УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2025 року

м. Київ

справа № 742/3577/22

провадження № 51-1740 ск 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Прилуцького міськрайонного суду від 08 січня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року,

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Прилуцького міськрайонного суду від 08 січня 2025 року ОСОБА_5 засуджено за ст. 126-1 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного засудженому покарання частково приєднано невідбуте ним покарання за вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 листопада 2022 року, приведеного у відповідність до Закону України «Про внесення змін до КУпАП та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 грудня 2024 року, та остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 10 місяців.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 21 квітня 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнив частково та змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання.

Постановив вважати ОСОБА_5 засудженим за ст. 126-1 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. Відповідно до вимог ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднав невідбуте ним покарання за вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 10 листопада 2022 року, приведеного у відповідність до Закону України «Про внесення змін до КУпАП та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року, ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 04 грудня 2024 року, та остаточно призначив ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 8 місяців. В решті вирок суду залишив без змін.

Суд визнав ОСОБА_5 винуватим в умисному систематичному вчиненні психологічного та фізичного насильства щодо колишнього подружжя, що призвело до психологічних страждань та погіршення життя потерпілої.

Як установив суд, ОСОБА_5 в порушенні вимог ст. 28 Конституції України, Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», систематично вчиняв відносно колишньої дружини ОСОБА_6 , психологічне насильство, яке виразилось у словесних образах, погрозах, висловлюваннях нецензурною лайкою в її бік, приниженні її гідності, що призвело до психологічних страждань останньої, а також погіршило її якість життя, а саме викликало в неї побоювання за свою безпеку, спричинило емоційну напруженість, втому та негативні переживання.

Так, 28 вересня 2022 року о 17:20 год, 26 жовтня 2022 року о 17:00 год, 15 листопада 2022 року о 23:50 год ОСОБА_5 вчиняв відносно колишньої дружини ОСОБА_6 , домашнє насильство, зокрема сварку, висловлювався нецензурною лайкою на її адресу, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, за що надалі постановами Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 13 грудня 2022 року був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 173-2 Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Продовжуючи свої умисні дії, спрямовані на вчинення домашнього насильства 12 грудня 2022 року близько 15:30 год перебуваючи на узбіччі проїжджої частини навпроти будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 вчинив відносно колишньої дружини ОСОБА_6 , домашнє насильство, зокрема вчинив сварку, а саме, висловлювався нецензурною лайкою на її адресу, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, після чого вчинив відносно останньої фізичне насильство, нанісши один удар рукою потерпілій по лівій щоці, хапав її рукою за волосся, що спричинило потерпілій психологічні та фізичні страждання та погіршення якості її життя.

Будучи неодноразово притягнутим до адміністративної відповідальності за вчинення умисних протиправних дій, спрямованих на вчинення домашнього насильства, ОСОБА_5 належних висновків для себе не зробив, діючи умисно, систематично, цілеспрямовано, усвідомлюючи характер та наслідки своїх протиправних дій, бажаючи їх настання, 08 березня 2023 року, близько 11:10 год, перебуваючи в АДРЕСА_2 , неподалік будівлі сільського клубу, вчинив психологічне насильство відносно колишньої дружини ОСОБА_6 , а саме вчинив сварку, висловлювався нецензурною лайкою на її адресу, погрожував фізичною розправою, хапав за одяг та за обличчя потерпілу, що спричинило потерпілій психологічні страждання та погіршення якості її життя.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 , відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», вчинив домашнє насильство у формі психологічного та фізичного насильства.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на підстави передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) просить скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що судами обох інстанцій неправильно кваліфіковано дії ОСОБА_5 за ст. 126-1 КК. На думку захисника, посилання лише на те, що потерпілим від злочину є член сім`ї обвинуваченого, недостатньо для того, аби стверджувати про існування ситуації домашнього насильства у значенні, яке надається цьому терміну Стамбульською Конвенцією та законом, що ухвалено з метою її імплементації, а тому сторона захисту вважає, що в діях ОСОБА_5 вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст. 126 КК і саме за вчинення цього кримінального правопорушення засуджений має нести відповідальність.

Крім того, захисник звертає увагу на те, що суди визнали винним засудженого за епізодами 28 вересня, 26 жовтня та 15 листопада 2022 року, за які його було притягнуто до адміністративної відповідальності, таким чином ОСОБА_5 двічі притягнуто за одні і ті ж дії до юридичної відповідальності. На думку сторони захисту, суд мав встановлювати наявність в діях ОСОБА_5 складу злочину лише за епізодами 12 грудня 2022 року та 08 березня 2023 року.

Крім цього, захисник вказує на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.

Мотиви Суду

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1 - 3 ч. 1 ст. 368 КПК).

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

Так, потерпіла ОСОБА_6 у суді пояснила, що із засудженим постійно виникали сварки, ініціатором яких був ОСОБА_5 , він систематично вчиняв щодо неї домашнє насильство, яке полягало у вчиненні фізичного та психологічного насильства, що призводило до фізичних, психологічних страждань, розладів здоров`я та погіршення якості її життя. Допитана у суді свідок ОСОБА_7 також підтвердила, що ОСОБА_5 , застосовував фізичне насильство, тягав маму за волосся, а коли вона в матері залишалася ночувати, то була свідком неодноразових сварок, побиття. Ініціатором був ОСОБА_5 . Вони викликали поліцію та складали протоколи. Конфлікт, виникав, у тому числі, через спільну дитину.

ОСОБА_5 у судовому засіданні частково визнав свою вину та зазначив, що всі сварки та конфлікти з колишньою дружиною вчиняв, вони відбувалися лише з приводу перешкод у спілкуванні зі спільною дитиною.

Суд також дослідив фактичні дані, які містяться в низці письмових доказів, зміст яких детально викладено у вироку, вказав, що вони у сукупності із показаннями потерпілої та свідка доводять умисні дії обвинуваченого ОСОБА_5 щодо вчинення домашнього насильства стосовно колишньої дружини та правильно кваліфікував його дії за ст.126-1 КК.

Оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд визнав їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки вони містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК, зібрані відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження, належним чином перевірив викладені у апеляційній скарзі сторони захисту доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

Колегія суддів зауважує, що ст.126-1КК передбачено кримінальну відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисного систематичного вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Ознакою об`єктивної сторони зазначеного кримінального правопорушення є систематичність, яка характеризується як кількісним критерієм, тобто багаторазовістю періодично здійснюваних дій, так і якісним критерієм, яким є взаємозв`язок, внутрішня єдність, що утворює наполегливу протиправну поведінку винуватої особи стосовно певного потерпілого чи потерпілих, при цьому, законодавець конкретизує - щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.

Як ознака кримінально-караного діяння систематичність означає повторюваність тотожних чи схожих дій чи бездіяльності, кожне з яких само по собі хоча й може створювати враження незначного діяння, але їх вчинення у своїй сукупності досягають того рівня якості, коли у цілому діяння набувають ознак кримінального правопорушення, призводячи до наслідків, визначених диспозицією ст. 126-1 КК (фізичні або психологічні страждання, розлади здоров`я, втрата працездатності, емоційна залежність або погіршення якості життя). При цьому, для кваліфікації дій винуватої особи систему може становити як неодноразово застосована одна із трьох форм насильства, зазначена у ст. 126-1 КК, так і різна варіативність поєднання як фізичного, так і психологічного та економічного насильства щодо однієї і тієї самої потерпілої особи чи осіб.

Відповідно до практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, повторення послідовних епізодів насильства в особистих стосунках становить собою особливий контекст і динаміку домашнього насильства. Воно становить собою триваюче правопорушення, що характеризується продовжуваним зразком поведінки, в якому кожен окремий інцидент є цеглиною більш загального зразку поведінки. Для доведення систематичності домашнього насильства важливими є сам факт і обставини вчинення окремих його епізодів. Правові наслідки, які настали чи не настали для кривдника за цими окремими епізодами, а також час, коли такі наслідки настали, не є обставинами, які можуть впливати на доведеність цих епізодів. Мета адміністративного покарання і інших адміністративних заходів держави полягає в негайному реагуванні на окремий випадок домашнього насильства, який сам по собі не становить кримінального правопорушення, з метою своєчасно та ефективно запобігти подальшій ескалації насильства та захистити жертву (постанова від 28 лютого 2023 року у справі № 725/4683/20, провадження № 51-6067 км 21).

Кількісний критерій систематичності, як ознаки домашнього насильства полягає в учиненні трьох і більше актів насильства.

Норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту домашнього насильства якимось певним видом доказів. Діяння та наслідки, зазначені у ст. 126-1 КК, підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК.

Для доказування систематичності має значення факт документування домашнього насильства, але не більше ніж інші передбачені законом докази. Систематичність домашнього насильства, яке наполегливо продовжує вчиняти винувата особа, у тому числі, але не виключно, може бути підтверджена попереднім притягненням її до адміністративної відповідальності не менше двох разів за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП. При цьому, те, що особу раніше притягували до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, не виключає наявності в її діях складу кримінального правопорушення, якщо вона продовжує вчиняти домашнє насильство, кількість епізодів яких загалом не менше трьох і ці систематичні дії потягли наслідки, визначені ст. 126-1 КК.

Тобто попереднє притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства за умови подальшої повторюваності вчинення протиправних дій щодо певної потерпілої особи чи осіб і настання конкретних наслідків, які визначені законодавцем як більш тяжкі, ніж ті, що зазначені в законодавстві України про адміністративні правопорушення, не свідчить про подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а підтверджує систематичність дій винуватої особи.

Як слушно зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, сторона захисту не ставить під сумнів наявність епізодів насильства 28 вересня, 26 жовтня та 15 листопада 2022 року, за які ОСОБА_5 було притягнуто до адміністративної відповідальності. Вказівка на притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 за цими епізодами міститься й у вироку суду. Однак після цього він вчинив епізоди домашнього насильства 12 грудня 2022 року та 08 березня 2023 року, після чого був притягнутий до кримінальної відповідальності. Саме вказані епізоди у сукупності з іншими, які підтверджують систематичність дій ОСОБА_5 , спричинили наслідки, визначені ст. 126-1 КК - психологічні страждання та погіршення якості життя потерпілої.

Крім того колегія суддів вкотре зауважує, що ознакою об`єктивної сторони кримінального правопорушення передбаченого ст. 126-1 КК є систематичність, яка характеризується не лише кількісним критерієм, але й якісним, який обумовлюється певним внутрішнім взаємозв`язком, внутрішньою єдністю, що утворює наполегливу протиправну поведінку винуватої особи стосовно подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.

Як встановлено судовими рішеннями та не заперечується стороною захисту у касаційній скарзі, потерпіла є колишнім подружжям (колишньою дружиною) засудженого.

Також суд апеляційної інстанції спростував доводи сторони захисту щодо безпідставності ототожнення будь-якої конфліктної ситуації між колишнім подружжям із домашнім насильством, та обґрунтовано зазначив, що враховуючи показання потерпілої, яка у встановленому законом порядку була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і які є послідовними, логічними та узгодженими між собою та у сукупності з рештою доказів, у тому числі показаннями свідків щодо систематичності дій ОСОБА_5 , причин виникнення конфліктів, що у повній мірі підтверджують характер його дій, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що дії обвинуваченого спрямовані саме на вчинення домашнього насильства.

При цьому, суд зазначив, що усі докази у кримінальному провадженні у своїй сукупності та взаємозв`язку, всупереч доводам апеляційної скарги, не містять суперечностей, доповнюють один одного і дають можливість суду прийти однозначного висновку про те, що вина ОСОБА_5 у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення доведена у повному обсязі і знайшла своє підтвердження у судовому засіданні, а його дії судом першої інстанції вірно кваліфіковані за 126-1 КК як умисне, систематичне вчинення психологічного та фізичного насильства щодо колишньої дружини, що призвело до психологічних страждань та погіршення життя потерпілої. З таким висновком погоджується й колегія суддів.

Призначене ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі у межах, встановленої санкцією ст. 126-1 КК відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

На думку колегії суддів касаційного суду, судами попередніх інстанцій дотримано вимоги матеріального та процесуального закону під час розгляду вказаного кримінального провадження. Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

З огляду на викладене, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Прилуцького міськрайонного суду від 08 січня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3