Справа № 22-ц-2284/11 26.08.2011 26.08.2011 24.01.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц-2284/11 Суддя суду 1-ї інстанції – Щербина С.В.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду – Локтіонова О.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 серпня 2011 року м.Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого – Галущенка О.І.,
суддів: Лівінського І.В., Локтіонової О.В.,
із секретарем – Богуславською О.М.,
за участю:
представника позивачки – ОСОБА_3,
представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5,
представника відповідача ОСОБА_6 – ОСОБА_7,
представника відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» - Ремешевського Є.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк»)
на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 31 травня 2011 року
за позовом
ОСОБА_9 до ОСОБА_4, ПАТ КБ «Приватбанку» та ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів,
В С Т А Н О В И Л А:
18 жовтня 2010 року ОСОБА_9 звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідачів, який уточнила під час розгляду справи.
Позивачка зазначала, що 12 листопада 2007 року її чоловік – ОСОБА_4 уклав з ПАТ КБ «Приватбанком» договір поруки, згідно якого поручився солідарно відповідати перед Банком за виконання обов’язків за кредитним договором укладеним в цей же день між Банком та відповідачем ОСОБА_6 на суму 247977,55 доларів США.
12 травня 2008 року її чоловік – ОСОБА_4 уклав з відповідачем ОСОБА_6 договір відступлення прав вимоги за договором №02/11-07 від 12.11.2007 р. про участь у Фонді Фінансування Будівництва, відповідно до якого отримав права вимоги до ПАТ КБ «Приватбанку», що випливають з цього Договору, в тому числі право щодо отримання у власність об’єкту інвестування – квартири АДРЕСА_1 та двох машиномісць у паркінгу.
Зазначені договори в порушення ст.65 СК України були укладені без її письмової згоди. Крім того відступлення прав вимоги було здійснено з порушенням ст.50 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», яка забороняє довірителю, який отримав кредит для участі у ФФБ та забезпечив виконання своїх зобов’язань за договором про іпотечний кредит іпотекою, до моменту повного виконання зобов’язань за договором про іпотечний кредит уступати право вимоги за договором про участь у ФФБ третім особам.
Посилаючись на ці обставини, позивачка просила визнати недійсними договір поруки №1 від 12 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанком» та договір відступлення прав вимоги за договором №02/11-07 від 12.11.2007 р. про участь у Фонді Фінансування Будівництва від 12 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6
Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 31 травня 2011 року позов ОСОБА_9 задоволений. Крім того з відповідачів стягнуто на її користь 17 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове рішення – про відмову у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Вирішуючи спір, таким чином, як це викладено в оскаржуваному рішенні, районний суд виходив з того, що ОСОБА_4, який є чоловіком позивачки, не був обізнаний з вимогами кредитного договору між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «Приватбанком». Підписуючи договір поруки, особисто не був знайомий з ОСОБА_6 і не знав про наявність у нього заборгованості за цим договором. Знаходячись під впливом обману підписав цей договір, помиляючись щодо обставин, які мали істотне значення. Щодо визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, то на думку суду І інстанції цей договір було укладено вже після вводу будинку в експлуатацію, що протирічить умовам договору.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, заявленого дружиною сторони за оспорюваними договорами.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна.
При ухваленні судового рішення воно повинно відповідати положенням ст.213 ЦПК України, тобто бути законним і обґрунтованим.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2007 року ОСОБА_4 (Поручитель) та ПАТ КБ «Приватбанк» (Кредитор) уклали договір поруки, згідно з умовами якого ОСОБА_4 поручився в повному обсязі відповідати за виконання ОСОБА_6 обов’язків за кредитним договором №NKKCGM00000054 від 12 листопада 2007 року, згідно якому Кредитор надав Боржнику кредит у розмірі 247 977 доларів США 55 центів для оплати по договору про участь у фонді фінансування будівництва №02/11-07 від 12.11.2007 р. (а.с.5,6-7).
12 травня 2008 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_6 договір відступлення прав вимоги за договором №02/11-07 від 12.11.2007 р. про участь у Фонді фінансування будівництва, відповідно до якого ОСОБА_4 отримав у повному обсязі право вимоги до ПАТ КБ «Приватбанку» щодо отримання у власність об’єкту інвестування – 3 кімнатної квартири та двох машиномісць у паркінгу, розташованих в АДРЕСА_2, і зобов’язався в рахунок сплати вартості прав за цим договором, погасити заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором №NKKCGM00000054 від 12.11.2007 р. (а.с.8, 31-41).
Відповідно до заяв про переказ готівки ОСОБА_4 у 2008, 2009 роках погашав заборгованість за кредитним договором (а.с.44,45,47,65,66).
23 травня 2008 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради своїм рішенням №1078 затвердив акт державної приймальної комісії від 14.05.2008 р. про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом 9-поверхового житлового будинку (корп.1) з вбудовано-прибудованими приміщеннями по АДРЕСА_1 (а.с.67-68).
20 серпня 2008 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради видав ОСОБА_10 свідоцтво про право власності на квартиру №81 в цьому будинку, а 23 січня 2009 року зареєстрував за ним право власності на машиномісця №№91,92, розташовані за цією ж адресою (а.с.27-30).
Згідно з ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.
З приписів ст.13 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вбачається, що система функціонування фонду фінансування будівництва передбачає серед іншого можливість здійснення довірителем на умовах Правил ФФБ уступки права вимоги за договором про участь у ФФБ третім особам.
Заявляючи, що укладенням указаних договорів, були порушені її майнові права, дружина ОСОБА_4 послалась на порушення при укладенні договорів вимог ст.65 СК України та ст.50 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».
Відповідно до положень ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
З ч.6 ст.50 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вбачається, що довіритель фонду фінансування будівництва, який отримав кредит для участі у ФФБ та забезпечив виконання своїх зобов’язань за договором про іпотечний кредит іпотекою, до моменту повного виконання зобов’язань за договором про іпотечний кредит не має права змінити об’єкт інвестування, уступити право вимоги за договором про участь у ФФБ третім особам, частково отримати кошти з ФФБ або відмовитися від участі у ФФБ.
В даному конкретному випадку оспорювані договори поруки та відступлення прав вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва не є угодами по відчуженню спільного майна подружжя, а тому не потребували письмової згоди на їх укладення з боку ОСОБА_9
Підстав вважати, що укладенням вищезазначених договорів ОСОБА_4 розпорядився спільним майном подружжя, зокрема часткою, що належить ОСОБА_9, немає.
Відповідно до ст.ст.3,15 ЦК України серед іншого загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та судовий захист цивільного права та інтересу, який наступає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Виходячи з встановленого та враховуючи ту обставину, що ОСОБА_9 не є стороною договорів поруки та відступлення прав вимоги за договором про участь у фонді фінансування будівництва, інших мотивів щодо порушення саме її прав укладення цих договорів не навела, у неї відсутнє право вимоги про визнання цих договорів недійсними, а тому правові підстави для задоволення заявлених нею позовних вимог про визнання недійсними договору поруки №1 від 12 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанком» та договору відступлення прав вимоги за договором №02/11-07 від 12.11.2007 р. про участь у фонді фінансування будівництва від 12 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, відсутні.
Твердження позивачки про порушення ОСОБА_6 та ОСОБА_4 при укладенні договору про відступлення прав вимоги ч.6 ст.50 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» в даному випадку з урахуванням ст.ст.3 та 15 ЦК України не можуть братися до уваги, оскільки прав позивачки порушено не було, а зазначати це як підставу визнання договору недійсним може тільки сторона по договору, якою вона не є.
Оскільки висновки суду першої інстанції в повній мірі не відповідають обставинам справи, рішення суду відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 31 травня 2011 року скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 до ОСОБА_4, ПАТ КБ «Приватбанку» та ОСОБА_6 про визнання недійсними договору поруки №1 від 12 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанком» та договору відступлення прав вимоги за договором №02/11-07 від 12.11.2007 р. про участь у фонді фінансування будівництва від 12 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: