Справа № 183/1394/25

№ 2/183/1417/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2025 року                                                                        м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про:

-визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру житловою площею 30,2 кв. м, загальною площею 48,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі – позивачка) звернулась до суду з цим позовом у порядку підсудності, визначеної розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є власницею 2-кімнатної квартири, житловою площею 30,2 кв. м, загальною площею квартири 48,60 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору дарування від 16 квітня 2002 року АЕР № 911348 право власності на цю квартиру позивачкою зареєстровано у Сєвєродонецькому БТІ, записано у реєстрову книгу за № 142 від 15 липня 2002 року.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Тернопільської міської ради, Тернопільської області № 76969958 від 03 лютого 2025 року позивачці відмовлено у проведенні реєстраційних дій, у зв`язку з тим, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: відповіді з БТІ не отримано.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату звернення мною в суд триває. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, м. Сєвєродонецьк, Луганської області віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.         Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Позивачка зазначає, що оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сєвєродонецьк, Луганської області) на теперішній час неможливо, позивачка не може розпоряджатися своїм майном, а також ініціювати питання щодо отримання компенсації за зруйноване житло, що порушує її право власності.

За таких обставин, порушене право позивачки щодо здійснення нею права власності на квартиру підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за нею права власності на цю квартиру, що відповідає вимогам ст. 15, 16 ЦК України та є єдиним способом захисту права власності позивачки.

Постановленою суддею ухвалою від 17 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Постановленою суддею ухвалою від 27 лютого 2025 року, після усунення позивачкою недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Від позивачки витребувано для огляду в судовому засіданні оригінал доказу, доданого у копії до позову.

Постановленою судом ухвалою від 14 березня 2025 року судові засідання у справі призначено в режимі відеоконференції.

28 травня 2025 року, на виконання ухвали суду від 27 лютого 2025 року, судом отримано нотаріально засвідчену копію доказу.

Постановленою у судовому засіданні 09 квітня 2025 року ухвалою закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивачка вимоги позову підтримала з підстав, указаних у ньому, просила задовольнити. Не заперечувала проти ухвалення рішення в заочному порядку.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином, причини неявки суду не повідомив. Відзив на позов не надав.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, перевіривши доводи позовної заяви матеріалами справи, висновує таке.

З дослідженої в судовому засіданні, засвідченої приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломаківською Т. І. за № 648, копії договору дарування квартири, вчиненого у м. Сєвєродонецьк, Луганської області 16 квітня 2002 року, посвідченого завідуючою Сєвєродонецької державної нотаріальної контори Перепелицею Ю. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1-1483, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 прийняла у дар квартиру, розташовану в АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою-характеристикою Сєвєродонецького бюро технічної інвентаризації від 16 квітня 2002 року № 1021, квартира АДРЕСА_2 : 2-кімнатна на 2-му поверсі 5-ти поверхового будинку, загальною площею 48,6 кв. м, житловою площею 30,2 кв. м. Зворотна сторона містить реєстраційний напис на документі про право власності, штамп та печатку Бюро технічної інвентаризації м. Сєвєродонецьк про реєстрацію права власності з підписом посадової особи про набуття права власності на квартиру ОСОБА_1 , запис відомостей в реєстрову книгу за № 142 від 17 липня 2002 року /а.с.35/.

З долученої позивачкою у копії технічного паспорта квартири АДРЕСА_3 , складеного у 2002 році, вбачається підтвердження відомостей про площу квартири (загальна – 48,6 кв. м, житлова – 30,2 кв. м), відомості дійсного власника ОСОБА_1 (договір дарування квартири від 16 квітня 2002 року). Технічний паспорт містить печатки Бюро технічної інвентаризації м. Сєвєродонецьк, підписи посадових осіб /а.с.12-15/.

З копії паспорту громадянки України – позивачки, серії НОМЕР_1 , вбачається, що з 04 липня 2003 року місце проживання позивачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.6-8/. Відповідно до копії довідки від 31 липня 2024 року № 6117-5003383702 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що з 31 липня 2024 року місце перебування позивачки зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 /а.с.18/.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Говорченко О. В., Тернопільської міської ради від 03 лютого 2025 року № 76969958 позивачці відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Підставою рішення державного реєстратора зазначено те, що після завершення строку, встановленого частиною третьої статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: відповіді з БТІ не отримано /а.с.16/.

Постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» від 19 вересня 2024 року № 3984-IX перейменовано: Сєвєродонецький район на Сіверськодонецький район; місто Сєвєродонецьк Сєвєродонецького району на місто Сіверськодонецьк.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність спору, що пов`язаний з невизнання державою факту належності позивачці майна на праві власності через відсутність можливості отримати відомості щодо видачі правовстановлюючих документів для реєстрації права власності відповідно до діючого законодавства та відсутністю запису про право власності в Державному реєстрі права власності.

Вирішуючи позов, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права н; аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

У позивачки наявний документ, що засвідчує її право власності (договір дарування квартири), однак відсутність можливості перевірки дійсності його видачі шляхом звернення до органу, який на момент переходу до позивачки права власності здійснював державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у зв`язку з тимчасовою окупацією рф території України, позбавляє позивачку можливості довести своє право.

Верховний Суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 вказується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Позивачкою право власності набуте у 2002 році. Надані позивачкою докази у виді договору дарування, технічного паспорту посвідчені органом, що здійснював реєстрацію права власності на 2002 рік – Сєвєродонецьким БТІ з відповідними відмітками про реєстрацію переходу права власності, свідчить про дотримання законодавства, що діяло на момент реєстрації квартири. Крім того після набуття у власність квартири позивачка почала користуватися нею, про що свідчить її реєстрація у квартирі після укладення договору дарування.

Виходячи з викладеного вище, аналізуючи надані у справі докази у їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачкою доведено її право власності на спірну квартиру, проте оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно такі відомості відсутні, а отримати інформацію щодо зареєстрованого права власності позивачки на спірну квартиру у БТІ з тимчасово окупованої території (м. Сіверськодонецьк Луганської області) на теперішній час неможливо, позивачка не може розпоряджатися своїм майном, що порушує її права власності, у зв`язку з чим, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265, 282 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, загальною площею – 30,2 кв. м, житловою площею – 48,6 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду в повному обсязі складене та підписане 10 червня 2025 року.

Учасники справи:

позивачка –ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; фактично проживає (ВПО) за адресою: АДРЕСА_4 ;

відповідач – Сєвєродонецька міська військова адміністрація Сєвєродонецького району Луганської області, код в ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська область, місто Сіверськодонецьк, бульвар Дружби Народів, буд. 32.

Суддя                                                                        Д. О. Парфьонов