09.06.2025

ЄУН №337/6138/18

Провадження №2/337/3/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2025 року м. Запоріжжя

Хортицький районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Бредуна Д.С., при секретарі Сакоян О.В., за участю відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача – адвоката Тульчевського О.В., представника відповідачів – адвоката Тульчевської Н.В. (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

26 грудня 2018 року акціонерне товариство «Універсал Банк» в особі представника Реутова О.Є. звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 , як позичальника, та ОСОБА_2 , як поручителя, заборгованість за кредитним договором № 093-2008-2021 від 11 червня 2008 року станом на 27 березня 2018 року у розмірі 13700 швейцарських франків 40 сантимів (з яких 2252,64 швейцарських франків – прострочена заборгованість по кредиту, 5286,67 швейцарських франків – відсотки, 687,56 швейцарських франків – підвищені відсотки, 5473,53 швейцарських франків – сума дострокового стягнення кредиту), від сплати якої на користь Банку відповідачі у добровільному порядку ухиляються, а також – стягнення солідарно з відповідачів понесені судові витрати у розмірі 5774,12 гривень.

В обґрунтування вказано, що 11 червня 2008 року ВАТ «Універсал Банк», правонаступником, якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №093-2008-2021, в який в подальшому вносились зміни та доповнення на підставі Додаткової угоди б/н від 10 вересня 2011 року, Додаткової угоди б/н від 15 вересня 2011 року та Додаткової угоди б/н від 18 жовтня 2012 року. Відповідно до умов вказаного кредитного договору Банк надав, а ОСОБА_1 отримав в кредит грошові кошти в розмірі 35000,00 швейцарських франків з остаточним терміном повернення 10 червня 2038 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом. На забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником, якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 , 11 червня 2008 року був укладений договір поруки №093-2008-2021-Р, згідно з яким поручитель взяла на себе солідарну з основним боржником відповідальність перед кредитором за невиконання зобов`язань за кредитним договором. Основний позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконує взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та сплаті відсотків, у зв`язку з чим утворилась заборгованість станом на 27 березня 2018 року в сумі 22262,34 швейцарських франків, яка складається з простроченої заборгованості по кредиту – 22252,64 швейцарських франків; суми дострокового стягнення кредиту – 14035,47 швейцарських франків; відсотків – 5286,67 швейцарських франків; підвищених відсотків – 687,56 швейцарських франків. При цьому, позивач порушив питання про стягнення заборгованості не в повному обсязі, у розмірі 13700 швейцарських франків 40 сантимів.

Також вказав, що 12 жовтня 2016 року банк звертався до відповідачів з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №093-2008-2021 від 11 червня 2008 року. Первісно позов було задоволено, однак заочне рішення було переглянуто, рішення скасовано, та ухвалою суду від 18 липня 2017 року закрите провадження у справі, оскільки існує рішення Третейського суду при асоціації банків від 25 вересня 2015 року про стягнення заборгованості. Банк 08 серпня 2017 року звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про видачу виконавчого листа та примусове виконання рішення третейського суду, проте ухвалою суду від 29 листопада 2017 року у задоволенні такої заяви відмовлено. Таким чином виникла необхідність у подачі цього позову, оскільки спір фактично не бу вирішений та заборгованість так і не була стягнута.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 26 грудня 2018 року справу було передано в провадження судді Ширіної С.А.

Ухвалою судді від 11 лютого 2019 року, після усунення стороною позивача недоліків за ухвалою судді від 23 січня 2019 року, у справі відкрите спрощене позовне провадженні і призначено розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 05 червня 2019 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя провадження у справі за вказаним позовом закрив в передбаченому п.3) ч.1 ст.255 ЦПК України порядку у зв`язку з наявною ухвалою суду про закриття провадження у справі, постановленою з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, та такою, що набрала законної сили.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2019 року скасовано ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 05 червня 2019 року та направлено справу для продовження розгляду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02 серпня 2019 року справу було передано в провадження судді Котляра А.М.

Ухвалою суду від 12 листопада 2019 року задоволено клопотання представника відповідачів адвоката Тульчевської Н.В., призначено у справі судово-економічну експертизу. На вирішення експерта доставлено питання: Чи співпадають показники предмета спору у цивільній справі ЄУН № 337/6138/18 з показниками предмету спору у справі ЄУН 337/3679/16-ц. Проведення експертизи доручено судовому експерту Дєєвій Лілії Євгенівні. На період проведення експертизи провадження у справі зупинено.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 грудня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено. Ухвалу суду від 12 листопада 2019 року про призначення судово-економічної експертизи у цій справі скасовано. Справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

20 травня 2020 року представник відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 адвокат Тульчевська Н.В. подала письмові пояснення, в яких вказує, що є така, що набрала законної сили, ухвала суду від 18 липня 2017 року про закриття провадження у справі, в якій позов пред`явлено з тих саме підстав, та частково вміщує предмет позову. Наполягала, що позовні вимоги співвідповідачі не визнають в повному обсязі. Так 09 червня 2015 року АТ «Універсал Банк» пред`явив досудову вимогу, яку ОСОБА_2 отримала 16 червня 2015 року, та в той же день ознайомила ОСОБА_1 . Після спливу 60 днів з того дня, тобто з 17 серпня 2015 року змінився строк дії кредитного договору і відповідачі вже не мали обов`язку сплачувати проценти та періодичні платежі.

Ухвалою суду від 20 травня 2020 року у відповідності до п.3) ч.1 ст.255 ЦПК України суд закрив провадження у справі в частині стягнення:

– простроченої заборгованості за кредитом в сумі 2252,64 швейцарських франків та суми дострокового стягнення кредиту в сумі 5473,53 швейцарських франків;

– відсотків станом на 17 лютого 2016 року в сумі 1924,87 швейцарських франків;

– підвищених відсотків станом на 17 лютого 2016 року в сумі 81,68 швейцарських франків. Розгляд справи в іншій частині позовних вимог призначено до розгляду.

22 липня 2020 року відповідачка ОСОБА_2 і відповідач ОСОБА_1 , окремо кожен, подали письмові пояснення, по суті аналогічні поясненням їх представника від 20 травня 2020 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 грудня 2020 року ухвалу від 20 травня 2020 року скасовано, справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою від 12 січня 2021 року задоволено заяву судді Котляра А.М. про самовідвід, справу передано для проведення автоматизованого розподілу (повторного розподілу) справи.

Автоматизованим розподілом судової справи між суддями Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 12 січня 2021 року справу розподілено та передано для розгляду по суті судді Бредуну Д.С.

Ухвалою судді Бредуна Д.С. від 13 січня 2021 року справу прийнято до розгляду, відкрите загальне позовне провадження. Призначено підготовче засідання. Надано відповідачам право в п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзиву на позовну заяву.

24 червня 2021 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив, в якому наполягав на необхідності часткового закриття провадження у справі (в частині, що охоплена предметом розгляду у справі ЄУН №337/3679/16-ц), необхідності призначення у справі експертизи для порівняння предметів позову у справах. Після постановлення ухвали про закриття провадження у справі щодо стягнення частини заборгованості, банком нараховано 3361,80 швейцарських франків відсотків за період з 17.02.2016 року по 27.03.2018 року, 605,88 швейцарських франків підвищених відсотків за період з 17.02.2016 року по 27.03.2018 року, які він не мав права нараховувати після дострокового настання строку виконання кредитного зобов`язання, через 61 день після отримання ОСОБА_1 16 червня 2015 року вимоги про дострокове повернення кредиту, тобто з 17 серпня 2015 року. За таких обставин просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

24 червня 2021 року відповідачка ОСОБА_2 подала аналогічний за аргументами відзив, в якому підтримала висловлені відповідачем ОСОБА_1 позиції.

Ухвалою судді від 10 січня 2023 року прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог від 09 січня 2023 року, згідно якої просив суд стягнути на користь позивача в солідарному порядку з ОСОБА_1 , як позичальника, та ОСОБА_2 , як поручителя, заборгованості за кредитним договором №093-2008-2021 від 11 червня 2008 року станом на червень 2015 року у розмірі 17045 швейцарських франків 07 сантими (з яких 346,56 швейцарських франків – прострочена заборгованість по кредиту, 15941,55 швейцарських франків – сума дострокового стягнення за кредитом, 756,96 швейцарських франків – заборгованість по підвищеним відсоткам), а також – стягнення з відповідачів понесені судові витрати.

14 лютого 2023 року відповідачка ОСОБА_2 подала відзив (уточнений), у зв`язку із збільшенням розміру позовних вимог, в якому наполягала на проведенні у справі експертизи для порівняння предметів позову, надалі, часткового закриття провадження у справі, в частині, що охоплена предметом розгляду у справі ЄУН №337/3679/16-ц. Щодо іншої частини заборгованості, станом на 15 листопада 2022 року, в сумі 5327,38 швейцарських франків відсотків за період з 17.02.2016 року по 15.11.2022 року, 1658,35 швейцарських франків підвищених відсотків за період з 17.02.2016 року по 15.11.2022 року просить відмовити, як такої, що нарахована після дострокового настання строку виконання кредитного зобов`язання, через 61 день після отримання обома відповідачами 16 червня 2015 року вимоги про дострокове повернення кредиту, тобто з 17 серпня 2015 року. Також посилалась на пропуск представником позивача, строку позовної давності при звернення до суду із заявою про збільшення позовних вимог.

14 лютого 2023 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив (уточнений), в якому продублював аргументи і позиції відзиву (уточненого) ОСОБА_2 .

Ухвалою судді від 17 лютого 2023 року прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог від 14 лютого 2023 року, згідно якої просив суд стягнути на користь позивача в солідарному порядку з ОСОБА_1 , як позичальника, та ОСОБА_2 , як поручителя, заборгованості за кредитним договором №093-2008-2021 від 11 червня 2008 року станом на червень 2015 року у розмірі 29538 швейцарських франків 22 сантими (з яких 5487,20 швейцарських франків – прострочена заборгованість по кредиту, 10800,91 швейцарських франків – сума дострокового стягнення за кредитом, 11510,08 швейцарських франків – заборгованість за відсотками, 1740,03 швейцарських франків – заборгованість по підвищеним відсоткам), а також – стягнення з відповідачів понесені судові витрати.

25 квітня 2023 року відповідач ОСОБА_1 26 квітня 2023 року відповідачка ОСОБА_2 подали відзиви (уточнені), аналогічні за змістами, в яких наполягали на відмові в задоволенні позову, за раніше ними викладених підстав заперечень.

Ухвалою суду від 20 червня 2023 року закрите підготовче провадження, цивільну справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 07 листопада 2023 року відмовлено в задоволенні заяв відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про закриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 29 травня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про призначення у справі судово-економічної експертизи.

В судових засіданнях представник позивача Сахабутдінов В.Ю. наполягав на обґрунтованості позовних вимог і необхідності задоволення позову в повному обсязі.

В судових засіданнях відповідач ОСОБА_1 , представник відповідача – адвокат Тульчевський О.В., представник відповідачів – адвокат Тульчевська Н.В. наполягали на частковому закритті провадження у справі, щодо іншої частини позовних вимог – відмови в задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників, розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 11 червня 2008 року ВАТ «Універсал Банк», правонаступником, якого є ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №093-2008-2021, згідно якого Банк надав, а ОСОБА_1 отримав в кредит грошові кошти в розмірі 35000,00 швейцарських франків (що за курсом НБУ було еквівалентно 163952,36 гривень) з остаточним строком повернення кредиту 10 червня 2038 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом (базова процентна ставка) в розмірі 9,95% річних, а також підвищеною процентною ставкою за користування коштами понад встановлений строк чи термін погашення, та штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язання.

На забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником, якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 , 11 червня 2008 року був укладений договір поруки №093-2008-2021-Р, згідно з яким поручитель взяла на себе солідарну з основним боржником відповідальність перед кредитором за невиконання зобов`язань за кредитним договором №093-2008-2021. Визначено, що порука припиняється із припиненням всіх зобов`язань боржника ОСОБА_1 за основним договором, що забезпечується такою порукою (п.4.2.)

В подальшому до вищевказаних договорів вносились зміни та доповнення на підставі Додаткової угоди б/н від 11 червня 2008 року, Додаткової угоди б/н від 10 вересня 2011 року, Договору поруки №093-2008-2021-Р (без грошового покриття) від 15 вересня 2011 року, Договору поруки б/н від 18 жовтня 2012 року.

На виконання умов укладеного між сторонами договору банк відкрив на ім`я ОСОБА_1 рахунок на який перерахував 35000,00 швейцарських франків, що еквівалентно 163952,36 гривень.

Вищевказані обставини не оспорюються в судовому засіданні, та визнані відповідачем ОСОБА_1 , який підтвердив укладення кредитного договору, надання йому, та отримання ним кредиту у вказаний сумі.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.

Окрім того, відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому, відповідно до ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом так і від будь-кого з них окремо.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Натомість, відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим 09 червня 2015 року за №2009/34ГО ВАТ «Універсал Банк» направив ОСОБА_2 вимогу щодо усунення порушення основного кредитного договору/договору поруки, та виконання ОСОБА_2 зобов`язань позичальника за кредитним договором, а саме, негайно сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором, проценти та штрафні санкції. У випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на шістдесят перший день з моменту отримання цієї вимоги. Такий порядок зокрема був передбачений п.5.2.5. первісного кредитного договору.

Як неодноразово вказувала сторона відповідачів, таку досудову вимогу ОСОБА_2 отримала 16 червня 2015 року і в той же день ознайомила з нею ОСОБА_1 . Проти цього позивач заперечень не надавав.

Отже 16 серпня 2015 року настав достроковий строк повернення кредиту.

Однак, погашення заборгованості не відбулось, і 27 вересня 2016 року ПАТ «Універсал Банк» звернулось до Хортицького районного суду м.Запоріжжя з позовом (справа ЄУН №337/3679/16-ц, Провадження №2/227/803/2017), про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №093-2008-2021 від 11 червня 2008 року станом на 17 лютого 2016 року у розмірі 18294 швейцарських франків 66 сантимів, яка складається з:

– 808,64 швейцарських франків – прострочена заборгованість по кредиту;

– 1924,87 швейцарських франків – відсотки;

– 1924,87 швейцарських франків – підвищені відсотки;

– 15479,47 швейцарських франків – сума дострокового стягнення кредиту.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто і направлення/отримання вимоги про зміну строку зобов`язання, і первісного пред`явлення позову до відповідачів) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука – це строкове зобов`язання, і незалежно від того, чи встановлено договором або законом строк її дії, його сплив припиняє відповідне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24?вересня 2014?року у справі №6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі №6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі №6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі №644/6558/15-ц, а також Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), від 27 березня 2019 року у справі №200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)).

З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).

Тобто ні норма статті 257 ЦК України про загальну позовну давність, ні частини другої статті 258 цього Кодексу про спеціальну позовну давність не можуть бути застосовані до вимог, заявлених до поручителя, оскільки строк звернення з позовом до поручителя обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі №202/781/14-ц (провадження №14-356цс19)).

А тому і вимоги статей 263 та 264 ЦК України про зупинення та переривання перебігу позовної давності не можуть бути застосовані до вимог, заявлених кредитором до поручителів у судовому порядку.

Ні стаття 559, ні будь-які інші норми ЦК України не містять положень про можливість поновлення, зупинення чи переривання строку звернення з вимогами до поручителя.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що позивачем пред`явлено позов до відповідачки ОСОБА_2 після припинення поруки, у зв`язку із заявленням вимоги про дострокове повернення кредиту, за відсутності в договорі поруки №093-2008-2021-Р від 11 червня 2008 року та додаткових угод до нього, іншого строку дії поруки. Отже, в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 необхідно відмовити в повному обсязі.

Як вже зазначалось раніше, 16 серпня 2015 року настав достроковий строк повернення кредиту.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. (ч.1 ст. 1048 ЦК України)

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц (провадження №14-360цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року по справі №638/13683/15-ц (провадження №14-680цс19), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22), тобто дана судова практика є сталою.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 753/6745/17, установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п.128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Згідно останньої редакції прийнятих до розгляду позовних вимог (заява про збільшення позовних вимог від 14 лютого 2023 року, ухвала судді про прийняття їх до розгляду від 17 лютого 2023 року), позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором №093-2008-2021 від 11 червня 2008 року станом (як вказує представник позивача) на червень 2015 року у розмірі 29538 швейцарських франків 22 сантими (з яких 5487,20 швейцарських франків – прострочена заборгованість по кредиту, 10800,91 швейцарських франків – сума дострокового стягнення за кредитом, 11510,08 швейцарських франків – заборгованість за відсотками, 1740,03 швейцарських франків – заборгованість по підвищеним відсоткам).

Однак, як вбачається з наданих позивачем розрахунків, після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, не зважаючи на посилання про стягнення заборгованості станом на червень 2015 року, за кредитним договором нараховувалися відсотки до 15 листопада 2022 року і їх розмір досяг 11510,08 швейцарських франків, а також підвищені відсотки, у розмірі до 1740,03 швейцарських франків. Розмір цих відсотків відповідає умовам кредитного договору, і у справі не оспорюється.

Однак, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте таких вимог банк не заявляв.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника – обов`язок щодо сплати процентів відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Суд зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже – і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін – на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

На вищевказане неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 року по справі № 910/4518/16.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути:

– 5487,20 швейцарських франків – прострочена заборгованість по кредиту;

– 10800,91 швейцарських франків – сума дострокового стягнення за кредитом,

– 900,70 швейцарських франків – заборгованість за відсотками (станом на 09 серпня 2015 року),

– 71,57 швейцарських франків – заборгованість по підвищеним відсоткам (станом на 10 серпня 2015 року).

Заборгованість по відсоткам і по підвищеним відсоткам згідно первісного розрахунку заборгованості (т.1 а.с.39-40зв.).

Щодо клопотань про закриття провадження в частині заявлених позовних вимог, то як вже було зазначено в ухвалі від 07 листопада 2023 року, первісно поданий банком позов від 27 вересня 2016 року (справа ЄУН №337/3679/16-ц, Провадження №2/227/803/2017) за яким провадження у справі закрите, та цей позов, поданий 26 грудня 2018 року, не є тотожними, оскільки незважаючи на співпадіння у справах сторін та частково предмету позовів, у цій справі мається відмінність підстав позову. Звернення до суду 26 грудня 2018 року було обумовлено окрім як на порушенням умов кредитного договору і норм законодавства, але ще й існуванням рішення Третейського суду при асоціації банків від 25 вересня 2015 року про стягнення заборгованості з відповідачів за кредитним договором №093-2008-2021 від 11 червня 2008 року, яке виявилось неможливим виконати, оскільки 29 листопада 2017 року Дніпровським районним судом м. Києва банку було відмовлено у видачі виконавчого листа.

Отже підстави позовів містять відмінності, позовні заяви не є тотожними, а тому підстав для закриття провадження, передбачених п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, не встановлено.

Заявлене стороною відповідача клопотання про застосування позовної давності також не може бути задоволене.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначений загальний термін позовної давності три роки.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як було встановлено, підставою для подачі ПАТ «Універсал Банк» 26 листопада 2018 року позовної заяви, стала ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року про відмову у видачі виконавчого листа за рішенням Третейського суду при асоціації банків від 25 вересня 2015 року.

Отже позов пред`явлено через один рік після того, як ПАТ «Універсал Банк» дізнався про порушення свого права, тобто в межах строку позовної давності. Збільшення розміру позовних вимог заявлено в передбаченому п.2) ч.2, ч.3 ст. 49 ЦПК України порядку. Таким чином, посилання сторони відповідачів на пропуск строку позовної давності не знайшло свого підтвердження.

З урахуванням викладених обставин, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом на загальну суму 17260,38 швейцарських франків.

Судові витрати, що понесені та документально підтверджені позивачем, в порядку ст. 141 ЦПК України також підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 пропорційно до задоволених вимог.

Оскільки позов задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 12638,55 гривень, що є 58,43% від сплачених позивачем 21630,24 гривень (5774,12 гривень за подачу позову + 1921 гривень за апеляційне оскарження + 1921 гривень за апеляційне оскарження + 2102 гривень за апеляційне оскарження + 4138 гривень за збільшення розміру позовних вимог від 09 січня 2023 року + 5774,12 гривень за збільшення розміру позовних вимог від 14 лютого 2023 року).

Керуючись ст.ст. 89, 141, 229, 247, 263, 264, 280, 354 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги – задовольнити частково.

Стягнути зОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК» (04114, м. Київ вул. Автозаводська, буд.54/19, код ЄДРПОУ: 21133352):

– заборгованість за кредитним договором №093-2008-2021 від 11 червня 2008 року в розмірі 17260,38 швейцарських франків (сімнадцять тисяч двісті шістдесят швейцарських франків 38 сантимів), з яких 5487,20 швейцарських франків – прострочена заборгованість по кредиту, 10800,91 швейцарських франків – сума дострокового стягнення за кредитом, 900,70 швейцарських франків – заборгованість за відсотками (станом на 09 серпня 2015 року), 71,57 швейцарських франків – заборгованість по підвищеним відсоткам (станом на 10 серпня 2015 року);

– судовий збір у розмірі 12638,55 гривень (дванадцять тисяч шістсот тридцять вісім гривень 55 копійок).

В задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду через Хортицький районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з дня складання повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Д.С. Бредун