьмої статті 141 ЦПК України, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції – до прийняття постанови у справі. Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу. Схожих висновків дійшов ВС у постановах від 22.03.2018 року у справі №910/9111/17 та від 14 .01.2019 року у справі №927/26/18.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства вбачається, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Оскільки стороною позивача не дотримано вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні заяви представника ТОВ «ФК «Поліс» в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 51 000 грн за суд першої інстанції слід відмовити.

Щодо витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції суд вказує наступне.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі №910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі №750/10242/20.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі №750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами ВС у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.

У постанові ВС від 12.04.2023 року у справі №127/9918/14-ц вказано, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Водночас, апеляційний суд приймає до уваги й подані заперечення стороною відповідача та вказує наступне.

Щодо включення вартості послуги з підготовки та подання заяви про участь у справі в режимі відеоконференції в електронному вигляді до складу витрат на оплату послуг адвоката, слід зазначити, що остання за своїм змістом спрямована на реалізацію свого права на участь в судовому засідання через підсистему «Електронний суд», що, в подальшому, заміняє фізичну присутність такого учасника процесу.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що з 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим, відповідно до частини шостої статті 14 ЦПК України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

З огляду на викладене, подання вказаної заяви спрямоване на забезпечення права на прийняття участі у справі та для можливості реалізації своїх прав та обов`язків в електронному вигляді, а відтак не може бути розцінене, як надання послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи.

Крім того, така заява є шаблонною, зміні підлягає тільки суд в який подається клопотання та дата і час судового засідання.

При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності таких витрат (додаткова постанова ОП КЦС від 24.06.2024 року у справі №712/3590/22).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (Постанови ВС від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 01.06.2018 року у справі №904/8478/16).

Крім того, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами (Постанови ВС від 20.11.2018 року у справі №910/23210/17, від 13.02.2019 року у справі №911/739/15).

Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18.

Беручи до уваги неспівмірність заявленої суми зі складністю справи, ціною позову (майновий спір), обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, доводи заперечень відповідача щодо стягнення витрат, апеляційний суд вважає заявлену суму у 33 000 грн компенсації витрат надмірною, такою, що не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співрозмірні із виконаною роботою в суді апеляційної інстанції, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер, тому суд апеляційної інстанції присуджує її частково у розмірі 20 000 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи предмет апеляційного оскарження, враховуючи заяву відповідача про відмову в задоволенні заяви про стягнення судових витрат з підстав неспівмірності та необґрунтованості, а також критерії співмірності, реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.270, 368, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» понесені судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції по 10 000 грн з кожного.

Додаткова постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Суддя-доповідач                                І.Н. Лисак

Судді:                                        Н.К. Височанська

                                                       І.М. Литвинюк