УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №:
22-ц/0191/55/2012Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.
"24" грудня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіМоісеєнко Т.І.
СуддівРедько Г.В., Редько Г.В.,
При секретаріРемез Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора м. Феодосії в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_6, про визнання договору дарування недійсним, за апеляційними скаргами виконуючого обов’язки прокурора м. Феодосії та представника ОСОБА_5 – ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2011 року прокурор м. Феодосії в інтересах ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 м. Феодосії недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 25 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування зазначеної квартири, але спірна квартира набута відповідачем безпідставно, під впливом тяжких для ОСОБА_5 обставин і на вкрай невигідних для неї умовах.
Прокурор зазначив, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_5 - ОСОБА_8 Два інші її сини померли у 2001 та 2002 роках. ОСОБА_5 мала намір подарувати квартиру своєї рідної онуки ОСОБА_9, яка мешкає у Німеччині. ОСОБА_6 під час оформлення документів для укладення договору дарування квартири, пояснювала їй, що діє в інтересах онуки, за її дорученням, але після приїзду ОСОБА_9 з Німеччини, ОСОБА_6 відмовилась переоформити квартиру на її ім’я. Проте, подарована квартира є єдиним житлом ОСОБА_5, на цей час вона проживає у вказаній квартири та сплачує комунальні платежі.
Похилий вік ОСОБА_5, втрата синів, позбавлення себе безоплатно єдиного житла внаслідок укладення договору дарування, на думку прокурора, свідчить про те, що правочин був укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.
У позові прокурор м. Феодосії просив суд визнати вказаний договір дарування недійсним, на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, із застосуванням наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 30 листопада 2011 року у задоволенні позовних вимог прокурора м. Феодосії було відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції виходив з необґрунтованості заявлених позовних вимог.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням виконуючий обов’язки прокурора м. Феодосії подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог повністю.
На думку прокурора, суд при ухваленні оскаржуваного рішення залишив поза увагою те, що оскаржуваний договір було укладено під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки позивач фактично передала своє нерухоме майно особі, з якою не перебувала у родинних відносинах та одразу після втрати останнього сина, що безсуперечно вплинуло на її психологічний стан.
Апеляційну скаргу на зазначене судове рішення приніс також представник ОСОБА_5 – ОСОБА_7
В апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з’ясування всіх обставин справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення у справі про задоволення позовних вимог прокурора м. Феодосії, якій дії в інтересах ОСОБА_5
У скарзі апелянт зазначив, що суд залишив поза увагою те що, при оформленні документів, з метою подальшого укладення договору дарування, та при його укладенні у нотаріальної конторі, ОСОБА_5 не в повному обсязі розуміла свої дії та наслідки правочину у силу похилого віку та втрати сина і не мала наміру розпоряджатися спірною квартирою, зокрема, дарувати її ОСОБА_6
На думку апелянта, суд порушив вимоги процесуального закону, оскільки у порушення ст.ст. 57–60 Цивільного процесуального кодексу України відмовив у приєднані чисельних документів, якими позивач мала підтвердити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши осіб, що з’явилися у судове засідання, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з такого.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що 25 вересня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1. Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Феодосійського міського округу ОСОБА_10 Зі змісту договору вбачається, що його тест прочитаний нотаріусом вголос українською мовою з одночасним усним перекладом на російську мову, договір відповідає волі сторін, зміст правочину та вимоги законодавства нотаріусом сторонам роз’яснено (а.с. 3).
Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять відомостей про те, що оскаржуваний правочин був укладений на вкрай невигідних для ОСОБА_5 умовах, а отже, підстав для визнання його недійсним відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України немає.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житла чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Під тяжкими обставинами необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне чи інше становище, а його крайні форми. Тяжка обставина - оцінювальна категорія, і має визначатись судом з урахуванням усіх обставин у справі. При цьому потерпілий повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він правочин не уклав би взагалі або на зазначених умовах.
Невигідними умовами може бути реалізація коштовного майна за низьку ціну. При вчиненні таких правочинів у сторони, яка відчужує майно, немає помилки або обману, вона, укладаючи такий правочин., усвідомлює, що вчиняє; його на вкрай невигідних умовах за збігом і під впливом тяжких обставин.
За таких обставин висновок суду про те, що оспорюваний договір дарування не був укладений позивачкою на вкрай невигідних умовах, є переконливим, оскільки даний вид договору є безоплатним і не встановлює обов'язку для обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру.
Посилання прокурора на наявність тяжких для ОСОБА_5 обставин під час укладення договору дарування квартири не можуть бути прийняти до уваги, оскільки, для кваліфікації недійсності правочину за ст. 233 ЦК України необхідна обов'язкова наявність двох умов - наявність тяжких обставин та невигідність умов правочину.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що невигідність умов оспорюваного правочину для ОСОБА_5 прокурором не доведена .
Колегія суддів враховує і ті обставини, що рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 11 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 14 червня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2011 року, у задоволенні позовних вимогах ОСОБА_8 про визнання вказаного договору дарування недійсним на підставі статті 229, 230 Цивільного кодексу України (помилка, обман) було відмовлено. (а.с. 35-39,41-42).
Відповідно до частини 3 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Зазначеними судовими рішеннями було встановлено, що до укладення оспорюваного договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мала місце домовленість про те, що вона подарує останній квартиру, а ОСОБА_6 згодом подарує її ОСОБА_9
Тобто, під час укладення договору дарування ОСОБА_5 діяла свідомо, а її посилання на те, що договір був укладений під умовою не можуть бути прийняти до уваги, оскільки договір дарування не може укладатися під будь-якою умовою.
Доводи апеляційної скарги прокурора м. Феодосії про те, що оскаржуваний договір було укладено під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки позивач фактично передала своє нерухоме майно особі, з якою не перебувала у родинних відносинах та одразу після втрати останнього сина, що безсуперечно вплинуло на її психологічний стан, а також доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_5 – ОСОБА_7 про те, що, при оформленні документів з метою подальшого укладення договору дарування та при його укладенні у нотаріальної конторі, ОСОБА_5, в силу похилого віку та втрати сина, не в повному обсязі розуміла свої дії та наслідки правочину, і немала наміру розпоряджатися спірною квартирою, зокрема подарувати її ОСОБА_6, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки зазначені обставини не містять всіх необхідних підстав для визнання недійсним оскаржуваного правочину за нормами статті 233 Цивільного кодексу України.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_5 – ОСОБА_7 про порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону, а саме ст.57–60 Цивільного процесуального кодексу України щодо відмови у приєднані чисельних документів, якими позивач мав підтвердити позовні вимоги, не є обґрунтованими, оскільки суд відмовив у приєднанні до матеріалів справи документів, які не стосуються предмету спору. Крім того, апелянт скористався своїм процесуальним правом та подав вказані документи до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.
Зазначені документи були ретельно досліджені судом апеляційної інстанції в сукупності з іншими матеріалами справи, встановлено, що вони не стосуються предмету позову, заявленого за нормами ст.233 ЦК України, і не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім доводам сторін і наданим ними доказам та дійшов правильного висновку про те, що обставини, на які прокурор м. Феодосії посилався в позові в інтересах позивача, не знайшли свого підтвердження і не містять безсуперечних доказів для визнання договору дарування недійсним на підставі положень ст.215,216,233 Цивільного кодексу України.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, що, відповідно до положень частини 1 статті 308 ЦПК України, є підставою для залишення без змін рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2011 року.
Апеляційні скарги виконуючого обов’язки прокурора м. Феодосії та представника ОСОБА_5 – ОСОБА_7 не містять безсуперечних доказів, які спростовують висновки суду першої інстанції.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції і задоволення апеляційних скарг колегія суддів не вбачає
Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
УХВАЛИ Л А :
Апеляційні скарги виконуючого обов’язки прокурора м. Феодосії та представника ОСОБА_5 – ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Т.І. Моісеєнко Г.В. Редько В.О.Полянська