Справа № 188/1476/25

Провадження № 2/188/1726/2025

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2025 року Суддя Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області Бурда П.О., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності, що надійшли від відділення поліції № 3 Синельниківського РУП ГУНП в Дніпропетровській області, стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, паспорт НОМЕР_1 від 16.06.2021 року, орган видачі 1257, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , притягнутого за ч. 2 ст. 187 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

У протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 409341 від 17 квітня 2025 року вказано, що ОСОБА_1 11 квітня 2025 року о 21 годині 30 хвилин, перебуваючи під адміністративним наглядом, під час перевірки був відсутній за місцем проживання, а саме: АДРЕСА_2 , чим порушив правила адміннагляду та ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.

ОСОБА_1 в судовому засіданні вину не визнав у повному обсязі, зазначив, що 11 квітня 2025 року, як і в будь який інший день, після 21.00 він знаходився вдома та на момент перевірки працівниками поліції вже відпочивав. Приїзду працівників поліції він не чув ніхто йому не телефонував, хоч він повідомляв номер телефону працівникам поліції.

У зв`язку з цим суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4.1 рішення Конституційного суду України № 23-рп/2010 від 22.12.2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України (254к/96-ВР) і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України) (254к/96-ВР).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист основоположних прав і свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у багатьох рішеннях висловлена правова позиція щодо розгляду національними судами справ про адміністративні правопорушення. Так, у рішенні ЄСПЛ «Енгель та інші проти Нідерландів» були визначені критерії, за наявності одного із яких будь-яке правопорушення повинне розцінюватись як кримінальне і розглядатись за процедурою, визначеною національним законодавством для кримінальних правопорушень.

Такими критеріями є: «критерій національного права», який визначає те, що будь-яке протиправне діяння є злочином, якщо воно передбачене як злочин відповідним національним законодавством; «критерій кола адресатів», відповідно до якого правопорушення повинне розглядатись як кримінальне, якщо відповідальність за нього поширюється на невизначене коло осіб; «критерій мети та тяжкості наслідків» за змістом якого вчинене правопорушення розглядається за природою кримінального злочину, якщо санкція за його вчинення є достатньо суворою і передбачає елемент покарання. Зазначені положення знайшли в подальшому своє відображення у чисельних рішеннях ЄСПЛ, зокрема: «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Лучанінова проти України» та інших.

Аналіз диспозиції та санкції ч. 2 ст. 187 КУпАП дає підстави стверджувати, що це правопорушення відповідає критерію кола адресатів та критерію мети та тяжкості наслідків. Наведене вказує на те, що при розгляді зазначеного правопорушення повинні застосовуватись принципи кримінального судочинства. У зв`язку із цим при розгляді цієї справи, при наданні оцінки доказам та вирішенні питань про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.

Застосувавши до цієї справи принципи кримінального провадження суд приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення не може ґрунтуватись на припущеннях, приймається у разі доведення винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а усі сумніви, які виникають у ході провадження у справі тлумачаться на користь особи, яка притягається до відповідальності.

Згідно з рішенням Конституційного суду України № 1-31/2011 від 20 жовтня 2011 року, яке є обов`язковим до виконання на території України, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України (254к/96-ВР) «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права, а Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях правової позиції, за якою суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» №39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Суд звернув увагу, що в протоколі про адміністративне правопорушення відсутнє посилання, а до матеріалів справи не додано копію відеофіксації правопорушення портативним відеореєстратором.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

За приписами пунктів 4 та 5 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018  № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.

Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Вказаний доказ, як і будь-які інші докази обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, суду не надані.

Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати те, що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КУпАП, поза розумним сумнівом не доведена, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи, судом витлумачені на користь ОСОБА_2 .

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обставиною, що виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення є відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

У зв`язку із цим провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КУпАП.

Керуючись ст. 24, ст. 247, ст. 251, п.3 ч. 1 ст. 284, ч. 1 ст. 187, ст. ст. 307, 308 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 187 КУпАП, закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Суддя П. О. Бурда