Справа № 22-ц-2299/11 20.12.2011 20.12.2011 21.02.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц-2299/11 Суддя суду 1-ї інстанції – Батченко О.В.
Категорія 52 Доповідач апеляційного суду – Локтіонова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 грудня 2011 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого – Лисенка П.П.,
суддів: Ямкової О.О., Локтіонової О.В.,
із секретарем судового засідання – Богуславською О.М.,
за участю позивача – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2011 року
за позовом
ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс» (далі – Страхова компанія) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
14 жовтня 2009 року ОСОБА_3 пред’явив до Страхової компанії позов про визнання звільнення за наказом №32 від 30 вересня 2009 року незаконним, поновлення на роботі, стягнення 2153,34 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 5000 гривень на відшкодування моральної шкоди та 2000 гривень витрат на правову допомогу.
На його обґрунтування зазначав, що з 08 вересня 2008 року працював у відповідача на посаді заступника директора Миколаївської філії Страхової компанії.
До роботи завжди ставився відповідально, за весь період праці не мав жодного стягнення з приводу виконання своїх обов’язків, на нього не надходило жодної скарги.
Не дивлячись на це, 30 вересня 2009 року відповідач своїм наказом №32 звільнив його з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Посилаючись на те, що був відсутній на робочому місці у зв’язку з виконанням своїх трудових обов’язків, а іншого прогулу не вчиняв, просив про задоволення позову.
Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2011 року позов задоволено частково. Визнано звільнення ОСОБА_3 з посади заступника директора Миколаївської філії Страхової компанії на підставі п.4 ст.40 КЗпП України незаконним. Поновлено його на вказаній посаді. Стягнуто зі Страхової компанії на користь ОСОБА_3 31139 гривень 94 копійки компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судові витрати на користь держави. Додатковим рішенням цього ж суду від 20 червня 2011 року стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 2000 гривень витрат на правову допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі при цьому стягнення компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу провести за весь час розгляду справи.
Скаргу обґрунтовував неправильним застосуванням судом норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд І інстанції виходив з того, що при звільненні позивача відповідач порушив щодо нього законодавство про працю, а тому необхідно визнати наказ про його звільнення незаконним, поновити його на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів погоджується з встановленими судом І інстанції обставинами та правовідносинами, його висновками щодо них та результати вирішення справи вважає законними та обґрунтованими.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема трудової книжки (а.с.4,5), наказів (а.с.59, 60, 76), посадової інструкції (а.с.40-41), положення про філію (а.с.53-57), погодження (а.с.69), відомості (а.с.94), 08 вересня 2008 року ОСОБА_4 був прийнятий на посаду заступника директора Миколаївської філії ЗАТ УІСК «Інвестсервіс». Відповідно до наказу №32 від 30 вересня 2009 року позивач був звільнений з займаної посади за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
Згідно з посадовою інструкцією заступника директора Миколаївської філії ЗАТ УІСК «Інвестсервіс», затвердженої директором філії, заступник зобов’язаний реалізовувати ділову стратегію і тактику страховика по розвитку корпоративного продажу всіх видів добровільного, обов’язкового страхування згідно отриманих ліцензій; організовувати та керувати системою продажу страхових продуктів компанії. В той же час заступник директора філії має право презентувати Компанію та проводити ділові переговори в межах своїх повноважень в інших організаціях.
Відповідно до п.6.9 Положення про Миколаївську філію ЗАТ УІСК «Інвестсервіс» заступник директора філії приймається на роботу та звільняється з посади головою Правління Компанії.
Наказом №18-А від 22 червня 2009 року на підприємстві був встановлений режим неповного робочого дня, а саме з понеділка по четвер – 6 годин праці (перерва на обід з 13 до 14 годин) та в п’ятницю – 4 години праці (без перерви на обід).
Заробітна плата ОСОБА_3 за останні два календарні місяці роботи перед звільненням становила – 2478 грн.89 коп. в липні та 2898 грн.86 коп. у серпні.
З пояснень свідка ОСОБА_5 в судовому засіданні встановлено, що позивач був відсутній на робочому місці 29 вересня 2009 року з поважних причин, оскільки обговорював з ним умови договору страхування майна його фірми.
Аналізуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду І інстанції щодо незаконності звільнення позивача за п.4 ст.40 КЗпП України та поновленні його у зв’язку з цим на роботі, оскільки із матеріалів справи не вбачається прогулу позивача.
З урахуванням викладеного вірними є і висновки суду щодо стягнення з відповідача 31139 гривень 94 копійки компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки суд визнав незаконним наказ про звільнення та поновив позивача на роботі, то його висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, у зв’язку з достатністю поновлення порушених трудових прав позивача, також, на думку колегії, є правильним.
Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, які були представлені сторонами і дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Оскільки висновки суду є правильними, то колегія суддів не бачить підстав для скасування рішення районного суду, яке є законним та обґрунтованим.
Доводи апелянта про необхідність стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а не за один рік, оскільки не по його вині справа розглядалася більше року, на думку колегії, не можуть бути взяті до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається наявність його вини у розгляді справи понад один рік, оскільки ним не були надані необхідні та достатні докази для розгляду справи, і вони були витребувані за ініціативою суду. Крім того справа відкладалася у зв’язку з неявкою його представника.
Щодо тверджень апелянта про необхідність скасування рішення, оскільки не була задоволена його вимога про стягнення правової допомоги, то вони є безпідставними, оскільки районний суд своїм додатковим рішенням від 20 червня 2011 року задовольнив зазначену вимогу позивача і стягнув на його користь 2000 грн. цих витрат.
Керуючись ст.ст.303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді