Справа № 314/1465/25

Провадження № 2/314/1175/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2025                                                                м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Мануйлової Н.Ю., секретар судового засідання Рясна А. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 314/1465/25 за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Вільнянського районного суду Запорізької надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 102581 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори: 30.01.2019 кредитний договір №2001236806201, за яким позичальнику видано кредит у сумі 49956.21 грн; 19.08.2021 кредитний договір №1010187703, за яким позичальнику кредит у сумі 14700 грн.

Позивач свої зобов`язання виконав повністю, а відповідач взяті на себе зобов`язання сплачувати платежі відповідно до умов кредитних договорів не виконував належним чином, що спричинило виникнення заборгованості, яка станом на 10.01.2025 склала: за кредитним договором від 30.01.2019 № 2001236806201 - 83732.10 грн, з яких: 49956.21 грн – заборгованість за кредитом; 33775.89 грн – заборгованість процентами; 0 грн – заборгованість за комісією; за кредитним договором від 19.08.2021 № 1010187703- 18849,69 грн, з яких: 10935.94 грн – заборгованість за кредитом; 2.21 грн – заборгованість процентами; 7911,54 грн – заборгованість за комісією.

Ухвалою суду 02.04.2025 було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у позовній заяві просила розгляд справи проводити без представника банку, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачка надіслала до суду відзив на позовну заяву, у якому просила розгляд справи проводити без її участі, оскільки через війну в Україні вона перебуває за межами України та не має можливості особисто з`явитися до суду. Зазначила, що факт наявності заборгованості не заперечує, однак має скрутне матеріальне становище, оскільки через воєнні дії втратила джерело стабільного доходу, перебуває за кордоном разом з неповнолітньою дитиною, яку виховує самостійно. Батько дитини має заборгованість зі сплати аліментів, що додатково ускладнює фінансове становище. Вважає розмір заборгованості завищеним. Просить суд надати можливість реструктуризації боргу або відстрочки його погашенні до моменту стабілізації життєвих обставин.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, враховуючи таке.

Судом встановлено, між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитні договори: 30.01.2019 кредитний договір №2001236806201, за яким позичальнику видано кредит у сумі 49956.21 грн; 19.08.2021 кредитний договір №1010187703, за яким позичальнику кредит у сумі 14700 грн.

Позивач свої зобов`язання виконав повністю, а відповідач взяті на себе зобов`язання сплачувати платежі відповідно до умов кредитних договорів не виконував належним чином, що спричинило виникнення заборгованості, яка станом на 10.01.2025 склала: за кредитним договором від 30.01.2019 № 2001236806201 - 83732.10 грн, з яких: 49956.21 грн – заборгованість за кредитом; 33775.89 грн – заборгованість процентами; 0 грн – заборгованість за комісією; за кредитним договором від 19.08.2021 № 1010187703- 18849,69 грн, з яких: 10935.94 грн – заборгованість за кредитом; 2.21 грн – заборгованість процентами; 7911,54 грн – заборгованість за комісією.

Суд приходить до висновку, що відповідачка була належним чином ознайомлена з умовами вищевказаного кредитного договору, і його сторони узгодили розмір позики (кредиту), грошову одиницю, в якій надано позику (кредит), строки та умови надання грошових коштів у позику (кредит), що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання, а в ч.1 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Стаття 1054 ЦК України вказує, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

До матеріалів справи долучено копії заяв на приєднання до Договору комплексного обслуговування фізичних осіб, копії паспортів споживчого кредиту, які містять істотні умови кредитування та підписані відповідачем.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договором суду не надала, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості за кредитними договорами в частині заборгованості за кредитом та процентами, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення на користь позивача: 49956,21 грн – заборгованість за кредитним договором від 30.01.2019 № 2001236806201; 33775,89 грн – заборгованість за процентами по кредитному договору від 30.01.2019 № 2001236806201; 10935,94 грн – заборгованість за кредитним договором від 19.08.2021 № 1010187703; 2.21 грн – заборгованість по процентам по кредитному договору від 19.08.2021 № 1010187703, а всього – 94670,25 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення комісії в розмірі 7911,54 грн за кредитним договором від 19.08.2021 № 1010187703, суд зазначає таке.

Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. ЦПК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає . Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц , провадження № 61-13417св21.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Згідно з абзацом третім ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Також у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зроблений висновок, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору.

За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 5.7.3 Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб комісія за обслуговування кредитної заборгованості за споживчим кредитом встановлюється за послуги банку щодо: списання та зарахування коштів з метою повернення споживчого кредиту, розрахунково - касове обслуговування щодо споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг споживчого кредиту.

Відповідно до заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, підписаної ОСОБА_1 , встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,99 %, тобто, фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу встановлено щомісячну плату за послуги, перелік яких відсутній у комплексному договорі, а отримання інформації щодо кредиту безоплатна відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», вказаний пункт кредитного договору є несправедливим.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19.

Положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Вказане відповідає правовій позиції, зазначеній у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №708/195/19.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати комісії за обслуговування кредиту в розмірі 7911,54 грн є безпідставною, тому відмовляє у їх задоволенні.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2235,57 грн ( 2422,4 х 94670,25) :102581,79 = 2235,57).

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Отже, питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.

Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача.

Зі змісту заяви відповідача вбачається, що підставою клопотання розстрочення виконання рішення з боку відповідача є триваючий в країні воєнний стан, а також скрутне матеріальне становище.

Сторона позивача не висловила жодних зауважень щодо такого клопотання відповідача.

Вирішуючи вказане, суд приходить до висновку, що заявлене клопотання відповідачем вказує на те, що вона має намір виконати його, відтак, суд вважає за можливе допустити розстрочку виконання рішення суду на десять місяців.

Тому, враховуючи майновий стан заявника, той факт, що на утриманні відповідача перебуває неповнолітня дитина, суд вважає за можливість розстрочити виконання даного рішення в частині стягнення заборгованості за кредитними договорами та судового збору терміном на 12 місяців.

Керуючись ст. 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 530, 629, 634, 638, 639, 1050, 1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, ЄДРПОУ 14282829):

- заборгованість у сумі 94670,25 грн;

- витрати по сплаті судового збору 2235,57 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розстрочити виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27.05.2025, яким з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» стягнуто заборгованість за кредитними договорами у розмірі 94670,25 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 2235,57 грн на строк 12 (дванадцять) місяців з 27.05.2025, встановити такий графік оплати: по 8076 (вісім тисяч сімдесят шість) грн 00 коп. щомісячно, а в останній місяць - платіж 8069 (вісім тисяч шістдесят дев`ять) грн 82 коп.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя                                                 Наталія Юріївна Мануйлова

27.05.2025