Cправа №549/204/25

Провадження№2/549/184/25

РІШЕННЯ

Іменем   України

       05 червня 2025 року        Чорнухинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого судді Крєпкого С.І.

за участю: секретаря судового засідання Кривчун Я.А.

                представника позивача – адвоката Садового В.В.

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Чорнухи в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – відділ «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Чорнухинської селищної ради, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,

установив:

Позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, який обґрунтовувала тим, що 21.06.2014 вона зареєструвала шлюб з відповідачем, за час перебування в якому в них народилися діти: сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюб між ними розірвано рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 29.02.2024.

Під час перебування у шлюбі і за спільні кошти вони  придбали:

- 29 серпня 2019 року житловий будинок за АДРЕСА_1 , житловою площею - 33,1 кв.м., загальною площею - 71,6 кв.м., покупцем якого виступав чоловік ОСОБА_2 ;

-24 січня 2023 року легковий автомобіль марки «VOLKSWAGEN» модель «PASSAT», 2007 року випуску, об`єм двигуна 1968 см.куб., який також зареєстрували на чоловіка.

Відповідач проживає у вказаному будинку, а позивач разом із синами в іншій квартирі.

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 без погодження з нею перереєстрував автомобіль «VOLKSWAGEN PASSAT» на нового власника, а в подальшому придбав собі інший автомобіль та причіп, які є значно новішими та дорожчими.

Позивач пропонувала відповідачу добровільно поділити спільне майно, сплативши їй половину його вартості або іншим чином вирішити спір, але отримала відмову.

З огляду на викладене, посилаючись на ч.1 ст.368 ЦК України, ст.ст.60,70 СК України, просила:

-визнати житловий будинок за АДРЕСА_1 , житловою площею - 33,1 кв.м., загальною площею - 71,6 кв.м. та легковий автомобіль марки «VOLKSWAGEN» модель «PASSAT», 2007 року випуску, об`єм двигуна 1968 см.куб., спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

-поділити спільне майно, залишивши за ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності житловий будинок за АДРЕСА_1 , житловою площею - 33,1 кв.м., загальною площею - 71,6 кв.м., стягнувши з ОСОБА_2 на її користь половину вартості спільного сумісного майна подружжя в сумі 400 581,50 гривень та понесені судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та обґрунтував їх тими ж обставинами.

Крім того зазначив, що в ситуації яка склалася між сторонами, спільне володіння і користування житловим будинком ними є неможливим.

Відповідач надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити (а.с.33).

Представник третьої особи надав суду заяву про проведення судового засідання у справі без його участі (а.с.35).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню зважаючи на таке.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК Україниу разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 21 червня 2014 року по 29 лютого 2024 року, мають двох малолітніх синів: ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.9-10).

Під час перебування у шлюбі відповідачем придбано:

- на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 29.08.2019 державним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за №875, житловий будинок АДРЕСА_1 , вартістю 592 493 грн;

-24 січня 2023 року - легковий автомобіль марки «VOLKSWAGEN» модель «PASSAT», 2007 року випуску, об`єм двигуна 1968 см.куб., вартістю 208 670 грн, який був перереєстрований на нового власника (а.с.12,13,14,19,21).

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК Україниобставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно з ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, зазначені норми права вказують на презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане в період шлюбу, якщо інше не доведено одним із подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №595/324/17).

З огляду на викладене, враховуючи презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя на придбане ними за час шлюбу майно, вищезазначений будинок та автомобіль є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим вимоги про визнання житлового будинку та автомобіля майна спільною сумісною власністю подружжя задоволенню не підлягають у зв`язку з неефективністю цього способу захисту цивільного права.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі №905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі №569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі №916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі №369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі №904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі №761/36873/18 (пункт 9.21).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Зазначені висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справа №523/14489/15-ц.

При вирішенні позовних вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя суд виходить з такого.

Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з приписами ч.ч.1, 2, 4, 5 статті 71 СК Українимайно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) треба розуміти так:

(а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);

(б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду.

Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою.

За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд.

Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки.

Зазначені висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.

З огляду на викладене суд дійшов висновку поділити спільне майно подружжя визнавши за ОСОБА_2 право власності  на житловий будинок АДРЕСА_2 , вартістю 592 493 гривні, та стягнути з відповідача на користь позивача компенсації вартості частини житлового будинку у розмірі 296246,50 гривень, вартості 1/2 частини автомобіля у розмірі 104335 гривень, а всього 400581,50 гривень.

Визнання позову відповідачем в цій частині не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат суд виходить з такого.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст.141 ЦПК Українивстановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За правилами ч.ч.1-6 ст.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч.8,9 ст.139 ЦПК Україниу разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок щодо попереднього (орієнтовного) визначення суми судових витрат встановлено ст.134 ЦПК України.

Таким чином відсутність документального підтвердження надання професійної правничої допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Згідно з ч.2 ст.142 ЦПК Україниу разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Представником позивача на підтвердження надання професійної правничої допомоги надано копію угоди на представництво інтересів у цивільній справі, попередній орієнтовний розрахунок та квитанцію про сплату позивачем професійної правничої допомоги у розмірі 12000 грн (а.с.15-17).

Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, у зв`язку із задоволенням основних позовних вимог та визнанням їх відповідачем слід повернути позивачу з державного бюджету половину сплаченого судового збору в розмірі 2003 грн, а з відповідача стягнути на користь позивача іншу частину судового збору у розмірі 2003 грн та 12 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 14 003 грн судових витрат.

Керуючись ст.ст.142, 259, 263-268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ задовольнити частково.

2. Відмовити у визнанні спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_2 , вартістю 592 493 гривні; легкового автомобіля «Volkswagen PASSAT» 2007 року випуску, об`єм двигуна 1968 см.куб, вартістю 208 670 гривень.

3.Поділити спільне сумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) право власності  на житловий будинок АДРЕСА_2 , вартістю 592 493 гривні.

4.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 ) компенсації вартості частини житлового будинку у розмірі 296246,50 гривень, вартості 1/2 частини автомобіля у розмірі 104335 гривень, а всього 400581,50 гривень.

5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14 003 судових витрат.

6.Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 2003 гривні сплаченого судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Чорнухинський районний суд Полтавської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку  подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення 05.06.2025.

Суддя                                 С.І.Крєпкий