ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/4059/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Костюкевич С.Ф., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агенства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними та скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Національного агенства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК, відповідач) про визнання протиправними дій при проведенні моніторингу способу його життя; скасування обґрунтованого висновку НАЗК як такого, що був винесений з порушенням норм чинного антикорупційного законодавства.

Позов обґрунтований тим, що підставі звернення Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (далі - САП), в межах здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 52023000000000636, Національне агентство провело моніторинг способу життя ОСОБА_1 , за результатами якого до САП направлено обґрунтований висновок від 05.03.2025 та інші матеріали для долучення до матеріалів цього кримінального провадження. Вказав, що доповідну записку за результатами моніторингу способу життя, відповідно до вимог п. 9 Порядку, не виготовлено.

Позивач зауважив, що він є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, тому станом на даний час декларації за 2021, 2022, 2023 та 2024 роки ним не подавались. Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 51-4 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII), НАЗК здійснило моніторинг способу життя з метою встановлення відповідності рівня його життя задекларованим доходам і майну. Зазначає, що відповідно до пунктів 5, 4 частини 1 статті 12 Закону Національне агентство має право отримувати письмові пояснення декларанта, зокрема, щодо інформації, зазначеної у деклараціях, однак до цього підійшло формально.

ОСОБА_1 вважаючи проведення моніторингу способу його життя передчасним та проведеним з порушенням процедури, звернувся до суду даним позовом.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.04.2024 позовну заву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав, просять відмовити у його задоволенні з тих підстав, що згідно ч. 1 ст. 51-4 Закону № 1700-VII Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 51-4 Закону № 1700-VII Національне агентство у разі встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування повідомляє про такий факт суб`єкта декларування та надає йому можливість протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

Вказали, що Національне агентство на підставі ст. ст. 51-4 та 52-1 Закону України «Про запобігання корупції» здійснило моніторинг способу життя заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , який відповідно до пп. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також суб`єктом декларування, в ході здійснення якого встановлено ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст. 368-5 КК України, а саме набуття ним, як особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування активів, вартість яких більше ніж на шість тисяч п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (13 242 924,48 грн) перевищує його законні доходи.

Зазначили, що Національним агентством в ході здійснення моніторингу способу життя ОСОБА_1 на його поштову адресу направлено запит для надання пояснення від 10.02.2025 № 151-10/10756-25, який був додатково продубльований на електронну пошту суб`єкта декларування ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що зазначена ним під час реєстрації в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також з метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин щодо набуття позивачем та членом його сім`ї майна і активів, Національним агентством засобами поштового зв`язку також направлено запит для подання пояснень його дружині ОСОБА_2 від 10.02.2025 № 151-10/10755-25. Крім того, ураховуючи, що посада ОСОБА_1 відноситься до переліку посад окремих категорій осіб, визначених абз. 1 ч. 1 ст. 52-1 Закону, Національним агентством на виконання положень п. 9 Порядку № 1-ДСК листом від 18.02.2025 № 151-10/13524-25 до уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) ДПС України скеровано запит про надання пояснень ОСОБА_1 , яким позивачу надано можливість протягом 10 робочих днів з дати його отримання надати письмове пояснення по суті порушених питань.

Звернули увагу суду, що в процесі здійснення Національним агентством моніторингу способу життя суб`єкта декларування положення законодавства встановлюють для нього чіткі дії та покладають відповідні обов`язки, зокрема, у разі виявлення ознак іншого корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство зобов`язане затвердити обґрунтований висновок та надіслати його іншому спеціально уповноваженому суб`єкту у сфері протидії корупції. Вказане є закріпленим на рівні законодавства обов`язком державного органу, а не його дискреційним повноваженням, тому утримання від вчинення таких дій, які передбачені нормами Закону, можуть бути кваліфіковані, як порушення суб`єктом владних повноважень Конституції України та законів України.

За результатом проведеного моніторингу способу життя ОСОБА_1 , Національним агентством складено та затверджено обґрунтований висновок щодо виявлення ознак корупційного кримінального правопорушення від 05.03.2025, який листом від 06.03.2025 № 151- 10/19361-25 направлено до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури для приєднання до матеріалів кримінального провадження № 52023000000000636.

У відповіді на відзив позивач підтвердив свої доводи, зазначені у позовній заяві та просив задовольнити його позовні вимоги.

У запереченнях щодо відповіді на відзив відповідач заперечив позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав викладених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позову.

Також на адресу суду 19.05.2025 від відповідача направлялись додаткові пояснення з додатками та 04.06.2025 від сторони позивача додаткові пояснення з додатковими письмовими доказами.

Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 у задоволенні клопотання представника Національного антикорупційного бюро України про закриття провадження в адміністративній справі №140/4059/25 за позовом ОСОБА_1 до Національного агенства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними та скасування висновку відмовлено.

Суд, дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 займає посаду заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходить дійсну військову службу.

За 2021-2024 роки та на час подання позову і розгляду цієї справи позивач не подавав декларації про доходи на підставі частини сьомої статті 45 Закону № 1700-VII.

НАЗК на підставі звернення ІНФОРМАЦІЯ_4 від 7 жовтня 2024 року № 07/3-4586ВИХ-24 (вх. № ПК/3099/0-24 від 7 жовтня 2024 року) розпочало моніторинг способу життя заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 .

У ході здійснення моніторингу способу життя позивача, як стверджує НАЗК, були встановлені ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 368-5 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а саме - набуття ОСОБА_1 , як особою, уповноваженою на виконання функцій держави активів, вартість яких більше ніж на шість тисяч п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (13 242 924,48 грн) перевищує його законні доходи.

Також НАЗК складено та затверджено обґрунтований висновок щодо виявлення ознак корупційного кримінального правопорушення від 5 березня 2025 року (далі - обґрунтований висновок), який листом від 6 березня 2025 року № 151-10/19361-25 направлено до САП для приєднання до матеріалів кримінального провадження № 52023000000000636.

У відповідь на запити НАЗК, ОСОБА_1 надав письмові пояснення, які були отримані відповідачем 19 березня 2025 року (вх.№ 57680/0/09-25), тобто після затвердження ( 5 березня 2025 року) та направлення до САП (6 березня 2025 року) обґрунтованого висновку, у зв`язку з чим вказані пояснення листом від 20 березня 2025 року № 151-10/24112-25 були направлені до САП для їх дослідження в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000636.

З метою здійснення захисту інтересів ОСОБА_1 , представник позивача направив на адресу НАЗК адвокатський запит від 28 березня 2025 року вх.№ 146/0/08-25, в якому просив: надати інформацію про те, яка загальна кількість інформації отримана від фізичних/юридичних осіб, а також із медіа та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єкт декларування; надати інформацію на підставі якої інформації, яка містила відомості про невідповідність рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майна і доходів, у зв`язку з якими Національне агентство розпочало здійснювати моніторинг способу життя ОСОБА_1 ; надати копію доповідної записки, копію відомостей, документів отриманих та використаних Національним агентством під час здійснення моніторингу.

Стороною позивача було отримано відповідь НАЗК від 4 квітня 2025 року № 151-09/28669-25 на адвокатський запит від 28 березня 2025 року № 146/0/08-25, в якому з посиланням на статтю 222 КПК України відмовлено у наданні запитуваних документів та відомостей. Також у відповіді повідомляється, що відповідно до частини другої статті 51-4 Закону № 1700-VII та пункту 5 Порядку № 236/23 Національне агентство здійснює моніторинг способу життя суб`єктів декларування на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

Не погоджуючись із діями Національного агентства щодо здійснення моніторингу способу життя, а також із змістом затвердженого НАЗК обґрунтованого висновку, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках, суди розглядають, також інші справи.

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Відповідно до положень абзацу 2 частини 4 статті 45 Закону № 1700-VII у разі виявлення у декларації недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

Згідно матеріалів справи, предметом оскарження у цій справі є проведення НАЗК моніторингу способу життя ОСОБА_1 , за результатами якого до САП направлено обґрунтований висновок від 05.03.2025 та інші матеріали для долучення до матеріалів кримінального провадження № 52023000000000636.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Основна мета позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається із предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб`єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах 30 жовтня 2019 року у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11 листопада 2020 року у справі №640/19903/19, від 26 липня 2021 року у справі № 420/2068/19.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Згідно з абзацом десятим пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Статтею 6 Конвенції установлено, що Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також у рішенні від 8 квітня 2010 року у справи «Меньшакова проти України» ЄСПЛ викладено конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

У рішенні Веііеі V. Ргапсе (Белле проти Франції) ЄСПЛ визнав порушення права на доступ до суду у ситуації, де заявнику було відмовлено у судовому захисті, попри те, що закон сформував у нього очікування щодо можливості такого захисту. ЄСПЛ обґрунтував порушення статті 6 Конвенції тим, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним», а для цього особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За приписами пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно з абзацом першим пункту 13 Порядку здійснення моніторингу способу життя суб`єкта декларування, затвердженим наказом НАЗК № 263/23 від 26.10.2023, у разі виявлення на будь-якій стадії здійснення моніторингу способу життя суб`єкта декларування ознак іншого корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство затверджує обґрунтований висновок та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції.

Спірні правовідносини, які виникли у зв`язку із винесенням відповідачем спірного обґрунтованого висновку в процедурі здійснення публічно-владних управлінських функцій стосується прав, обов`язків та охоронюваних законом інтересів позивача, мають характер юридичного спору, який підлягає вирішений у порядку адміністративного судочинства.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Згідно висновків, викладених у п.п. 23, 25 Рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України, суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен з специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а також давати обґрунтування своїх рішень.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права.

Враховуючи наведене вище, слід дійти висновку, що оскаржуваний позивачем обґрунтований висновок безпосередньо породжує правові наслідки для позивача, як для суб`єкта декларування, а тому є предметом судового оскарження.

Позивач зазначає, що дії НАЗК щодо проведення моніторингу його життя, з урахуванням обставин звільнення його від обов`язку щодо подання декларацій у період воєнного стану, та спірне рішення - обґрунтований висновок, який складений за під час проведення моніторингу способу життя декларанта, є протиправними, оскільки: у відповідача були відсутні законні підстави на проведення моніторингу через особливий статус позивача, який звільняє його від обов`язку подання декларацій у період дії воєнного стану, а тому фактично нівелює можливість проведення моніторингу способу життя декларанта через тимчасову втрату статусу декларанта, яка передбачена законодавством.

Частиною 4 ст. 51-4 Закону № 1700-VII передбачено, що: у разі встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

Таким чином, Закон № 1700-VII встановлює обов`язковий проміжний етап між виявленням ознак невідповідності та складенням обґрунтованого висновку - отримання та розгляд пояснень суб`єкта декларування. Метою такого етапу є забезпечення дотримання принципів змагальності, об`єктивності та неупередженості під час ухвалення рішень органом публічної адміністрації, що відповідає також загальним вимогам належного урядування та гарантій адміністративної процедури.

У межах даної справи НАЗК визнає, що: запит для надань пояснення було направлено позивачу; письмові пояснення ОСОБА_1 були надані у межах десятиденного строку, встановленого законом; висновок був складений та направлений до САП 05.03.2025, тоді як відповідь на запит була отримана Агентством 19.03.2025; жодних дій щодо повторного аналізу висновку з урахуванням пояснень позивача, НАЗК здійснено не було.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб будь-яке провадження, яке може призвести до порушення прав особи, було справедливим та забезпечувало рівність сторін. Позбавлення позивача можливості реалізувати своє право на захист до прийняття рішення суперечить цим вимогам.

Таким чином, сам факт направлення обґрунтованого висновку до ІНФОРМАЦІЯ_4 без урахування письмових пояснень позивача, наданих у межах визначеного Законом строку, є: порушенням ч. 4 ст. 51-4 Закону № 1700-VII; ігноруванням засад змагальності, об`єктивності та повноти розгляду матеріалів; неможливостю змінити зміст документа, який, у свою чергу, став підставою для внесення даних до кримінального провадження.

Відповідно, вказане порушення слугує достатньою правовою підставою для визнання дій НАЗК по складенню та затвердженню обґрунтованого висновку протиправними, а самого висновку - протиправним як такого, що прийнятий з порушенням вимог процедури та прав суб`єкта декларування.

На спростування цього відповідачем належні докази не подавалися, а факт неподання декларацій ОСОБА_1 на підставі частини сьомої статті 45 Закону № 1700-VII за 2017-2024 рік визнається сторонами. Натомість у відзиві на позовну заяву НАЗК стверджує, що повноваження щодо проведення моніторингу способу життя декларантів, попри звільнення окремих категорій від обов`язку декларування відповідно до статті 45 Закону № 1700-VII, не припинилися. На підтвердження цього, відповідач посилається на той факт, що відповідних змін до діючих норм (зокрема, статті 51-4 Закону № 1700-VII), які б обмежували чи тимчасово зупиняли повноваження НАЗК щодо проведення моніторингу способу життя, не вносилося, а такий моніторинг проводиться не лише на підставі декларацій, але й на основі інших відомостей.

Позивач переконаний що НАЗК допустив порушення порядку проведення моніторингу способу його життя, яке, на думку останнього, виразилося у тому, що ОСОБА_1 не було надано можливість надати пояснення за виявленими Національним агентством фактами, а також з дотриманням процедури не надіслано на його адресу повідомлення про результати здійсненого моніторингу способу життя, як цього вимагає пункт 8 положення Порядку № 236/23.

НАЗК зазначає, що причиною неповідомлення про результати моніторингу способу життя є те, що перевірка ще триває та не є закінченою, а обґрунтований висновок складений у процесі, а не за результатом проведення моніторингу. На спростування доводів позивача про ненадання йому можливості подати пояснення, НАЗК вказало про неодноразове направлення ОСОБА_1 запитів, зокрема 10 лютого 2025 року - на поштову адресу та електронну адресу, 18 лютого 2025 року - до уповноваженого підрозділу Державної прикордонної служби України, а також його дружині 10 лютого 2025 року для надання пояснень з порушених питань.

Однак як встановлено судом, до відзиву не надано копій направлених запитів, не долучено письмових доказів про їх направлення, не зазначено і не долучено відповідних витягів з пошти про таке направлення, їх вручення чи повернення без вручення.

Водночас, позивач визнав, що отримав запит від 10 лютого 2025 року № 151-10/10756 тільки 20 лютого 2025 року, у відповідь на який ОСОБА_1 подав письмові пояснення, які, за твердженням НАЗК, були отримані відповідачем 19 березня 2025 року (вх. № 57680/0/09-25).

Суд зі змісту поданих позивачем пояснень установив, що на обґрунтування неможливості вчасно подати пояснення позивач повідомив відповідача про виконання ним службових обов`язків та про фактичне перебування у зоні ведення бойових дій, що позбавило ОСОБА_1 можливості швидко зібрати додаткові запитувані документи та інформацію. Ці аргументи залишені відповідачем поза увагою.

Крім того, відповідачем на виконання вимог ч. 4 ст. 51-4 Закону України «Про запобігання корупції»: не здійснено оцінки та розгляду наданих пояснень, попри те, що вони були подані з дотриманням порядку; Закон № 1700-VII вимагає не лише запитати пояснення, а й реально врахувати їх зміст при формуванні обґрунтованого висновку.

Якщо рахувати від дати звернення НАЗК до роботодавця позивача (19.02.2025), 10 робочих днів з моменту направлення запиту до винесення обґрунтованого висновку (05.03.2025) не сплинули, що свідчить про те, що характер дій НАЗК направлений не на отримання пояснень та врахування їх змісту, а виключно до формального направлення листа з вимогою надати такі пояснення.

Позивач вказує, що оскільки у висновку міститься офіційна інформація, яка покладена в основу доказів у кримінальному провадженні, то такий висновок тягне негативні правові наслідки для позивача та свідчить про те, що його скасування матиме значення для поновлення його порушеного права. Натомість НАЗК вважає такий висновок лише проміжним документом, що не породжує безпосередніх обов`язків чи інших наслідків для позивача, а тому не підпадає під ознаки акта індивідуальної дії, визначені у статті 4 КАС України та, відповідно, не має бути предметом судового оскарження.

Також позивач переконаний, що НАЗК порушило його право на отримання інформації, що його безпосередньо стосується, надавши суду відповідь від 4 квітня 2025 року № 151-09/28669-25 на адвокатський запит від 28 березня 2025 року № 146/0/08-25, з якого суд вбачається, що НАЗК відмовив у наданні відповідної інформації з посиланням на частину першу статті 222 КПК України (таємниця досудового розслідування).

Перевіряючи доводи позовної заяви та відзиву на позов НАЗК додаткові письмові пояснення сторін та долучені документи, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст і порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені Законом № 1700-VII.

Зокрема, статтею 4 визначено статус НАЗК, яке згідно з частиною першою указаної норми є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Повноваження НАЗК визначені у статті 11 Законом № 1700-VII, відповідно до приписів підпункту 7-1 частини першої якої НАЗК здійснює в порядку, визначеному цим Законом, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування. Моніторинг способу життя суб`єктів декларування визначено статтею 51-4 Закону № 1700-VІІ.

Зокрема, статтею 51-4 вказаного Закону (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що Національне агентство здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб`єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

Моніторинг способу життя суб`єктів декларування здійснюється Національним агентством на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із медіа та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.

Порядок здійснення моніторингу способу життя суб`єктів декларування визначається Національним агентством.

Моніторинг способу життя здійснюється із додержанням законодавства про захист персональних даних та не повинен передбачати надмірного втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи.

Встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя Національним агентством надається можливість суб`єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство інформує про це спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Процедура здійснення НАЗК моніторингу способу життя суб`єктів декларування визначається Порядком № 236/23.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 236/23 моніторинг способу життя суб`єктів декларування здійснюється з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з деклараціями особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, із додержанням законодавства про захист персональних даних та не повинен передбачати надмірного втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи.

У пункті 3 Порядку № 236/23 визначено, що невідповідність рівня життя суб`єкта декларування - це різниця між реальною (ринковою) вартістю набутих активів та інших витрат, здійснених суб`єктом декларування із задекларованим ним майном і доходами.

З наведених вище норм права вбачається, що моніторинг способу життя здійснюється виключно щодо осіб, які є суб`єктами декларування відповідно до Закону № 1700-VІІ, відтак, така умова, як подання декларації за відповідний період, є обов`язковою для проведення оцінки відповідності або невідповідністі рівня життя декларанта його доходам, оскільки ця оцінка є фактично результатом співставлення реальних витрат декларанта з даними, вказаними в декларації, поданій за звітний період. Це означає, що поки відповідна інформація про доходи та видатки не буде відображена у декларації про доходи за відповідний період, висновок НАЗК про відповідність або невідповідність способу життя декларанта не в повній мірі відповідатиме вимогам діючого законодавства.

При цьому як стаття 51-4 Закону № 1700-VІІ, так і Порядок № 236/23 дійсно не виключають можливості звернення уповноваженого органу під час проведення моніторингу способу життя суб`єкта декларування до інших джерел інформації (від громадян, правоохоронних органів, медіа, відкритих джерел), проте, визначення наявності чи відсутності невідповідності рівня життя можливе лише шляхом співставлення з офіційно поданими деклараціями, оскільки інформація, отримана з інших джерел, не може повністю підміняти інформацію, що міститься у декларації, інакше, нівелюється основна мета проведення моніторингу способу життя декларанта - встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім`ї майну і одержаним ними доходам згідно з поданими деклараціями.

Суд також звертає увагу, що моніторинг способу життя декларанта є однією з форм фінансового контролю, адже стаття 51-4 Закону № 1700-VІІ розміщена у розділі VІІ «Фінансовий контроль» цього ж Закону.

Згідно з частиною сьомою статті 45 Закону № 1700-VІІ суб`єкти декларування з числа військовослужбовців Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Управління державної охорони України, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, а також поліцейських поліції особливого призначення, які під час дії воєнного стану залучені до ведення бойових дій у порядку, визначеному частиною четвертою статті 24 Закону України «Про Національну поліцію» (крім суб`єктів декларування із числа військовослужбовців, зазначених у пунктах 1-5 цієї частини), зобов`язані подати визначені цією статтею декларації не пізніше 90 календарних днів з дня настання першої з таких обставин - припинення або скасування воєнного стану чи звільнення з військової служби (служби в поліції).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 займає посаду заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (з оперативно-розшукової діяльності) ДПС України, проходить дійсну військову службу, а тому на нього поширюються положення частини сьомої статті 45 Закону № 1700-VІІ. Унаслідок цього неподання позивачем за 2021-2024 роки декларації про доходи узгоджується з вимогами законодавства.

У відзиві відповідач стверджує, що надав запит за місцем служби позивача до ДПС України про отримання поданих у встановленому порядку ОСОБА_1 декларацій про майновий стан та доходи за 2017-2020 роки в паперовому вигляді де отримав відповідь, що ці декларації відповідно до визначеного законодавством порядку було знищено напередодні вторгнення російської федерації.

Таким чином, суд доходить висновку, що за період 2017-2024 року у НАЗК була відсутня будь-яка задекларована позивачем інформація про майно і доходи, яка могла б бути об`єктом аналізу НАЗК під час моніторингу способу життя ОСОБА_1 .

Натомість, зі змісту пояснень ОСОБА_1 , наданих НАЗК щодо суті порушеного питання, вбачається, що попри твердження відповідача про те, що він проводив перевірку за минулі періоди, така перевірка стосувалася й періоду, охопленого 2021-2024 роками. У своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що при поданні декларацій з 2021 року ним буде відображена інформація про майно і доходи у відповідних розділах декларацій, протягом 90 днів після припинення або скасування воєнного стану чи звільнення з військової служби.

Таким чином доводи відповідача про те, що він проводив моніторинг способу життя ОСОБА_1 за попередні періоди в повному обсязі не відповідає дійсності, оскільки такі спростовані наявними у матеріалах справи доказами. Посилання НАЗК на те, що відповідна інформація про рівень доходів та видатків позивача могла бути взятою з інших джерел (відкритих джерел, фізичних та юридичних осіб тощо) не є обгрунтованим, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах статей 11, 51-4 Закону № 1700-VІІ та Порядку № 236/23, так як головною метою проведення моніторингу способу життя є співставлення даних, зазначених у деклараціях, з виявленими фактичними відомостями з інших джерел щодо відповідності або невідповідності рівня життя декларанта зазначеним ним відомостям у деклараціях. Відповідно, однією з основних умов, за якої у діях декларанта можуть бути виявлені порушення антикорупційного законодавства, є подання останнім декларації, що містить неповні чи неправдиві відомості.

НАЗК у поданому відзиві ствердив, що під час заходів фінансового контролю ОСОБА_1 , було встановлено перевищення його доходів, як особи уповноваженої на виконання функції держави більше ніж 6500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян про що затверджено обговорюваний висновок.

Однак передбачену п.10 вищевказаного Порядку №236/23 копію відповідної доповідної записки у якій орган НАЗК зобов`язаний був вказати зміст проведених заходів моніторингу і їх результати та зазначити встановлені факти невідповідності рівня життя позивача чи не виконання інших вимог Закону № 1700-VII, не надав до відзиву, що робить неможливим для суду проаналізувати встановлені результати моніторингу на предмет дотримання процедури та на наявність підстав для винесення обгрунтованого висновку, який є предметом оскарження в даній справі.

При цьому відповідачем до додаткових пояснень від 19.05.2025 на адресу суду направлено з матеріалів кримінального провадження НАБУ лише копії протоколу огляду місця події від 02.05.2024 - квартири в м. Львів, протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_1 від 02.05.2025 та листа САП до НАЗК від 07.10.2024, що не дають можливості суду проаналізувати результати моніторингу без їх аналізу і встановлених фактів НАЗК.

Відтак порушення відповідачем визначених вимог щодо процедури проведення моніторингу є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування обгрунтованого висновку, який прийнято НАЗК передчасно без врахування діючих нормативно - правових актів.

Крім того згідно з пунктом 6 цього Порядку № 236/23 рішення про початок здійснення моніторингу способу життя суб`єкта декларування приймається керівником самостійного структурного підрозділу апарату Національного агентства на підставі відповідної доповідної записки про наявність ознак невідповідності рівня життя суб`єкта декларування.

Пунктом 8 Порядку № 236/23 визначено, що у разі встановлення невідповідності рівня життя суб`єкта декларування Національне агентство повідомляє про такий факт суб`єкта декларування та дає йому можливість протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.

Згідно з пунктами 9 та 10 Порядку № 236/23 рішення про завершення моніторингу способу життя суб`єкта декларування приймається керівником самостійного структурного підрозділу апарату Національного агентства на підставі доповідної записки особи, яка здійснювала моніторинг способу життя суб`єкта декларування.

За результатами моніторингу способу життя суб`єкта декларування готується доповідна записка, в якій зазначаються:

дата початку та підстави здійснення моніторингу способу життя суб`єкта декларування;

зміст проведених заходів та їх результати, встановлені факти відповідності/невідповідності рівня життя суб`єктів декларування, невиконання інших вимог Закону;

вжиті Національним агентством заходи реагування стосовно суб`єкта декларування в межах прав та повноважень, визначених Законом (за наявності).

Протягом п`яти днів з дня завершення моніторингу способу життя суб`єкта декларування Національне агентство за допомогою програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або поштового чи електронного зв`язку надсилає повідомлення такому суб`єкту декларування про результати здійсненого щодо нього моніторингу способу життя (пункт 11 Порядку № 236/23).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 236/23 у разі виявлення на будь-якій стадії здійснення моніторингу способу життя суб`єкта декларування ознак іншого корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, Національне агентство затверджує обґрунтований висновок та надсилає його іншим спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції.

З наведених положень Порядку № 236/23 убачається, що НАЗК зобов`язаний повідомити декларанта про факт виявлення ознак невідповідності рівня життя суб`єкта декларування та надати йому можливість протягом десяти робочих днів подати письмове пояснення за таким фактом.

Суд установив, що відповідне повідомлення від 10 лютого 2025 року № 151-10/10756-25 позивач отримав 20 лютого 2025 року. З огляду на перебування ОСОБА_1 у цей період у зоні ведення бойових дій, останній зміг подати письмові пояснення з долученням підтверджуючих документів, які були отримані відповідачем 19 березня 2025 року (вх. № 57680/0/09-25). Суд також установив, що такі пояснення не були враховані НАЗК, а доводи позивача про перебування його на службі у зоні проведення бойових дій і через це об`єктивну неможливість в найкоротші терміни подати пояснення та надати документи, залишилися поза увагою.

Вказане свідчить про те, що відповідач не у повній мірі дотримався усіх вимог, які висуває частина друга статті 3 КАС України до рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а саме - відповідач ухвалив рішення без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3), та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення (пункт 9).

Аналогічна позиція викладена у постановах ВС від 13.05.2021 у справі №826/13226/18; постанові ВС від 25.01.2022 у справі №640/17703/20; постанові ВС від 16.02.2023 у справі №160/7909/21, де зокрема судами зазначено, що «НАЗК зобов`язане надати суб`єкту декларування можливість надати пояснення та врахувати їх до прийняття рішення. Ігнорування цих пояснень - порушення процедури»; «порушення процедури навіть у незначному аспекті, яке позбавляє особу права бути почутою, є підставою для визнання дій органу протиправними»; «факт подання пояснень до дати прийняття рішення зобов`язує орган їх врахувати, навіть якщо строк формально вичерпано».

З зазначеного вбачається порушення НАЗК вимог процесуального законодавства при проведенні моніторингу способу життя декларанта та надання пояснень щодо суті питань та на участь у процесі прийняття рішення.

Стосовно доводів відповідача щодо того, що обґрунтований висновок не означає завершення проведення моніторингу, суд зазначає таке.

Зі змісту пункту 13 Порядку № 236/23 убачається, що обґрунтований висновок про виявлення ознак іншого корупційного правопорушення може бути складений на будь-якій стадії проведення моніторингу, тому суд погоджується з доводами відповідача про те, що обґрунтований висновок не обов`язково є таким, складанням якого закінчується процедура моніторингу.

Водночас, вказане не впливає на загальну оцінку протиправності дій НАЗК при проведенні моніторингу способу життя та складання обгрунтованого висновку щодо ОСОБА_1 . Аналізуючи діюче законодавство, що регулює умови та порядок проведення моніторингу способу життя декларанта (статті 11, 51-4 Закону № 1700-VІІ та Порядок №236/23), слід дійти висновку про протиправність таких дій НАЗК з огляду на передчасність винесення обгрунтованого висновку без виготовлення доповідної записки із зазначенням змісту проведених заходів, їх результатів та встановлених фактів невідповідності рівня життя позивача, проведення його з порушенням діючого порядку без надання права позивачу брати участь через подання пояснень у процесі прийняття рішення з огляду на об`єктивні обставини - перебування позивача у зоні ведення бойових дій та відсутності доказів звернення НАЗК до позивача про витребування можливо збережених копії декларацій, що подавались ним про майно та доходи до його роботодавця - адміністрації ДПС за 2017-2020 роки у паперовій формі, які, як вбачається з поданого відзиву, були знищені у зв`язку з загрозою захоплення таких документів ворогом напередодні вторгнення російської федерації.

З огляду на сукупність встановлених обставин справи та положення законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги у частині визнання протиправними дій НАЗК при проведенні моніторингу способу життя ОСОБА_1 та складання обгрунтованого висновку слід задовольнити.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування обґрунтованого висновку від 5 березня 2025 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З цього випливає, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконується завдання адміністративного судочинства. Якщо особа не довела факту порушення своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.

Аналогічний правовий висновок неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 316/2721/15-а, від 11 листопада 2020 року у справі № 640/19903/19, від 26 липня 2021 року у справі № 420/2068/19 та від 26 вересня 2023 року у справі № 460/238/22.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, де суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

За приписами пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Верховний Суд у своїй практиці (наприклад, постанова від 6 квітня 2023 року у справі № 640/29515/21) неодноразово зазначав, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Отже, акт застосування норм права (індивідуальний акт) - це індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Указані правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 160/4098/22 та від 6 квітня 2023 року у справі № 640/29515/21.

В даній адміністративній справі спір виник у зв`язку зі складанням відповідачем обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак кримінального правопорушення, пов`язаного з корупцією за результатами моніторингу способу життя ОСОБА_1 .

Зі змісту пункту 13 Порядку № 236/23 вбачається, що обґрунтований висновок - це документ, що складається НАЗК на будь-якій стадії моніторингу способу життя декларанта у разі виявлення ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов`язаного з корупцією, та який надсилається іншим спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції.

Суд установив, що обґрунтований висновок НАЗК був направлений до матеріалів кримінального провадження № 52023000000000636, , що спричинює юридичні наслідки для позивача - включення його в об`єкт досудового розслідування, встановлення кваліфікації злочину виходячи з зазначені в обґрунтованому висновку суми набуття вартості активів, які перевищують законні доходи з відповідними ризиками репутаційного, адміністративного або кримінального характеру.

Отже, обґрунтований висновок є офіційним інформаційним документом, який підтверджує, що державний орган виявив ознаки можливого корупційного правопорушення. Відповідно, складання такого висновку спричиняє настання негативних наслідків для позивача у вигляді урахування як доказової інформації, що в ньому міститься, під час кваліфікації кримінального діяння у провадженні, а також у процесі здійснення уповноваженими органами у сфері протидії корупції інших заходів, пов`язаних з реагуванням на результати моніторингу.

Не надання відповідачем обгрунтованого висновку на виконання вимог ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі не дає можливості в повній мірі суду встановити, які обов`язкові приписи в ньому зазначені, їх строк та яким чином порушені права суб`єкта декларування суб`єктом владних повноважень.

Ураховуючи, що оскаржуваний висновок породжує для позивача настання негативних правових наслідків, суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що належним та ефективним способом захисту його порушених прав є саме визнання протиправним та скасування такого висновку.

Спірний обґрунтований висновок містить владний припис НАЗК, який виданий ним на виконання владно-управлінських функцій, визначених статтею 51-4 Закону №1700- VII, який стосується прав та інтересів позивача та дія якого вичерпується його виконанням. Виходячи з наведеного, суд доходить висновку, що обґрунтований висновок, складений у процесі моніторингу способу життя декларанта, є рішенням (актом індивідуальної дії) суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, оскільки цей висновок сформований НАЗК на виконання владних управлінських функцій, він містить владний (обов`язковий) припис щодо конкретної особи (суб`єкта декларування).

Аналогічні правові висновки у схожих спірних правовідносинах викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 160/4098/22 та від 6 квітня 2023 року у справі № 640/29515/21.

На цій підставі суд доходить висновку про передчасність доводів відповідача щодо того, що обґрунтований висновок, прийнятий у процесі проведення моніторингу способу життя декларанта, не створює для особи будь-яких правових наслідків, а тому не може вважатися актом індивідуальної дії у розумінні статті 4 КАС України.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що дії НАЗК по проведенню моніторингу способу життя ОСОБА_1 мають ознаки протиправності, відповідно, складений у процесі неправомірних дій обґрунтований висновок також слід визнати протиправним, тому, позовні вимоги у цій частині також підлягають до задоволення.

Крім того суд вважає за необхідне значити, що відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 11 Закону № 2657-XII кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 236/23 протягом п`яти днів з дня завершення моніторингу способу життя суб`єкта декларування Національне агентство за допомогою програмних засобів Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або поштового чи електронного зв`язку надсилає повідомлення такому суб`єкту декларування про результати здійсненого щодо нього моніторингу способу життя.

Суд, з наявної у матеріалах справи відповіді НАЗК від 4 квітня 2025 року № 151-09/28669-25 на адвокатський запит від 28 березня 2025 року № 146/0/08-25, встановив що відповідач не може надавати інформацію про результати моніторингу НАЗК способу життя ОСОБА_1 , які сформовані та викладені у відповідних документах моніторингу, пославшись на статтю 222 КПК України.

Відповідно до статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Разом з тим, обґрунтований висновок не є таким, що сформований за результатом проведення досудового розслідування, а викладений у процесі зовсім іншої процедури - моніторингу способу життя позивача, а тому відповідач не може посилатися на таємницю досудового розслідування на обґрунтування відмови у наданні таких даних в тому числі і копії доповідної записки та інших матеріалів моніторингу стороні позивача та суду на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі.

З огляду на вищезазначене, позивач має право на отримання інформації, що стосується результатів (у тому числі проміжних) моніторингу способу його життя, навіть, ураховуючи те, що, як стверджує відповідач, моніторинг ще триває. Такі висновки суду ґрунтуються на вимогах частини четвертої статті 51-4 Закону № 2657-XII та пункту 8 Порядку № 236/23, які надають право декларанту подавати письмові пояснення, що логічно вимагає володіти інформацією про те, з приводу чого подаються пояснення та які ознаки невідповідності виявлені під час моніторингу.

Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суд згідно частини другої статті 6 КАС України вважає за необхідне застосувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

З цього приводу, розглядаючи справу «Menarini Diagnostics S.r.l. v. Italy» (заява № 43509/08), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнав, що навіть адміністративні органи, які не мають повноважень ухвалювати остаточні санкції, зобов`язані дотримуватись принципу справедливого процесу, якщо їх рішення можуть мати серйозні наслідки для особи (репутаційні, правові, фінансові).

Застосовуючи цей висновок до обставин цієї справи, слід зазначити, що обґрунтований висновок НАЗК використовується у кримінальному провадженні, отже, має реальні наслідки, що вимагає дотримання стандартів статті 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - ЄКПЛ).

Окрім того, у рішенні у справі «Rotaru v. Romania» (заява № 28341/95) ЄСПЛ визнав порушення статті 8 ЄКПЛ, оскільки державний орган зібрав, зберігав та використав інформацію про особу, не надаючи їй доступу до цих даних, і не забезпечивши правових засобів захисту.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для визнання дій НАЗК при проведенні моніторингу способу життя та складання обгрунтованого висновку ОСОБА_1 протиправними та визнання протиправним і скасування обґрунтованого висновку від 5 березня 2025 року, з огляду на те, що такі дії були вчинені з порушенням вимог ст. 54-4 Закону № 1700-VII та з порушенням вимог 2,7,9-11 Порядку №236/23 , відтак рішення відповідачем ухвалене передчасно без аналізу та дослідження Декларацій про майновий стан доходів ОСОБА_1 за 2017-2020 роки та 2021-2024 роки за відсутності фактичного об`єкта перевірки - поданих за відповідний період декларацій, та без надання позивачу права надати письмові пояснення до прийняття обгрунтованого висновку з урахуванням його перебування у зоні проведення бойових дій.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У матеріалах справи є квитанція про оплату судового збору за подання позову у розмірі 1 211,20 грн. Отже, ця сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань НАЗК.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 257 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання дій протиправними та скасування висновку задовольнити.

Визнати протиправними дії Національного агентства з питань запобігання корупції при проведенні моніторингу способу життя та винесені обгрунтованого висновку відносно ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати обґрунтований висновок Національного агентства з питань запобігання корупції щодо виявлення ознак корупційного кримінального правопорушення стосовно ОСОБА_1 від 5 березня 2025 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок), за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Національне агентство з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульв. М. Міхновського, 28; ЄДРПОУ 40381452).

Суддя С.Ф. Костюкевич