РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №:
22-ц/0191/94/2012Головуючий суду першої інстанції:Хожаінова О.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.
РІШЕННЯ
"07" лютого 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,
СуддівПолянської В.О., Редько Г.В.,
При секретаріРемез Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від суми простроченої заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від суми простроченої заборгованості .
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Феодосійського міського суду від 05.11.1998 року з відповідача на користь позивача була стягнута сума 3675 грв. За вказаним судовим рішенням в грудні 2000 року було відкрите виконавче провадження, однак рішення було виконане і стягнута сума перерахована на його рахунок лише в червні 2010 року..
Позивач вважає, що з вини відповідача, яка перешкоджала виконанню судового рішення, він тривалий час був позбавлений можливості розпоряджатись належними йому грошовими коштами, а сума коштів знецінилась у зв’язку з інфляцією.
На підставі ст.625 ЦК України просив стягнути з відповідача суму боргу з рахунком індексу інфляції за період з листопада 1998 року по травень 2010 року включно, що складає 11688,71 грв. і 3% річних від суми простроченої заборгованості за весь час користування чужими коштами, а саме за 11 років і 7 місяців, що складає в грошовому вигляді 1277,06 грв
Заочним рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2011 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини щодо боргових зобов’язань виникли між сторонами до набрання законної сили Цивільного кодексу України ( в редакції 2003 року), рішення суду від 05.11.1998 року виконувалось у примусовому порядку державною виконавчою службою, тобто після ухвалення рішення та звернення його до виконання відносини щодо виплати позивачу присудженої суми регулюються Законом України «Про виконавче провадження», а положення ст..625 ЦК України на спірні правовідносини не розповсюджуються. Крім того, суд вказав, що нараховані позивачем суми значно перевищують суму заборгованості, стягнуту за судовим рішенням від 05.11.1998 року.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_6. подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи. Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що висновки суду першої інстанції є суперечливими, а посилання на те, що сума інфляційних виплат значно перевищує суму боргу, стягнуту судовим рішенням від 05.11.1998 року, не відповідають вимогам діючого законодавства.
Апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення по справі про задоволення його позовних вимог повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що справа має бути розглянута за відсутністю відповідача ОСОБА_7 з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами про стягнення суми боргу знаходився на судовому розгляді, а потім на виконанні в державній виконавчій службі з 1998 року по 2010 рік. У вказаний період і під час виникнення вказаної справи, ОСОБА_7 зареєстрована в АДРЕСА_1 ( а.с.14)
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, сторони або інші особи, які беруть участь у справі, зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання( перебування, знаходження) під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Аналогічні положення були передбачені ч.1 ст.95 ЦПК України, що діяв під час ухвалення судового рішення від 05.11.1998 року.
В порушення вказаних вимог закону ОСОБА_7 не сповістила суд про зміну свого місця знаходження ( проживання, перебування), судові повістки, що направлялись за її адресою, повернулись з відміткою пошти « адресат не проживає». ( а.с.24,36,41)
За такими обставинами, згідно положень ч.1 ст.77 ЦПК України, ОСОБА_7 вважається сповіщеною про день та час розгляду справи судом апеляційної інстанції належним чином.
Розглядая справу по суті апеляційної скарги ОСОБА_6, колегія суддів вважає, що вона . підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що рішенням Феодосійського міського суду від 05.11.1998 року з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 було стягнено 3500 грв. авансових платежів та 175 грв. у відшкодування судових витрат, а всього 3675 грв. Постановою державного виконавця від 08.12.2000 року за вказаним рішенням було відкрите виконавче провадження( а.с.6) З довідки ПАТ КБ «Приватбанк» вбачається, що сума боргу за виконавчим листом №2-8258 від 05.11.1998 року в розмірі 3675 грв. була зарахована на картковий рахунок позивача за переказом 21.06.2010 року ( а.с.9 ).
За такими обставинами, посилання суду на те, що позивачем не надано копій грошових переказів та постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження не є обґрунтованими, оскільки матеріали справи містять докази виконання рішення суду саме в червні 2010 року.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про те,що рішення суду про стягнення грошових коштів не виконувалось тривалий час в вини відповідача, в зв’язку з чим вказані кошти знецінились.
Відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу України ( в редакції 1963 року), боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Відомостей про те, що позивач звертався до позивача з вимогами про сплату суми боргу з рахунком індексу інфляції та про сплату 3% річних з простроченої суми до звернення з позовом до суду у січні 2011 року матеріали справи не містять.
Проте, протягом існування спірних правовідносин, з 05.11.1998 року по 01.01.2004 року діяв Цивільний кодекс України ( в редакції 1963 року), ст.71 якого був встановлений загальний строк позовної давності протягом 3 роки. Відповідно до ст.75 вказаного Кодексу, позовна давність застосовується судом незалежно від звернення сторін.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_6 щодо нарахування інфляції та 3 % річних на суму заборгованості в розмірі 3675 грв. за період з 05.11.1998 року по 01.01.2004 року не підлягають задоволенню в зв’язку з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до ч.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України ( в редакції з 01.01.2004 року) положення цього Кодексу застосовуються до прав та обов’язків, які виникли до набрання ним чинності, якщо вони продовжують існувати після набрання ним чинності.
Судом встановлено, що зобов’язання щодо повернення суми авансу не були виконані ОСОБА_8 своєчасно, рішення суду від 05.11.1998 року було виконане лише у червні 2010 року, тобто правовідносини сторін продовжили існувати після набрання законної сили Цивільного кодексу України ( в редакції з 01.01.2004 року).
Згідно зі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За такими обставинами, з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не має права на стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від суми заборгованості , оскільки рішення суду знаходилось на примусовому виконанні в державній виконавчій службі, не можна погодитись, оскільки вони суперечать положенням ч.2 ст.625 ЦК України.
За нормами ст.257 ЦК України ( в редакції з 01.01.2004 року) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки. Відповідно дол. ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що сторони просили суд застосувати позовну давність, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_6 щодо нарахування інфляції і стягнення з відповідача 3% річних за порушення боргового зобов’язання з повернення 3675 грв. підлягають задоволенню за період з 01.01.2004 року по 31.05.2010 року.
Відповідно до довідки Державного комітету статистики України, індекс інфляції за період з 01.01.2004 року по 31.05.2010 року дорівнювався 112,3. ( а.с.7-8) Таким чином, сума інфляційних виплат за вказаний період від суми 3675 грв. складає 4127 грв. ( 3675 грв. х 112,3 : 100).
Три відсотки річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за вказаний період складають 707 грв.41 коп ( 3675 грв. х 3%: 365 дн. х 2342 дн.)
На підставі наведеного, загальна сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 за нормами ст.625 ЦК України складає 4834,41 грв.
Відповідно до ч. 5 ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
Керуючись, частиною 5 статті 88, статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2011 року задовольнити частково.
Заочне рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2011 року – скасувати
Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання 4834 грв. 41 коп, у відшкодування судового збору 83,42 грв., у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грв.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Т.І.ОСОБА_9ОСОБА_10Редько