ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області (суддя Панна С.П.) від 04.04.2006 в позові відмовлено.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Ясир Л.О., Прудников В.В., Герасименко І.М.) переглянув вказане рішення в апеляційному порядку і постановою від 29.06.2004 залишив його без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдина торгова система –Київ" не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, подало касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд.

За твердженням скаржника судами першої та апеляційної інстанцій не правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що і призвело до прийняття помилкових рішень.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдина торгова система –Київ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтпластик" про стягнення 16 414, 48 грн. боргу.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач послався на договір купівлі-продажу № 4 від 15.02.2005 року, укладений між сторонами, згідно з яким він поставив відповідачу хімічну продукцію на загальну суму 51 384, 88 грн. За твердженням позивача, відповідач продукцію прийняв, однак її вартість сплатив лише частково і станом на день заявлення позову заборгованість складає 16 414 грн. 48 коп.

Приймаючи рішення у справі, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що позивач за видатковими накладними № РН-0015031 від 15.03.05, № РН-0024032 від 24.03.05 та № РН-0006043 від 06.04.05 відвантажив на адресу відповідача товар на загальну суму 51 620 грн. 40 коп., однак його вартість останній сплатив лише частково.

Разом з тим, судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу № 4 від 15.02.2005, на який в позові посилається позивач, сторони визначили, що оплата за поставлений товар здійснюється на підставі виставлених рахунків, тому визнали, що оскільки позивачем не подано доказів про виставлення відповідних рахунків, то згідно ст. 530 ЦК України, строк оплати за отриманий товар не настав. На цій підставі у позові відмовлено.

Однак з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони є передчасними, не відображають фактичних обставин справи та не ґрунтуються на зібраних у справі доказах.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 за № 11, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Разом з тим, місцевим та апеляційним господарськими судами не прийнято до уваги зазначені вище положення та прийнято рішення, без належної юридичної оцінки всіх доказів.

Так зокрема, частиною 2 ст. 530 ЦК України, на яку зроблено посилання в судових рішеннях, зазначено "якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства" .

Проте положення вказаної статті закону не передбачають в якій формі має бути заявлена вказана вимога про виконання зобов'язання - чи то у вигляді виставлення відповідних рахунків, як зазначено в рішенні та постанові, чи в іншій формі. Разом з тим, до матеріалів справи (а.с. 44) залучено копію претензії в якій позивач просить відповідача погасити наявну заборгованість.

Однак, як вбачається з судових рішень, судами не досліджувався вказаний документ, не визначено чи є залучена до матеріалів справи претензія від 02.09.2005 за № 44 вимогою про виконання зобов'язання, в розумінні ст. 530 ЦК України, та не дано їй відповідної правової оцінки.

З'ясування вказаної обставини та здійснення відповідної правової оцінки має суттєве значення для справи.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що прийняті у справі судові рішення не повно відображають обставини, які мають значення для справи, а висновки про встановлені обставини і відповідні правові наслідки не є вичерпними, тому рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню, а справа передачі на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду справи суду необхідно прийняти до уваги зазначені вище зауваження, належним чином встановити фактичні обставини справи, дати їм правову оцінку та, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно до вимог діючого процесуального законодавства.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдина торгова система – Київ" задовольнити.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.06.2006 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2006 у справі № 14/33 скасувати, а справу передати до господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд в іншому складі суддів.

Головуючий, суддя                                                                 В.Карабань

Судді                                                                                          Л.Ковтонюк

                                                                                                    В.Чабан