ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 р. | № 3/79/06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргала В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Фермерського господарства “Ірина” |
на рішення від | Господарського суду Миколаївської області 04.04.2006р. |
у справі господарського суду | № 3/79/06 Миколаївської області |
за позовом | Прокурора Єланецького району Миколаївської області в інтересах держави в особі Єланецької районної державної адміністрації |
до | Фермерського господарства “Ірина” |
про | стягнення 265 702, 54 грн., |
за участю представників
- позивача: | не з’явився |
- відповідача: | Стецюка А.Г. (голова відповідача, за наказом №1 від 12.12.00р.) |
- прокурора: | не з’явився ,- |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.04.2006р. (суддя Таранущенко О.Г.) позов задоволено. Постановлено стягнути з Фермерського господарства “Ірина” на користь держави в особі Єланецької районної державної адміністрації 8 978, 5 грн. боргу, 177, 03 грн. пені; стягнути з Фермерського господарства “Ірина” на користь держави 102 грн. державного мита; стягнути з Фермерського господарства “Ірина” на користь ДП “Судовий інформаційний центр” 118 грн. витрат на ІТЗ.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.04.2006р. і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст.9 Закону України “Про селянське фермерське господарство”, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 64 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Позивач та прокурор не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до вимог Закону України “Про оренду землі” від 06.10.1998р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки від 26.06.2002р., який був зареєстрований в книзі реєстрації договорів оренди землі в Єланецькому районному відділі земельних ресурсів за №2 від 26.06.2002р. Згідно умов договору позивач надав, а відповідач прийняв в оренду земельну ділянку площею 149, 57 га ріллі, яка знаходилась на території Возсіятської сільської ради, строком на 4 роки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до умов договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 50 грн. за 1 га щорічно, загальна сума орендної плати за рік склала 7 478, 5 грн. Станом на 01.07.2005р. відповідач розрахунок за оренду земельної ділянки за 2003р. частково, а за 2004р. в повному обсязі не здійснив, що обумовило причину звернення до господарського суду прокурора з позовом в інтересах позивача про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати та пені на загальну суму 265 702, 54 грн. В подальшому прокурор звернувся до господарського суду із заявою про зміну позовних вимог, в якій просив прийняти зміни до позовної заяви стосовно суми заборгованості та стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі та пеню на загальну суму 14 365, 6 грн.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив, зокрема, з приписів ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України та ст. 530 Цивільного кодексу України, своє рішення мотивував тим, що зобов’язання має виконуватись належним чином і в установлені строки, зміна або розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором, а порушення грошового зобов’язання є підставою для стягнення пені.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на положеннях чинного законодавства і на правильній юридичній оцінці фактичних обставин справи.
Так, відповідно до ст.193 ч.1 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України від 02.10.03 р. №1211-IV "Про оренду землі", Законом України від 03.07.92р. №2535-XII "Про плату заземлю", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (ст.13 Закону №2535-XII). У разі, якщо орендодавцем землі виступає відповідний орган місцевої влади, то орендар, уклавши з ним договір на оренду землі, відповідно до вказаних приписів норм права, самостійно сплачує до бюджету орендну плату за землю, такий обов’язок також встановлено і в договорі оренди земельної ділянки.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи відповідно до приписів ст.1115 ГПК України, та доводи касаційної скарги щодо відсутності між сторонами договірних відносин за вказаним договором відносно оренди зазначеної земельної ділянки колегія, Вищого господарського суду України відзначає що договір оренди земельної ділянки на день вирішення спору у суді першої інстанції був чинним, а згідно ст.34 ч.2 цього кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки судом встановлено, що за договором оренди земельної ділянки відповідач має заборгованість перед позивачем, також встановлено що відповідно до умов договору оренди земельної ділянки за його порушення передбачено сплату пені у розмірі 10% від суми орендної плати за кожен місяць прострочення платежу, рішення місцевого господарського суду є законним і обґрунтованим. Доводи касаційної скарги не спростовують встановлених судом обставин та його висновків.
В касаційній скарзі особа, що її подала, також посилається на неналежне повідомлення її про час та місце розгляду справи.
Між тим з такими висновками не можна погодитись з наступних підстав. Забезпечення участі сторін та інших процесуальних осіб у судовому процесі покладається на господарський суд, який відповідно до частини першої статті 64 ГПК України після прийняття позовної заяви зобов'язаний винести і надіслати їм ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.
Як вбачається із договору оренди земельної ділянки відповідач зазначив у ньому свою адресу –Миколаївська обл., Єланецький р-н., с. Возсіятське. Аналогічна адреса відповідача зазначена на його печатці, якою було скріплено договір. З довідки статистики, доданої до справи, також вбачається що відповідач має зазначену адресу і саме за вказаною адресою судом неодноразово повідомлялось відповідача про час та місце розгляду справи. Будь-яка інформація про наявність у відповідача іншої адреси у вказаних документах відсутня. З касаційної скарги та доданої до неї копії довідки вбачається що вся рекомендована кореспонденція, що надходила до Возсіятського відділення зв’язку на адресу відповідача, поверталась за місцем відправки. На вказану обставину посилається особа, що подала касаційну скаргу.
З викладеного вбачається що судом першої інстанції належним чином були виконані вимоги ст.ст.64, 77 ч.ч.1, 2 ГПК України щодо надіслання відповідачу ухвал із зазначенням часу та місця розгляду справи. Крім того, у місцевого господарського суду не було правових підстав надсилати ухвали відповідачу за будь-якою іншою адресою.
За вказаних обставин місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фермерського господарства “Ірина” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.04.2006р. у справі № 3/79/06 Господарського суду Миколаївської області –без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало