УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-4271/2006 р. Головуючий у першій інстанції Загороднюк В.І.
Категорія-____________________________________________ Доповідач Левенець Б.Б.
РІШЕННЯ ІМ"ЯМ УКРАЇНИ
26 вересня 2006 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області
в складі:
головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Кварталової А.М., ЇІлавич Н.Д.
при секретарі - Кодінцевій С.В.
за участі позивача ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про стягнення коштів -
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2005 року позивач звернувся до суду із позовом в якому зазначив, що бажаючи в майбутньому укласти договір купівлі-продажу квартири, сторони 08 грудня 2005 року уклали договір про наміри і позивач передав відповідачці 10 060 гривень авансу, проте укладання угоди не відбулось. Тому 10 060 грн. переданого авансу, 10 060 неустойки у вигляді штрафу, понесені судові витрати позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь.
Відповідачка позовні вимоги не визнала, пояснила, що на час укладання угоди про наміри за письмовим актом передала усі документи, які підтверджують її право власності на квартиру, визначеної за договором третій особі ОСОБА_4, погоджувалась до 20 грудня 2005 року продати квартиру, вважає, що позивач своєчасно не виготовив документи.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2006 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідачка просить рішення суду першої інстанції скасувати посилаючись на порушення судом норм матеріального права, і постановити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 10 060 грн. неустойки у вигляді штрафу за невиконання позивачем угоди про наміри.
В судовому засіданні апелянт та її представник підтримали доводи скарги, яку попросили задовольнити, позивач заперечував проти скарги, яку попросив відхилити.
Третя особа ОСОБА_4(суб"єкт підприємницької діяльності за участі якої сторони укладали угоду) до суду не прибула, подала до суду письмову заяву з проханням розглядати справу без її участі, була повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи(а.с. 79)- Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка осіб які беруть участь в справі не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення прибувших учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, враховуючи наступне:
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки 10 060 грн. штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка була зобов"язана укласти із позивачем договір купівлі-продажу квартири на умовах встановлених укладеним договором про наміри, проте в порушення його умов відмовилась від укладання основного договору. Такий висновок є помилковим, колегія суддів з ним не погоджується за таких підстав.
Спір має бути врегульований за вимогами чинного ЦК України зважаючи на час виникнення спірних відносин.
Відповідно до статті 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору,
виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно до вимог ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Судом встановлено, що 08 грудня 2005 року сторони уклали договір за яким зобов"язувались до 20 грудня 2005р. укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, яка належить відповідачці і позивач передав останній 10 060 гривень авансу (а.с. 4). За пунктом 3.1 цього договору сторони домовились, що у випадку відмови продавця від укладення основного договору, продавець повертає покупцю аванс, а також сплачує останньому штраф в розмірі авансу. Як видно із позовної заяви і протоколу судового засідання, сторони вважали укладений договір, угодою про наміри(а.с.З, 29-30)
Враховуючи викладене, вимоги ч. 4 ст. 635 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що укладений сторонами 8 грудня 2003 року договір містить умови попереднього, однак не може вважатись таким, оскільки в ньому не має волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору.
Згідно до вимог ч. З ст. 635 ЦК України, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Як видно із акту від 08.12.05р. (а.с. 20), тобто в день укладення договору про наміри ОСОБА_2 передала усі документи на квартиру визначеній сторонами за договором третій особі - ОСОБА_4 для оформлення договору купівлі-продажу.
До 20 грудня 2005 року, тобто у строк визначений сторонами для укладення основного договору, він укладений не був. Позивач не надав суду доказів, що відповідачка до 20.12.05р. відмовлялась від укладання договору, або іншим шляхом перешкоджала його укладенню, не встановлено таких і в судовому засіданні.
Після закінчення встановленого договором про наміри строку для укладання основного договору, 27.12.05р. позивачка витребувала документи із бюро технічної інвентаризації(а.с. 18) і відмовилась від укладення договору купівлі-продажу квартири.
Зазначені обставини свідчать про відсутність вини відповідачки в тому, що сторони до 20 грудня 2005 року не уклали нотаріально посвідчений договор купівлі-продажу квартири.
З урахуванням наведеного і вищевказаних вимог законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що після 20 грудня 2005 року позивачка не мала зобов"язань укладати із позивачем угоду купівлі-продажу квартири на умовах, вказаних в договорі про наміри від 08 грудня 2005 року.
У тих випадках, коли сторони домовились укласти договір купівлі-продажу, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися. У свою чергу, сторона яка отримала аванс не може бути зобов"язана до повернення авансу у подвійному розмірі.
Відповідачка не повернула 10 060 грн. отриманого нею авансу від позивача, вказану суму слід стягнути з відповідачки на його користь, а суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачки на користь позивача 10 060 грн. штрафу в розмірі авансу є помилковим і підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні цих позовних вимог на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314 ЦПК України.
Не підлягають задоволенню вимоги відповідачки викладені нею в апеляційній скарзі про розірвання угоди від 08.12.05р. на підставі ст. 652 ЦК України і стягнення на її користь із позивача 10 060 грн. штрафу за невиконання угоди про наміри, оскільки таких вимог в суді першої інстанції відповідачка не заявляла, що не позбавляє її права звернутись із відповідним позовом в порядку передбаченому ЦПК України.
Згідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, проте не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
На підставі ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню із відповідачки на користь позивача 101 грн. державного мита, сплаченого останнім при поданні позову, тобто пропорційно розміру задоволених вимог(а.с.2)
Керуючись ст.ст. 303, п.2, 3 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317,319 ЦПК України, судова
колегія,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2006 року скасувати в частині стягнення з відповідачки на користь ОСОБА_1 10 060 грн. штрафу у розмірі авансу.
Постановити по справі нове рішення якім позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути на його користь із ОСОБА_2:
10 060 (десять тисяч шістьдесят) гривень авансу і 101 (сто одну) гривню державного мита, в задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
З ухваленням рішення колегії суддів, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2006 року втрачає чинність
Рішення набирає чинності негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.