Р І Ш Е Н Н Я  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Справа № 2/523/36/12

1 лютого 2012 року Київський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді Андрєєвої О.М.,

при секретарі –Хомутовій Н.Г.,

з участю позивача –ОСОБА_1,

представника позивача –ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачів –ОСОБА_5, ОСОБА_6,

представника відповідачів –ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання таким, що втратив право на жилу площу,

В С Т А Н О В И В :

          Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право на жилу площу в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.3-4), посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_6, який є сином її колишнього чоловіка ОСОБА_5, був зареєстрований в зазначеній квартирі відповідачем ОСОБА_5 без її згоди, але ніколи в спірній квартирі не проживав і не проживає, в зв’язку з чим вона вважає відповідача ОСОБА_6 таким, що втратив право на жилу площу, з підстав ст.163 ЖК України.

          В судовому засіданні позивач та її представники заявлений позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснили, що позивач ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1, а іншим співвласником цієї квартири є відповідач ОСОБА_5, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2011 року, яке набрало чинності. Пояснили також, що відповідач ОСОБА_6 в спірну квартиру ніколи не вселявся та в ній не проживав, а лише був зареєстрований у квартирі без згоди позивачки. Стверджувала, що жодних договорів найму з відповідачем ОСОБА_6 не укладалося, тому він не є наймачем жилої площі в спірній квартирі. Реєстрація відповідача ОСОБА_6 дає йому підстави претендувати на жилу площу в квартирі, що порушує законні права позивачки.  Тому відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»вважає, що відповідач ОСОБА_6 має бути знятий з реєстрації в спірній квартирі, оскільки не має права на жилу площу в цій квартирі. Жодних перешкод у користуванні квартирою позивачка відповідачам не чинила, навпаки, відповідач ОСОБА_5 вчинює з нею скандали, під час яких б’є її, внаслідок чого вона була змушена встановити замок на вхідні двері до своєї кімнати.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та пояснили, що відповідач ОСОБА_6 вселився до спірної квартири навесні 2008 року як член сім’ї свого батька ОСОБА_5 та зареєструвався у цій квартирі, але жити в квартирі не зміг, оскільки позивач ОСОБА_1 постійно провокувала його на скандали, викликала працівників міліції нібито в зв’язку з тим, що відповідачі її б’ють. Тому відповідач ОСОБА_6 прийняв рішення орендувати іншу квартиру і з 2008 року став проживати у найманих квартирах, зокрема, на час розгляду справи один проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2. Стверджували, що ОСОБА_6 залишив спірну квартиру тимчасово, він має ключі від вхідних дверей до квартири, інколи приходить в квартиру провідати батька та має намір проживати в спірній квартирі після закінчення судових процесів. В судове засідання 1 лютого 2012 року відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не з’явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується розписками про вручення їм судових повісток (а.с.156, 157), направили заяви, в яких просили розглянути справу без їх участі (а.с.158, 159), в зв’язку з чим суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідачів з участю їх представника на підставі наявних даних.   

          Суд, заслухавши показання сторін, свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, проаналізувавши надані докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в період шлюбу у 2004 році у спільну сумісну власність подружжя, що підтверджується змістом рішення Апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2011 року (а.с.113-115). Цим же рішенням за ОСОБА_1 визнане право власності на 1/2 частину зазначеної квартири.  

При цьому, незважаючи на висловлені в теперішньому судовому засіданні непогодження відповідачів та їх представника із рішенням Апеляційного суду Донецької області від 31 жовтня 2011 року, суд вважає неможливим давати будь-яку оцінку законності та обгрунтованості зазначеного рішення суду, оскільки це рішення набрало законної чинності у встановленому порядку, а відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. В зв’язку з викладеним суд вважає встановленими обставини щодо права власності сторін ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на зазначену квартиру.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6 з 2008 року вселився та був зареєстрованим у зазначеній квартирі у встановленому законом порядку в якості члена сім’ї власників квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_1, а тому відповідно до ст.ст.150, 156 ЖК України набув право на жилу площу в цій квартирі з зазначеного часу, що підтверджується показаннями відповідачів, довідкою КП «ЖЕУ № 7»КП «СЕЗ Київського району м. Донецька»з місця проживання (а.с.106).   

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін, в тому числі з пояснень самих відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а також з показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, з 2008 року відповідач ОСОБА_6 в спірному жилому приміщенні не проживає, оскільки з власної ініціативи пішов проживати за іншою адресою.

          При цьому сам відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що має ключі від вхідних дверей до спірної квартири, має доступ до цієї квартири, періодично в цій квартирі відвідує батька.

Також в судовому засіданні з показань усіх осіб, які приймають участь в справі, встановлено, що в зазначеній квартирі постійно проживає і займає окрему ізольовану кімнату батько відповідача –ОСОБА_5, з яким відповідач ОСОБА_6 перебуває в гарних стосунках, і членом сім’ї якого він себе вважає.

Таким чином, суд встановив, що незважаючи на наявний у відповідача ОСОБА_6 вільний доступ до квартири, а також на наявну можливість проживати в квартирі у кімнаті свого батька ОСОБА_5, ОСОБА_6 за власною ініціативою у 2008 році пішов проживати до іншого окремого житла і до теперішнього часу в спірній квартирі не проживає.

          В судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 стверджував, що залишив спірне жиле приміщення не добровільно, а в зв’язку з поведінкою позивача ОСОБА_1, яка, провокуючи скандали,  створила неможливі умови для спільного проживання.

          Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.10, чч.1, 2 ст.60  ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

          Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.

          Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам, в тому числі відповідачам були роз’яснені їх права та обов’язки, а також положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам, зокрема відповідачам, було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та техничним записом судового засідання.

Але незважаючи на наявну можливість, відповідачі не надали суду жодних доказів своїм доводам про те, що відповідач ОСОБА_6 змушений був піти з квартири через неправомірну поведінку позивача ОСОБА_1, а також про те, що позивач чинила відповідачу ОСОБА_6 будь-які перешкоди в користуванні жилим приміщенням в спірній квартирі.

При цьому в теперішньому судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 підтвердив, що з 2008 року не ставив і в теперішній час не ставить питання про своє вселення до квартири або усунення перешкод в користуванні житлом.

Відповідно до ч.3 ст.405 ЖК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_6 не проживає в спірній квартирі з 2008 року, тобто понад один рік, і при цьому відповідач не надав жодних доказів наявності поважних причин непроживання в цій квартирі, або наявності інших домовленостей між ним та власниками квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_1 щодо умов його відсутності у спірній квартирі.

          За таких обставин суд вважає, що відповідач, який був відсутнім в спірній квартирі без поважних причин більше року, втратив право на жилу площу в цій квартирі, та відсутні достовірні підстави для визнання поважними причин його відсутності в зазначеній квартирі.

Суд встановив, що реєстрація відповідача в спірній квартирі, належній в тому числі й позивачці, порушує законні права позивачки на власність та житло, гарантовані чч.1, 4 ст.41, чч.1, 3 ст.47 Конституції України.

          Тому суд вважає позовні вимоги про визнання відповідача ОСОБА_6 таким, що втратив право на жилу площу, законними, обгрунтованими і  такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, чч.1, 4 ст.41, чч.1, 3 ст.47 Конституції України, ч.2 ст.405 ЦК України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання таким, що втратив право на жилу площу, задовольнити.

ОСОБА_6 визнати таким, що втратив право на жилу площу в квартирі АДРЕСА_1.

          Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Донецької області через Київський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: