Справа № 643/5524/25

Провадження № 2-а/643/100/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2025                                                                                м.Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Афанасьєва В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , до Головного управління Національної поліції у Харківській області, Інспектора відділу поліцейської діяльності № 1 (смт Шевченкове) Куп`янського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області Росторгуєва Романа Євгеновича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

в с т а н о в и в:

Позивач, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії відповідача щодо його притягнення до адміністративної відповідальності, скасувати постанову серії ЕНА №4408247 від 02.04.2025, а справу закрити.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що позивач 02 квітня 2025 року він рухався на автомобілі Mercedes-Benz Sprinter 311 CDA, державний номерний знак НОМЕР_1 , автомобільною дорогою Чугуїв-Мілове в смт Шевченково Куп`янського району Харківської області. та був зупинений працівником поліції для перевірки документів. Під час огляду транспортного засобу інспектором було виявлено 140 літрів бензину в каністрах, які позивач перевозив для власних потреб. Вважає, що інспектором не вірно було застосовано норми матеріального права, та дії ОСОБА_2 є законними та такими, що не порушують вимоги чинного законодавства.

Ухвалою суду від 10.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з без виклику сторін та відкрито провадження у справі.

Від представника відповідача Тріска Д.В. до суду надійшов відзив, в якому остання зазначає, що вважає позов безпідставним та необґрунтованим, у зв`язку з чим, у його задоволенні просила відмовити. Поліцейський діяв правомірно в межах діючого законодавства, а тому підстав для скасування постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не вбачається.

Суд, дослідивши матеріали справи, та перевіривши їх наданими доказами, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права) (ч. 6 ст. 7 КАС України).

Згідно частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків відповідальності перед суспільством.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ (далі: Закон України «Про дорожній рух») учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 (із змінами і доповненнями) (далі ПДР) ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з п. 1.9 ПДР особи, які порушують ПДР, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі: Закон України «Про Національну поліцію») визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно з п.п. 2, 3 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до п. 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Згідно з п. 22.5 ПДР України, дорожнє перевезення небезпечних вантажів здійснюється за спеціальними правилами.

Порядок та основні вимоги до забезпечення безпеки дорожнього перевезення небезпечних вантажів на всій території України, визначені Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ України 04 серпня 2018 року № 656.

Пунктами 4, 5 розділу ІІІ Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів визначено, що контроль за дотриманням вимог, що стосуються дорожнього перевезення небезпечних вантажів, покладається на підрозділи поліції, а в пунктах пропуску через державний кордон - на компетентні органи. Контроль здійснюється посадовою особою, що має відповідні повноваження, передбачені в посадових інструкціях, та пройшла спеціальне навчання (перепідготовку) з питань перевезення небезпечних вантажів.

Згідно з п.4 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів дорожнє перевезення небезпечних вантажів територією України здійснюється з урахуванням вимог додатків А, В до ДОПНВ та цих Правил.

Відповідно до п. 9.2 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів при внутрішньому перевезенні небезпечних вантажів на транспортній одиниці мають бути, крім перелічених у ПДР, такі документи: копія договору страхування відповідальності суб`єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів; транспортний документ, передбачений розділом 5.4.1 додатка А до ДОПНВ; свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів, передбачене розділом 9.1.3 додатка B до ДОПНВ, на кожну транспортну одиницю або транспортний засіб, що входить до її складу, зразок якого наведено в додатку 2 до цих Правил (свідоцтво має бути стандартного формату А4 (210 х 297 мм), білого кольору з рожевою діагональною смужкою); свідоцтво ДОПНВ про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (далі - свідоцтво ДОПНВ про підготовку водія), передбачене розділом 8.2.1 додатка B до ДОПНВ; письмові інструкції, передбачені розділом 5.4.3 додатка А до ДОПНВ.

Пунктом 11 Розділу І Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів передбачено, що кожна транспортна одиниця, що здійснює перевезення небезпечних вантажів, позначена табличками оранжевого кольору, передбаченими ДОПНВ, в обов`язковому порядку укомплектовується таким обладнанням:

незалежно від номерів зразків знаків небезпеки, зазначених для них у Переліку небезпечних вантажів, наведеному в таблиці А глави 3.2 додатка А до ДОПНВ:

не менш як одним противідкатним упором на кожний транспортний засіб, який має відповідати максимальній масі транспортного засобу та діаметру його коліс;

не менш як двома попереджувальними знаками (пристроями) з власною опорою (конусами із світловідбивною поверхнею, або миготливими ліхтарями жовтого кольору з автономним живленням, або знаками аварійної зупинки). Транспортна одиниця може комплектуватися цими попереджувальними знаками (пристроями) в будь-якій комбінації;

сигнальними жилетами підвищеної видимості із світловідбивними елементами для кожного члена екіпажу;

захисними рукавичками для кожного члена екіпажу;

переносними ліхтарями для кожного члена екіпажу. Ліхтарі не повинні мати відкритих металевих поверхонь, здатних призвести до іскроутворення;

засобами захисту очей (наприклад, захисними окулярами) для кожного члена екіпажу.

Також, незважаючи на втрату чинності Наказом МВС №822/2004, правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів регламентуються іншими нормативно-правовими актами, включно з чинним Наказом МВС №656/2018 та положеннями Угоди ADR, яка має статус міжнародного договору, чинного на території України.

Відповідно до ADR: Пальне, таке як бензин (UN 1203), класифікується як небезпечний вантаж класу 3. Перевезення понад 60 літрів у переносних ємностях без належного обладнання, маркування, дозволу та підготовки — є порушенням вимог ADR.

Відповідно до п. 22.5 ПДР України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів.

На транспортному засобі, який перевозить небезпечний вантаж, обов`язково повинні бути встановлені розпізнавальні знаки.

Відповідно до п. 9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС № 656 від 04.08.2018, при перевезенні небезпечних вантажів на транспортній одиниці мають бути, крім перелічених у ПДР, такі документи: ДОПНВ-свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, передбачене розділом 8.2.1 додатка В до ДОПНВ.

Класифікація небезпечного вантажу зазначається у паспорті безпечності хімічної продукції, у випадках, передбачених ДОПНВ, - у транспортному документі.

ADR допускає вивезення небезпечних речовин у дрібних обсягах, якщо вони: не перевищують певного ліміту (наприклад, до 60 л бензину в каністрах), призначені для особистих, побутових, сільськогосподарських або подібних потреб, але тільки якщо: це не становить серйозної небезпеки, речовини транспортуються в відповідній тарі, що виключає витік, займання тощо.

Перевищення порогу в 60 літрів анулює це виключення — і вантаж вважається повноцінно небезпечним, незалежно від мети перевезення.

Відповідно до ч.1 ст.132-1 КУпАП порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проаналізувавши викладені норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо необов`язковості мати письмові інструкції саме в кольоровому вигляді.

Суд вважає наданий відеозапис належним та допустимим доказом у справі, оскільки в оскаржуваній постанові зазначено, що до постанови додається відео з нагрудної камери поліцейського, та він підтверджує факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом та вчинення ним правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП.

Дослідженням відеозапису встановлено, що позивач дійсно керував транспортним засобом, перевозив бензин та не мав транспортного документу (ТТН), свідоцтва ДОНПВ про підготовку водіїв т.з., транспортна одиниця не була позначена табличками оранжевого кольору, не мав полісу страхування відповідальності суб`єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів.

Крім того, з відеозапису вбачається, що позивач сам зазначив що перевозить бензин, близько 140 літрів та возить його для власних потреб.

Таким чином, доказів, які б спростовували факт вчинення позивачем правопорушення, суду не надано, а ті обставини, на які посилається позивач як на підставу скасування постанови в частині притягнення до відповідальності за допущене правопорушення, наведені ним з метою уникнення адміністративної відповідальності.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Тобто, позивач має довести підставу позову, а відповідач - заперечення проти позову (постанова ВС від 14 березня 2018 року, справа №760/2846/17).

Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи) та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, телефонах), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі.

Згідно зі ст. 6 КАС України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У відповідності до рішення від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведеності «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, яке з урахуванням положень ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Стороною відповідача надано відеоматеріали, котрі підтверджують наявність в діяннях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП.

Доводи позивача не спростовують його вину у вчиненому ним адміністративному правопорушенні.

Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23 КУпАП).

Таким чином, розглядаючи дану адміністративну справу відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами, а спірна постанова містить всі необхідні відомості, передбачені ст. 283 КУпАП, що підтверджується матеріалами відеофіксації, наявними в матеріалах справи, з урахуванням вказаного, суд не вбачає підстав для скасування постанови серії ЕНА №4408247 від 02.04.2025, тому у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовляє.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. ст.132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом вимог ст.139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача судові витрати понесені останнім не відшкодовуються.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем не підлягають відшкодованою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 77, 139, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

у х в а л и в:

В задоволенні позову Данка Василя Васильовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), до Головного управління Національної поліції у Харківській області (м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 13), Інспектора відділу поліцейської діяльності № 1 (смт Шевченкове) Куп`янського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області Росторгуєва Романа Євгеновича ((м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 13) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення- відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя                                                                        В.О. Афанасьєв