1Справа № 335/1961/25 2/335/1517/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Сиротенко В.К, за участю секретаря судового засідання Кумер А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

03.03.2025 на адресу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики оформленим борговою розпискою від 27.12.2024 у розмірі 36 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.12.2024 між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір позики оформлений борговою розпискою, яка була складена в електронному вигляді та підписана сторонами із застосуванням кваліфікованих електронних підписів (КЕП). Відповідно до умов вказаної боргової розписки відповідач зобов`язався повернути позивачу отримані в борг грошові кошти до 25.01.2025, однак станом на 28.02.2025 ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань та кошти не повернув. На теперішній час відповідач ухиляється від спілкування з позивачем. Внаслідок таких дій з боку відповідача, позивач позбавлений законного права та можливості користуватись належними йому грошовими коштами. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за договором позики. А також покласти на останнього понесені позивачем судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 справу розподілено та передано для розгляду судді Сиротенко В.К.

З метою забезпечення можливості участі відповідача у судовому засіданні та його належного повідомлення про судові засідання та про розгляд зазначеної цивільної справи, ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.03.2025, на підставі Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (в розумінні Постанови КМУ № 646 від 22.09.2016) щодо ОСОБА_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації Мінсоцполітики, станом на 11.03.2025 відсутня інформація щодо ОСОБА_2 як ВПО.

Ухвалою судді Орджонікдзевського районного суду м. Запоріжжя від 18.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків – не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали.

19.03.2025 через систему „Електронний суд” від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді від 20.03.2025 справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, призначено судове засідання на 14.04.2025, яке було відкладено на 07.05.2025, через першу неявку у судове засідання відповідача.

30 квітня 2025 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26.02.2025 № 4273-ІХ, назва Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя була змінена на Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя.

У судове засідання позивач не з`явився, разом з тим, у матеріалах справи від його представника міститься заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся судом належним чином, на підставі ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та в порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України. Згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик, особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки у судове засідання відповідач не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У зв`язку з чим, на підставі ст. ст. 247, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В свою чергу, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини.

Судом встановлено, що 27.12.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики оформлений борговою розпискою, яка була складена в електронному вигляді та підписана сторонами із застосуванням кваліфікованих електронних підписів (КЕП), що підтверджується протоколом перевірки електронного підпису.

Відповідно до змісту розписки ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у борг, у розмірі 36 000, 00 грн. ОСОБА_2 зобов`язався повернути грошові кошти, які були отриманні у борг в повному обсязі переказом на картку кредитора до 25.01.2025 (а.с. 6).

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів.

В силу вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін цього договору відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов`язки, які випливають із кредитного договору.

Вищенаведене свідчить про належне укладення кредитних договорів, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) вказано: «У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)».

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Отже, між позивачем та відповідачем дійсно виникли правовідносини щодо укладення договору позики та враховуючи правову природу розписки, з урахуванням тексту такої, суд приходить до висновку, що фактична передача коштів від кредитора до боржника відбулась, що й підтверджується цією розпискою.

Даних, які б свідчили про повернення відповідачем всієї суми заборгованості позивачу згідно розписки від 27.12.2024 року судом не встановлено.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати боргу за договорами позики відповідач порушує покладені на себе зобов`язання.

Згідно з положеннями ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики оформлений борговою розпискою, який укладено між сторонами є нечинним, його дійсність не спростована. Позову про визнання правочину недійсним (удаваним) відповідач не подавав, відповідних судових рішень щодо встановлення таких обставин суду не надано. З огляду на положення цивільного законодавства даний правочин є укладеним, нікчемним законом не визнаний.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позичальник ОСОБА_2 не повернув своєчасно позивачу грошові кошти, отримані за договором позики оформлений борговою розпискою від 27.12.2024, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у розмірі 36 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витратна оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В той же час, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи про що викладено висновок у постанові ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанови КГС ВС від 27.11.2020 у справі № 911/4242/15, від 12.11.2020 у справі № 910/3233/18.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктом 1 частини 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги № б/н від 01.07.2024; копію додаткового угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги № б/н від 01.07.2024; копію акту виконаних робіт від 28.02.2025; копію квитанції до прибуткового касового ордера № 533 від 28.02.2025, згідно якої витрати понесені позивачем на правничу допомогу складають 5 000,00 грн.; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 28.02.2025.

Частинами 5-6 статті 137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 4-6 ст. 137 ЦПК України відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з підстав неспівмірності витрат та не виконав обов`язку доведення неспівмірності витрат.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частинах 4-5 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідачем не надано.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Таку позицію викладено в постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 907/357/16, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18, від 08.04.2019 у справі № 922/619/18.

Клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу від відповідача до суду не надходило.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн. та 5 000,00 грн. за надання правничої допомоги, які підтверджені матеріалами справи.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 80, 81, 82, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики оформленим борговою розпискою від 27.12.2024 у розмірі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя протягом 30 днів з дня ухвалення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його ухвалення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду або через Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його ухвалення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення виготовлено 06 червня 2025 року.

Суддя В.К. Сиротенко