Справа № 22-ц-2760/11 22.11.2011 22.11.2011 21.02.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц-2760/11 Суддя суду 1-ї інстанції – Алексєєв А.П.
Категорія 53 Доповідач апеляційного суду – Локтіонова О.В.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого – Лисенка П.П.,
суддів: Ямкової О.О., Локтіонової О.В.,
із секретарем судового засідання – Колосовою О.М.,
за участю:
позивача – ОСОБА_3,
представників відповідача – Кириллової Р.П., Наставшевої Л.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2011 року
за позовом
ОСОБА_3 до житлово-будівельного кооперативу «Екватор-2» (далі - Кооператив) про стягнення компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки її виплати, пенсійної допомоги та зобов’язання відповідача здійснити перерахування до бюджетів податків і зборів з цих сум,
В С Т А Н О В И Л А:
23 липня 2010 року ОСОБА_3 пред’явила зазначений позов, який обґрунтувала наступним.
З 01 лютого 2002 року вона перебувала з відповідачем в трудових відносинах, обіймаючи посаду голови правління Кооперативу.
09 лютого 2009 року був виданий наказ про звільнення її з займаної посади за власним бажанням з 06 березня 2009 року і наступною виплатою компенсації за невикористані дні основних щорічних відпусток.
Однак до цього часу компенсація за невикористані дні основних щорічних відпусток за 2002-2005 роки їй не була виплачена.
Посилаючись на зазначені обставини та на вину відповідача у несвоєчасному розрахунку при звільненні, уточнивши свій позов, ОСОБА_3 просила стягнути на її користь з Кооперативу компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в сумі 7792, 55 грн., середній заробіток за час затримання виплат при звільненні в сумі 43223, 40 грн., пенсійну допомогу у розмірі двох окладів в сумі 4802, 60 грн., перерахувати податки та обов’язкові платежі з вказаних виплат в сумі 27751, 43 грн.
Представники відповідача позов не визнали, посилаючись на те, що в Кооперативі відсутні будь-які первинні документи щодо перебування чи не перебування позивачки у щорічних відпустках протягом зазначеного нею періоду.
Рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 11 серпня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Позивач ОСОБА_3 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального законодавства, невідповідність висновків суду обставинам справи та чинному трудовому законодавству, просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела належними та допустимими доказами своїх позовних вимог.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду.
Так, відповідно до ст.ст.47, 116, 117 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Без обмежень будь-яким строком відповідно до вимог ч.2 ст.233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення лише належної йому нарахованої, але своєчасно не виплаченої заробітної плати.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме наказу про прийняття на роботу (а.с.31), трудової книжки (а.с.4), індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с.9-12), платіжних відомостей про заробітну плату (а.с.171-209), довідки (а.с.30), протоколів засідання правління (а.с.6, 26, 32), наказу про відпустку (а.с.28), наказу про звільнення (а.с.29), розрахунку відпускних та заробітної плати (а.с.27, 168-169) позивач ОСОБА_3 працювала на посаді голови правління ЖБК «Екватор-2» з 01 лютого 2002 року по 06 березня 2009 року та щомісячно отримувала заробітну плату. На засіданні правління Кооперативу від 19.03.2008 р. було вирішено у зв’язку з досягненням позивачем пенсійного віку виплатити їй пенсійну допомогу у розмірі двох посадових окладів. 09.02.2009 р. правління кооперативу вирішило надати позивачу планову відпустку тривалістю 24 календарних дня з наступним звільненням її з займаної посади з компенсацією відповідно до вимог діючого законодавства України. Згідно з наказом про її звільнення їй повинно було бути компенсовано 144 календарних дня основної щорічної відпустки за період роботи з 01 лютого 2002 року по 31 січня 2008 року. При звільненні ОСОБА_3 був наданий письмовий розрахунок нарахованої їй заробітної плати за лютий-березень 2009 року та компенсації за невикористану відпустку за 2 роки та сплачені суми, зазначені у цьому розрахунку, що позивачем не оспорюється.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вимоги позивача ОСОБА_3 про стягнення компенсації за невикористані відпустки за період з 2002 по 2005 роки, середнього заробітку за час затримання виплати цієї компенсації та пенсійної допомоги у зв’язку з оформленням нею пенсії, задоволенню не підлягають у зв’язку з спливом встановленого законом строку звернення позивача до суду.
Як було зазначено вище без обмежень будь-яким строком працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення лише належної йому нарахованої, але своєчасно не виплаченої заробітної плати. Позивач же поставила питання про стягнення з відповідача компенсації за невикористані відпустки та пенсійної допомоги у зв’язку з оформленням пенсії. Разом з тим, зазначену компенсацію та допомогу не можна вважати належною заробітною платою, оскільки вона не була нарахована позивачу, а є предметом спору. Тому правила ч.2 ст.233 КЗпП України на зазначені правовідносини не розповсюджуються.
Водночас, звернувшись в липні 2010 року з такими вимогами, позивач пропустила строк звернення до суду, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, оскільки вказане порушення мало місце в березні 2009 року. Поважних причин пропуску цього строку позивач не зазначила.
За таких обставин колегія не вбачає підстав для поновлення пропущеного строку. А тому вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористану відпустку та пенсійної допомоги не підлягають задоволенню, у зв’язку з пропуском встановленого строку звернення до суду.
Оскільки зазначені вимоги визнані такими, що не підлягають задоволенню, то і вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати компенсації за невикористані відпустки та зобов’язання відповідача здійснити перерахування до бюджету податків та обов’язків платежів з спірних сум також задоволенню не підлягають, так як є похідними від вищезазначених позовних вимог.
Помилкове посилання суду на безпідставність позовних вимог позивача як на підставу відмови у задоволенні позову є формальною обставиною, яка не тягне скасування рішення, оскільки суд правильно визначив правові наслідки застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини.
Однак оскільки він не правильно зазначив мотиви відмови у позові, рішення в цій частині на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає зміні з зазначенням, що мотивом відмови позивачу у задоволенні позову є сплив встановленого законом строку звернення до суду за захистом прав та інтересів особи.
Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 11 серпня 2011 року змінити, вважати підставою відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 до житлово-будівельного кооперативу «Екватор-2» про стягнення компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки її виплати, пенсійної допомоги та зобов’язання відповідача здійснити перерахування до бюджетів податків і зборів з цих сум не безпідставність позовних вимог, а сплив встановленого законом строку звернення до суду за захистом прав та інтересів особи.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: