ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 р. | № 2-29/15637-2005 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий | Невдашенко Л.П. |
суддів | Михайлюка М.В. Дунаєвської Н.Г. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Колективне підприємство з будівництва “Райагробуд” |
на постанову | від 14.02.2006 року Севастопольського апеляційного господарського суду |
у справі | № 2-29/15637-2005 господарського суду Автономної Республіки Крим |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Колективного підприємства з будівництва “Райагробуд” |
до | Закритого акціонерного товариства “Джурчі” |
про | стягнення 12753,06 грн. |
за участю представників сторін: |
позивача | Шулепов О.С. |
відповідача | не з’явились |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.12.2005 року (суддя: Башилашвілі О.І.) у справі № 2-29/15637-2005 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3141,67 грн. боргу, 246,39грн. інфляційних, 9365 грн. пені та судові витрати.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 року (судді: Горошко Н.П., Плут В.М., Борисова Ю.В.) рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.12.2005 р. у справі № 2-29/15637-2005 змінено: резолютивну частину викладено в іншій редакції, яка передбачає стягнення з відповідача на користь позивача 3141,67 грн. боргу, 1000 грн. пені, 246,39 грн. інфляційних та судові витрати. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.12.2005 року залишити без змін.
Перевіривши юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вірно визначили господарські суди попередніх інстанцій, предметом позовних вимог у справі є стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 3141,67 грн., 9365 грн. пені, 246,39 грн. –витрат від знецінення коштів внаслідок інфляції.
Господарські суди встановили та з матеріалів справи вбачається, що 14.03.2003 року сторони уклали договір оренди не житлових приміщень загальною площею 60 м 2. За умовами договору розмір орендної плати складає 250 грн. в місяць. Орендна плата сплачується до 5 числа місяця наступного за звітним (п.4). Пунктом 9 договору передбачена відповідальність за порушення строків сплати орендних платежів: орендар сплачує пеню у розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення.
Господарські суди з’ясували та сторонами визнається, що відповідач неналежно виконував умови договору оренди від 14.03.2003 року, а саме не здійснював платежі за оренду приміщення, заборгувавши позивачу 3141,67 грн. орендної плати.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Окрім того, ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги у частині стягнення суми боргу у розмірі 3141,67 грн. та 246,39 грн. інфляційних.
Також, апеляційний господарський суд, обґрунтовано змінив рішення господарського суду першої інстанції у частині стягнення пені з огляду на наступне.
Заборгованість по орендній платі виникла з 30 червня 2004 року. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
З’ясувавши, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення пені за період з червня 2004 по серпень 2005 року, суд апеляційної інстанції правомірно застосував скорочений строк позовної давності до пені, нарахованої на заборгованість відповідача у період з червня по жовтень 2004 року.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що пеня нарахована на заборгованість, яка щомісячно збільшувалась у зв’язку з невнесенням орендної плати нарахована правомірно, а тому підлягає стягненню з відповідача, за виключенням періоду з червня 2004 року по жовтень 2004 року у зв’язку з тим, що за цими вимогами сплив строк позовної давності.
Однак, перевіривши розрахунок позову, апеляційний господарський суд, прийшов до висновку про те, що розмір пені перевищує суму основного боргу, а тому підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК України, відтак законно і обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 1000 грн. пені.
В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач, як зазначив апеляційний господарський суд, не довів з огляду на вимоги ст. 233 ГК України, що у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за договором оренди йому заподіяні значні збитки. Доводи скаржника про те, що в нього існує заборгованість перед державним бюджетом у розмірі більш, ніж 150 тисяч гривень, а відтак йому заподіяні значні збитки не приймаються до уваги, адже такі збитки не знаходяться у причинному зв’язку з порушенням відповідачем умов договору оренди щодо перерахування орендної плати.
Окрім того, з огляду на приписи п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, не позбавлений права зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Доводи касаційної скарги не спростовують вищезазначені обставини, а враховуючи те, що відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що підстави для скасування постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 року у справі № 2-29/15637-2005 відсутні.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 року у справі № 2-29/15637-2005 залишити без змін.
Головуючий Л. Невдашенко
Судді: М. Михайлюк
Н. Дунаєвська