ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів :

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.05.2006 р. (суддя: Лущик М.С.) у справі № 9/246-06 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з приватного підприємства “Олександр” на користь приватного підприємця ОСОБА_1 836 грн. боргу, 15,04 грн. інфляційних, 4,44 грн. -3% річних, 550 грн. збитків, пов'язаних із наданням юридичної допомоги та судові витрати.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року (судді: Такмаков Ю.В., Барбашова С.В., Ревель О.В.) рішення господарського суду Сумської області від 25.05.2006 р. у справі № 9/246-06 в частині стягнення 550 грн. збитків, пов'язаних з наданням юридичної допомоги скасовано і в цій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні зазначеної позовної вимоги відмовлено.

Не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення господарського суду Сумської області від 25.05.2006 року залишити без змін.

Перевіривши юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановили попередні судові інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.11.2005 року сторони уклали договір про надання юридичних послуг НОМЕР_1. Відповідач отримав юридичні послуги на підтвердження чого сторонами було складено акт від 26.01.2006 року. Відповідно до п. 4.4 договору відповідач повинен був провести остаточний розрахунок  протягом 5 днів з моменту підписання акту. Разом з тим, відповідач у порушення вимог договору та ст. 526 ЦК України зобов'язання не виконав, а саме не оплатив 836 грн. за надані послуги.

Відтак, місцевий господарський суд, правомірно задовольнив позов у частині стягнення основного боргу за надані послуги у розмірі 836 грн. Судом також законно та обґрунтовано задоволені позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних на підставі ст. 625 ЦК України.

Водночас, місцевий господарський суд встановив, що позивач уклав з приватним підприємцем ОСОБА_2 договір про надання юридичних послуг. Позивач на виконання умов цього договору оплатив ПП ОСОБА_2 550 грн., що підтверджується квитанцією.

Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 550 грн. збитків за надані юридичні послуги місцевий господарський суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що місцевим судом порушено вимоги ст. 44 ГПК України з огляду на наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату  стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Крім того, відповідно до статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.  Повноваження сторони або третьої особи, від імені юридичної особи, може здійснювати відособлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто, вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб, котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді, що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що місцевим господарським судом неправильно застосовано ст. 44 ГПК України, оскільки юридична допомога надавалась позивачу представником, який діяв на підставі довіреності і який не є адвокатом.

Господарським судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивача про те, що понесені ним витрати на юридичну допомогу є збитками.

Апеляційний господарський суд прийшов до вірного висновку, що віднесення позивачем до складу збитків витрат на правове обслуговування суперечить вимогам закону, зокрема положенням статті 22, 611, 623 ЦК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку з заборгованістю, яка склалась у відповідача перед позивачем. Відтак, апеляційний господарський суд прийняв обґрунтоване та законне рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення 550 грн. збитків на юридичні послуги.

Доводи касаційної скарги не спростовують вищезазначені обставини, а  враховуючи те, що відповідно до ст. 111⁷ ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що підстави для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року відсутні.

Керуючись ст.ст.111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2006 року у справі № 9/246-06 залишити без змін.

Головуючий                                                                       Л.Невдашенко

Судді:                                                                                М.Михайлюк

                                                                                                    Н.Дунаєвська