ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/839/25

Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю помічника судді Боднарчука В.В., який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Кармен-Меблі”, Хмельницька обл.

до товариства з обмеженою відповідальністю “Великий світ”, Чернівецька обл.

про стягнення заборгованості в сумі 170331,54 грн.

представники сторін:

від позивача – Бабчук О.В., довіреність №10-04/25 від 01.03.2025

від відповідача – не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Кармен-Меблі” звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Великий світ” про стягнення заборгованості за договором про надання послуг по перевезенню у міжнародному сполученні від 20.09.2024 в сумі 170331,54 грн., з яких: 158760,58 грн – основна заборгованість, 1975,08 грн – 3% річних, 9595,88 – інфляційні втрати.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем   договорів-заявок про надання транспортно-експедиторських послуг №В/Р20-25 від 20.09.2024, №В/Р20-26 від 30.09.2024, №В/Р20-27 від 01.10.2024.    

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2025 справу №926/839/25 передано на розгляд судді Миронюку С.О.

Суд зазначає, що з позовної заяви вбачається, що в ній об`єднано вимоги про стягнення боргу за трьома договорами-заявками про надання транспортно-експедиторських послуг №В/Р20-25 від 20.09.2024, №В/Р20-26 від 30.09.2024, №В/Р20-27 від 01.10.2024, укладеними до договору про надання послуг по перевезенню у міжнародному сполученні від 20.09.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

За приписами ч. 2 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 24.04.2023 у cправі № 916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі № 911/1757/21, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22, від 12.02.2019 у справі № 911/414/18, від 18.03.2023 у справі №910/21280/21).

За своїм процесуальним призначенням інститут об`єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об`єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Порушенням правила об`єднання вимог, є об`єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Позивачем в одній позовній заяві об`єднано вимоги про стягнення суми боргу за трьома договорами-заявками, у зв`язку з чим для встановлення обставин справи при розгляді такої позовної заяви, судом має бути досліджено три окремих договори-заявки, обставини виконання кожного з яких сторонами підтверджується схожими доказами та крім того, при вирішенні спору судом мають бути оцінені на предмет документального підтвердження та відповідності чинному законодавству заявлені позивачем до стягнення суми основної заборгованості за трьома різними договорами-заявками.

Отже, підставами виникнення спірних правовідносин сторін є договори-заявки, кожна із яких, має однаковий суб`єктний склад та правову природу, породжує схожі взаємні права та обов`язки, які є подібними, хоча і стосуються виконання окремих обсягів наданих послуг.

Суд зазначає, що хоча кожен договір-заявка має окреме коло фактичних обставин спору та доказів, які необхідно буде дослідити окремо, здійснити аналіз кожного окремого договору, надати їм правову оцінку та перевірити порядок здійснених розрахунків щодо стягнення заявленої позивачем заборгованості, спільний розгляд заявлених вимог не перешкоджатиме встановленню усіх обставин справи, з`ясуванню спірних правовідносин сторін,

В даному випадку, під час розгляду справи підлягають встановленню обставини щодо виконання відповідачем кожного договору-заявки окремо, є необхідним з`ясування чи відповідають дійсності та підтверджуються відповідними доказами вимоги, що виникли по кожному договору, з`ясування обставин щодо належного/неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами, наявності підстав для стягнення заборгованості за кожним з договорів окремо; судом має бути надана правова оцінка договорам-заявкам з точки зору правової природи укладених договорів, настання строку виконання зобов`язання, і в свою чергу при вирішенні вимог, що виникли з договорів, суд має надати оцінку договірним відносинам сторін, визначити строк їх дії, встановити чи є обставини, на які зроблені посилання про наявність порушення відповідачем своїх зобов`язань підставою вважати їх такими, що виникли з договорів тощо.

Заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості, стосуються одних і тих самих сторін, ці вимоги за своєю правовою природою є пов`язаними між собою, оскільки ґрунтуються на аналогічних договорах-заявках, укладених до договору про надання послуг по перевезенню у міжнародному сполученні від 20.09.2024.

При цьому, факт наявності правовідносин в одному складі учасників, подібність умов укладених правочинів та документів, які мають бути доказами на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, дає можливість суду вирішити питання щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості за кожним договором-заявкою окремо.

Одночасно суд наголошує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі №912/2185/16 (912/3192/17) зазначив, що одним з основоположних принципів господарського судочинства є принцип процесуальної економії - загальне керівне положення, відповідно до якого господарський суд, учасники судового процесу економно і ефективно використовують всі встановлені законом процесуальні засоби для правильного та оперативного розгляду справ з дотриманням строків.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши матеріали позовної заяви, керуючись принципом процесуальної економії, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості, яка утворилась внаслідок невиконання зобов`язань відповідачем за договорами-заявками про надання транспортно-експедиторських послуг №В/Р20-25 від 20.09.2024, №В/Р20-26 від 30.09.2024, №В/Р20-27 від 01.10.2024, укладених до договору про надання послуг по перевезенню у міжнародному сполученні від 20.09.2024, є такими, що пов`язані один з одним підставами виникнення, поданими доказами в їх обґрунтування, пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів, що не порушує положення статті 173 Господарського процесуального кодексу України щодо об`єднання даних позовних вимог в одній позовній заяві, отже, сумісний розгляд цих вимог не перешкоджатиме з`ясуванню природи взаємовідносин сторін та не ускладнить вирішення спору.

Ухвалою від 21.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.04.2025.

11.04.2025 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 11.04.2025 задоволено заяву позивача від 10.04.2025 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 16.04.2025 відкладено підготовче засідання на 05.05.2025.

Ухвалою від 05.05.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 28.05.2025.

В судовому засіданні 28.05.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача у судове засідання не з`явився.

В силу приписів ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зазначає, що у зв`язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету, ухвали по справі №926/839/25 від 21.03.2025, 16.04.2025 та 05.05.2025 з повідомленням про дату, час і місце судового засідання надсилались на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

До суду повернулися без вручення адресовані відповідачу поштові відправлення з ухвалою від 21.03.2025 з зазначенням причин невручення «за закінченням терміну зберігання» та з ухвалами суду від 16.04.2025 та 05.05.2025 з зазначенням причин невручення «адресат відмовився».

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того, за змістом статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень”, кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак, відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відтак, враховуючи належне повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представника позивача щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

20.09.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛИКИЙ СВІТ» (замовник, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю «КАРМЕН МЕБЛІ» (виконавець, позивач) укладено договір №20/09-2024-02 про надання послуг по перевезенню у міжнародному сполученні.

Відповідно до умов цього Договору Виконавець зобов`язується надати транспортні послуги з доставки вантажів до пунктів призначення в установлений строк та видавати їх вантажоодержувачам, а Замовник приймати та оплачувати надані послуги (п. 1.1. договору).

Предметом даного договору є надання послуг Виконавця з перевезення вантажів транспортними засобами за заявками Замовника чи вантажовідправника (п. 1.2. договору).

Перевезення вантажів за цим Договором здійснюються транспортом Виконавця, який належить йому на праві власності або перебуває у законному володінні. Вид, найменування вантажу, його кількість (тоннаж), пункти відправлення та призначення, а також інші умови перевезення вказуються в Заявці Замовника (вантажовідправника). Сторони погодили, що до Договору, в межах строку його дії, може бути подано необмежену кількість Заявок. Перевезення вантажів здійснюється автомобільними транспортними засобами в межах митної території України та у міжнародних перевезеннях (п. 1.3.-1.5. договору).

Згідно п. 2.1. договору для здійснення кожного перевезення Замовник особисто чи від імені вантажовідправника надає Виконавцю Заявку, в якій зазначає:

- вид, найменування та кількість (тоннаж) вантажу, перевезення якого необхідно виконати;

- пункт відправлення (місце завантаження), дату та час завантаження транспортних засобів;

- найменування (ім`я) вантажовідправника;

- пункт призначення (доставки, вивантаження) вантажу та найменування (ім`я) вантажоодержувача;

- строк перевезення або дату та час доставки вантажу;

- П.І.Б. та телефон представника Замовника, уповноваженого вирішувати питання перевезення вантажу;

- вимоги до забезпечення збереження та/або умов перевезення (доставки) вантажу;

- вимоги до маршруту перевезення, строків доставки та інші;

- вартість перевезення, попередньо погоджену із Виконавцем.

Сторони погодили, що Заявка на перевезення передається Виконавцю шляхом електронного зв`язку. Фактом погодження Виконавцем заявки є виставлений Замовнику рахунок/товарно- транспортна накладна на оплату даного перевезення (п. 2.2.-2.3. договору).

Після погодження Заявки Виконавець надає вантажовідправнику під завантаження транспортні засоби в строки та в місці, вказаному в Заявці. Кількість транспортних засобів повинна бути достатньою для належного перевезення всієї кількості (тоннажу) вантажу, вказаного в Заявці. Транспортні засоби повинні перебувати у технічно-справному стані і відповідати вимогам нормативних-правових документів щодо безпеки дорожнього руху (п. 3.1. договору).

Перевезення (доставка) вантажу до пункту призначення (доставки) здійснюється силами Виконавця або силами інших перевізників у відповідності із умовами Заявки. До моменту доставки вантажу до пункту призначення і передачі його представнику вантажоодержувача, розпоряджатися вантажем має право лише Замовник (п. 3.5. договору).

Вантаж вважається таким, що переданий вантажоодержувачу, а перевезення таким, що виконане, з моменту підписання уповноваженим представником вантажоодержувача товаросупровідних документів (п. 3.9. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору після виконання перевезення по кожній Заявці, Виконавець складає акт наданих послуг, в якому фіксує факт перевезення вантажу, його кількість (тоннаж), належне (неналежне) виконання, вартість перевезення. Допускається складання акту наданих послуг за декількома Заявками або за певний період, за умови, що тривалість періоду не перевищує та не виходить за межі звітного податкового місяця.

Акт наданих послуг складається у 2 (двох) оригінальних примірниках, підписується уповноваженою особою Виконавця, скріплюється печаткою Виконавця та передається на затвердження Замовнику шляхом особистого вручення, кур`єром або за допомогою поштового зв`язку (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.3. договору замовник протягом 1 (одного) робочого дня з дати отримання акту наданих послуг затверджує його або надає письмову мотивовану відмову. Затвердження здійснюється шляхом підписання уповноваженою особою Замовника акту наданих послуг та направлення одного із його примірників Виконавцю. З моменту затвердження акту наданих послуг Заявки, на підставі яких він складений, вважаються виконаними.

Вартість Договору представляє собою арифметичну суму ціни перевезення за усіма Заявками, виконаними відповідно до умов цього Договору (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 5.3. договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється замовником протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання відповідної партії товару по товарно-транспортній накладній в сумі, яка зазначена на таку партію товару.

Розрахунки здійснюються у безготівковій формі шляхом банківського переказу на поточний рахунок Виконавця та/або готівковими розрахунками з підтверджуючими фінансовими документами (п. 5.4. договору).

Замовник зобов`язаний:

- своєчасно та в повному обсязі сплачувати Виконавцю кошти за виконану роботу (п. 6.1.1.);

- прийняти послугу (п. 6.1.2.).

Замовник має право:

- контролювати надання послуги у строки, встановлені цим Договором (п. 6.2.1.);

- достроково розірвати цей Договір у разі невиконання зобов`язань Виконавця, повідомивши його про це за 20 календарних днів до розірвання Договору (п. 6.2.2.);

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони виникли в наслідок невиконання або неналежного виконання Виконавцем взятих на себе обов`язків за цим Договором (п. 6.2.3.).

Виконавець зобов`язаний:

- надати послугу якісно та своєчасно у терміни та за цінами визначеними Договором (п. 6.3.1.);

- при неможливості в передбачений цим Договором строк здійснити надання послуг, повідомити про це Замовника шляхом телефонного зв`язку та обов`язково направити лист з зазначенням обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань (п. 6.3.2.).

Виконавець має право:

- своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за фактично поставлений товар (п. 6.4.1.);

- у разі невиконання зобов`язань Замовником, розірвати цей Договір, повідомивши його про це за 20 календарних днів до розірвання Договору (п. 6.4.2.);

- вимагати відшкодування збитків, якщо вони виникли в наслідок невиконання або неналежного виконання Замовником взятих на себе обов`язків за цим Договором (п. 6.4.3.).

Договір набирає чинності з моменту підписання його повноважними представниками Сторін і діє до 31.12.2025 року. Закінчення строку (терміну) дії Договору не звільняє Сторони від виконання своїх обов`язків, які виникли під час дії Договору або у зв`язку із його виконанням (п. 10.2. договору).

Згідно підписаного сторонами Договору-заявки №В/Р20-25 від 20.09.2024 сторони погодили надання послуг з перевезення товару по маршруту м. Рівне (Україна) – м/п Шегіні - м. Оломоуц (Чехія). Вартість перевезення 1200 євро по курсу НБУ на день розвантаження.

Відповідно до підписаного сторонами Договору-заявки №В/Р20-26 від 30.09.2024 сторони погодили надання послуг з перевезення товару по маршруту м. Рівне (Україна)– м/п Шегіні-м.Острава (Чехія). Вартість перевезення 1050 євро по курсу НБУ на день розвантаження.

Згідно підписаного сторонами Договору-заявки №В/Р20-27 від 01.10.2024 сторони погодили надання послуг з перевезення товару по маршруту м. Рівне (Україна)– м/п Шегіні-м. Пардубіце (Чехія). Вартість перевезення 1250 євро по курсу НБУ на день розвантаження.

За Договором-заявкою №В/Р20-25 від 20.09.2024 перевізником доставлено вантаж до місця призначення 01.10.2024 року та 01.10.2024 року сторонами було підписано акт приймання – передачі №ОУ-0000203, згідно якого загальна вартість послуг складає 55384,68 грн., виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000209 від 01.10.2024.

За Договором-заявкою №В/Р20-26 від 30.09.2024 перевізником доставлено вантаж до місця призначення 09.10.2024 року та 10.10.2024 року складено акт приймання – передачі №ОУ-0000211, згідно якого загальна вартість послуг складає 47383,77 грн., виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000217 від 10.10.2024. Вказаний акт разом із рахунком направлено на адресу директора ТОВ «ВЕЛИКИЙ СВІТ», проте відповідач не повернув підписаний примірник акту та не надав щодо нього мотивованої письмової відмови.

За Договором-заявкою №В/Р20-27 від 01.10.2024 перевізником доставлено вантаж до місця призначення 18.10.2024 року та відповідно 18.10.2024 року складено акт приймання – передачі №ОУ-0000217, згідно якого загальна вартість послуг складає 55992,13 грн., виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000225 від 18.10.2024. Вказаний акт разом із рахунком направлено на адресу директора ТОВ «ВЕЛИКИЙ СВІТ», проте відповідач не повернув підписаний примірник акту та не надав щодо нього мотивованої письмової відмови.

Таким чином, згідно отриманих від ТОВ «ВЕЛИКИЙ СВІТ» заявок від 20.09.2024 року, 30.09.2024 року та 01.10.2024 року ТОВ «КАРМЕН МЕБЛІ» надано транспортні послуги з доставки вантажів до пунктів призначення в установлений строк та видано їх вантажоодержувачам, що об`єктивно підтверджується належним чином оформленими та підписаними міжнародними товарно-транспортними накладними (СМR).

Загальна вартість наданих послуг складає 158760,58 грн.

Згідно п. 5.3. договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється замовником протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання відповідної партії товару по товарно-транспортній накладній в сумі, яка зазначена на таку партію товару.

Отже, відповідач повинен був сплатити за надані позивачем послуги за Договором-заявкою №В/Р20-25 від 20.09.2024 до 08.10.2024, за Договором-заявкою №В/Р20-26 від 30.09.2024 до 17.10.2024, за Договором-заявкою №В/Р20-27 від 01.10.2024 до 25.10.2024.

В порушення умов договору №20/09-2024-02 від 20.09.2024 про надання послуг по перевезенню у міжнародному сполученні відповідач не підписав та не повернув позивачу акти приймання-передачі від 10.10.2024 та від 18.10.2024, вартість наданих послуг по договору в сумі 158760,58 грн не сплатив.

22.01.2025 позивачем направлені на адресу відповідача претензія №1 від 21.01.2025 року про оплату боргу та повторно рахунки фактури №СФ-0000217 від 10.10.2024 року, № СФ-0000225 від 18.10.2024 року, акти приймання-передачі №ОУ-0000211 від 10.10.2024 року та № ОУ-0000217 від 18.10.2024 року, акт звіряння розрахунків від 21.05.2025 року з вимогою погасити заборгованість в сумі 158760,58 грн. та повернути на адресу позивача підписані акти приймання-передачі та акт звіряння розрахунків.

Вказані документи було направлено цінним листом (номер поштового відправлення 2902505528736) з описом вкладення на юридичну адресу ТОВ «ВЕЛИКИЙ СВІТ» та отримано відповідачем 13.02.2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач після отримання зазначених документів оплату позивачу за надані послуги з перевезення не здійснив та не повернув підписані акти приймання-передачі та акт звіряння розрахунків, мотивованої відмови від їх підписання та оплати не надав.

Статтею 509 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ст. 916 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

В силу вимог ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

За приписами ч. 11-13 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ч. 8-9 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування (ч. 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 5.3. договору розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється замовником протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання відповідної партії товару по товарно-транспортній накладній в сумі, яка зазначена на таку партію товару.

За Договором-заявкою №В/Р20-25 від 20.09.2024 перевізником доставлено вантаж до місця призначення 01.10.2024 року та 01.10.2024 року сторонами було підписано акт приймання – передачі №ОУ-0000203, згідно якого загальна вартість послуг складає 55384,68 грн., виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000209 від 01.10.2024.

За Договором-заявкою №В/Р20-26 від 30.09.2024 перевізником доставлено вантаж до місця призначення 09.10.2024 року та 10.10.2024 року складено акт приймання – передачі №ОУ-0000211, згідно якого загальна вартість послуг складає 47383,77 грн., виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000217 від 10.10.2024. Вказаний акт разом із рахунком направлено на адресу директора ТОВ «ВЕЛИКИЙ СВІТ», проте відповідач не повернув підписаний примірник акту та не надав щодо нього мотивованої письмової відмови.

За Договором-заявкою №В/Р20-27 від 01.10.2024 перевізником доставлено вантаж до місця призначення 18.10.2024 року та відповідно 18.10.2024 року складено акт приймання – передачі №ОУ-0000217, згідно якого загальна вартість послуг складає 55992,13 грн., виставлено відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000225 від 18.10.2024. Вказаний акт разом із рахунком направлено на адресу директора ТОВ «ВЕЛИКИЙ СВІТ», проте відповідач не повернув підписаний примірник акту та не надав щодо нього мотивованої письмової відмови.

Відповідач на підставі п. 5.3. договору повинен був сплатити за надані позивачем послуги за Договором-заявкою №В/Р20-25 від 20.09.2024 до 08.10.2024, за Договором-заявкою №В/Р20-26 від 30.09.2024 до 17.10.2024, за Договором-заявкою №В/Р20-27 від 01.10.2024 до 25.10.2024.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договорів за надані послуги з перевезення вчасно не розрахувався, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, а саме:

- за договором-заявкою №В/Р20-25 від 20.09.2024 сума боргу становить 55384,68 грн.;

- за договором-заявкою №В/Р20-26 від 30.09.2024 сума боргу становить 47383,77  грн.;

- за договором-заявкою №В/Р20-27 від 01.10.2024 сума боргу становить 55992,13 грн.;

Загальна сума заборгованості становить 158760,58 грн.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги з перевезення в сумі 158760,58 грн є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1975,08 грн та інфляційних втрат в сумі 9595,88 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що у встановлений договором строк заборгованість за надані послуги в сумі 158760,58 грн відповідачем сплачена не була.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць.

В наведеній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду роз`яснила, що “сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Відповідач на підставі п. 5.3. договору повинен був сплатити за надані позивачем послуги за Договором-заявкою №В/Р20-25 від 20.09.2024 (рахунок-фактура №СФ-0000209 від 01.10.2024) до 08.10.2024, за Договором-заявкою №В/Р20-26 від 30.09.2024 (рахунок-фактура №СФ-0000217 від 10.10.2024) до 17.10.2024, за Договором-заявкою №В/Р20-27 від 01.10.2024 (рахунок-фактура №СФ-0000225 від 18.10.2024) до 25.10.2024.

З урахуванням вищенаведеного, термін оплати рахунку-фактури №СФ-0000209 від 01.10.2024 вважається простроченим з 09.10.2024, рахунку-фактури №СФ-0000217 від 10.10.2024 вважається простроченим з 18.10.2024, рахунку-фактури № СФ-0000225 від 18.10.2024 вважається простроченим з 26.10.2024.

Позивачем здійснено нарахування 3% річних на загальну суму 1975,08 грн та інфляційних втрат на загальну суму 9595,88 грн.

За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в розмірі 1975,08 грн та інфляційних втрат в розмірі 9595,88 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії” вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування “вірогідності доказів”, який на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 170331,54 грн., з яких: 158760,58 грн – основна заборгованість, 1975,08 грн – 3% річних, 9595,88 – інфляційні втрати.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. 2, 3, 4, 20, 46, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Великий світ” (60000, Чернівецька обл., Хотинський р-н., м. Хотин, вул. Свято-Покровська, 36-Б, код ЄДРПОУ 43254718) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Кармен-Меблі” (31323, Хмельницька обл., Хмельницький р-н., с. Стуфчинці, вул. Шевченка, 4/3, код ЄДРПОУ 35916492) заборгованість в сумі 170331,54 грн. (з яких: 158760,58 грн – основна заборгованість, 1975,08 грн – 3% річних, 9595,88 – інфляційні втрати) та судовий збір в сумі 2422,40 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 02.06.2025.

Суддя                                                                        С.О.Миронюк