Справа № 2-490/11

Провадження № 22-ц/0290/434/2012Головуючий в суді першої інстанції:Кривенко Д.Т.

Категорія: 21  Доповідач: Шемета Т. М.

                  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          РІШЕННЯ

                                ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

20.02.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах  апеляційного суду Вінницької області у складі:

         головуючого: Шемети Т.М.,

                    суддів: Пащенко Л. В., Марчук В. С.,

      при секретарі: Сніжко О. А.

з участю представників позивача - адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника відповідача –адвоката ОСОБА_4

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, заінтересована особа –приватний нотаріус Тиврівського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_7 -

          за апеляційними скаргами ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 03 січня 2012 року ,-

в с т а н о в и л а :

          Позивач, уточнивши позовні вимоги (а.с. 69 –72) звернулася до суду із вказаним позовом зазначивши, що 12 серпня 1966 року її батько - ОСОБА_8 та мати ОСОБА_9 одружилися. Від цього шлюбу у них народилась донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. В період шлюбу - 26 травня 1973 року її батьки купили цілий житловий будинок з відповідними погосподарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9 померла. Після її смерті відкрилась спадщина до складу якої входить і частина вищевказаного житлового будинку з погосподарськими будівлями, яку вона прийняла шляхом фактичного прийняття спадщини, оскільки вона там проживала, здійснювала ремонтні роботи, переобладнання, садила присадибну ділянку та інше, аж до 2006 року. У вересні 1986 року її батько після смерті матері привів іншу жінку - ОСОБА_10, яка стала спільно з ним проживати і ІНФОРМАЦІЯ_4 року в них народився син - ОСОБА_6. Через певний період часу ОСОБА_8 подав до державної нотаріальної контори Липовецького району Вінницької області заяву про прийняття спадщини після своєї дружини -ОСОБА_9, зазначивши, що окрім нього, інших спадкоємців по закону та по заповіту на майно померлої немає. В результаті чого йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на частку майна, яке належало ОСОБА_9. ІНФОРМАЦІЯ_5 року батько ОСОБА_8 - помер. Після його смерті також відкрилась спадщина, яку  вона, як дочка померлого, та як спадкоємець першої черги за законом вирішила прийняти, однак в прийнятті заяви їй було відмовлено на тій підставі, що її батько ОСОБА_8 все своє майно подарував своєму синові - ОСОБА_6, розпорядившись навіть її часткою, яку вона прийняла фактично після смерті матері. Про існування договору дарування, яким порушено її права як спадкоємця першої черги за законом, їй стало відомо лише в липні 2011 року. На основі викладеного просила суд визнати договір дарування від 17.01.2007 року - недійсним.

          Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 03 січня 2012 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним задоволено частково. Визнано договір дарування жилого будинку з господарськими будівлями що знаходиться за адресоюВінницька обл., АДРЕСА_1, зареєстрований 17.01.2007 року за №39 приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_7, в частині дарування 1/4 частини вищевказаного жилого будинку з господарськими будівлями - недійсним. В іншій частині позову  відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати прийняте по справі рішення та ухвалити нове яким її позовні вимоги задовольнити повністю. Апелянт посилається на ті ж докази, що і в позовній заяві.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_6 також подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 03 січня 2012 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5. Апелянт посилається на те, що суд безпідставно  прийшов до висновку, що позивач прийняла спадщину, не взявши до уваги положення Цивільного Кодексу України в редакції 1963 року.  Договір дарування між ним та батьком був укладений за взаємною згодою, позивач не навела доказів які саме її права порушені його укладенням. Суд не визначив з яких підстав він визнає частину договору недійсним.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до наступного:

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підт верджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давнос ті, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвер дження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка пра вова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухва лене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказа ми, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність вис новків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Так, суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що 12.08.1966 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб в Новоприлуцькій сільській раді Липовецького району, Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія  III - УР №НОМЕР_1 та довідкою виданою відділом реєстрації актів громадського стану Липовецького районного управління юстиції Вінницької області від 23.10.2002 р. за №035612 ( а.с. 11). Від цього шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в свідоцтві про народження якої батьками дитини зазначено: ОСОБА_13 та ОСОБА_9 9 (а.с. 7). Як слідує із договору купівлі-продажу від 26.05.1973 р. (а.с. 15) в період шлюбу ОСОБА_8 уклав договір із ОСОБА_14, згідно якого придбав цілий житловий будинок з відповідними службовими будівлями, що розташований за адресою:  АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_3 р. в смт. Турбів, Липовецького району, Вінницької області ОСОБА_9 померла,

-2-

про що вказує свідоцтво про смерть серія 1-АМ №НОМЕР_2 (а.с. 8). Після її смерті відкрилася спадщина на 1/2 частину вищезазначеного житлового  будинку. Спадщину позивачка ОСОБА_15 прийняла, оскільки фактично проживала у вказаному житловому будинку протягом трьох-чотирьох років після смерті матері. Факт проживання позивачки ОСОБА_15 в цьому житловому будинку визнаний відповідачем,  а тому у відповідності зі ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягає. Отже, враховуючи те, що крім ОСОБА_8 спадщину прийняла і позивачка, то вона набула право власності на 1/4 частину житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1, право власності на яку в неї виникло з моменту відкриття спадщини, а тому суд визнав в цій частині договір недійсним, посилаючись на те, що вказаний правочин був спрямований на порушення права власності ОСОБА_15, яке їй гарантовано Конституцією України (ч.1 ст. 228 ЦК України).

Такі висновки суду не відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст.. 215 ЦК України, слід розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини (їх недійсність встановлена законом) та оспорювані правочини (якщо їх недійсність прямо не встановлена законом). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. До таких правочинів. згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України, відноситься і правочин, який порушує публічний порядок (ч.1 ст. 228).

Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України нікчемними правочинами, як такими що порушують публічний порядок є правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Зі змісту даної статті вбачається, що такими правочинами є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання в супереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу об'єктів цивільного прав, тощо.  Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів прав, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.  (п.18 Постанови Пленуму ВСУ  № 9 від 06.11.2009 року).

Право власності –право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності, згідно ч.1 ст. 328 ЦК України, набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Кожна особа, у відповідності до ч.1 ст. 3 ЦК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 10 ЦПК України зобов’язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів (ст.. 57 ЦПК України).

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Позивач у виконання вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, звертаючись до суду, не довела того, що є власником будинку (чи його частини), а послалась лише на те, що вона фактично прийняла спадщину після смерті матері, так як продовжила проживати в будинку, ремонтувала його, обробляла присадибну ділянку, однак відповідного підтвердження цього не надала: свідоцтва про право власності на спадкове майно вона не отримувала, відповідне рішення суду про встановлення факту прийняття спадщини відсутнє. Не зважаючи на це, позивачка ОСОБА_5  не висувала вимоги про встановлення факту прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_9 та визнання права власності на спадкове майно.

Договір дарування –це безоплатна передача однією стороною другій стороні майна у власність (ст. 717 ЦК України).

Відповідно до статей 215, 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (п.5 абз. 5 Постанови Пленуму ВСУ  № 9 від 06.11.2009 року). В даній справі позивач не є стороною правочину та вимагає захисту права, якого вона не має та не довела його наявність належними доказами. А тому вимога про визнання договору дарування, укладеного між покійним батьком позивачки - ОСОБА_8 та відповідачем по справі –ОСОБА_6 з тієї підстави, що порушено право власності позивачки, - є передчасною вимогою та задоволенню не підлягає.

За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 03.01.2012 року –скасуванню як таке, що постановлене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права та висновки якого не відповідають обставинам справи, зроблені на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, однак які суд вважав встановленими.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу  ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 03.01.2012 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, заінтересована особа –приватний нотаріус Тиврівського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_7 , - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча:                                                                                   Т.М. Шемета

Судді:                                                                                             Л. В. Пащенко

                                                                                                                   В. С. Марчук