Справа №11-1427Головуючий у І інстанціїМашарова
Категорія78Доповідач у 2 інстанції Матюшко
29.12.2011
УХВАЛА
Іменем України
28 грудня 2011 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Орла А.І.
суддів : Матюшка М.П., Полосенка В.С.,
за участю прокурорів : Сорочка О.О., Дегтяра О.В.,
засудженого : ОСОБА_1,
захисника : ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляцією захисника ОСОБА_2, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2011 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Черкаси, українця, громадянина Україна, з вищою освітою, не судимого, не одруженого, призваного на війскову службу 15 липня 2000 року Черкаським МВК, командира 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А2167, капітана,
засуджено за ч. 2 ст. 424 КК України до покарання у виді 3 (трьох ) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням та іспитовим строком на один рік, з покладенням на засудженого обов’язків повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи чи навчання та не виїджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.
В С Т А Н О В И Л А :
Як зазначено у вироку, ОСОБА_1, проходячи військову службу на посаді командира 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А2167, що дислокується в м. Біла Церква Київської області, тобто являючись військовою службовою особою, діючи у порушення вимог ст.ст. 11, 49, 50, 58, 59, 111, 112 Статуту внутрішньої служби ЗС України, а також ст. 4 Дисциплінарного статуту ЗС України, 28 жовтня 2010 року близько 9 години 20 хвилин, пред'являючи до підлеглого йому солдата військової служби за контрактом ОСОБА_3 претензії по службі щодо відсутності останнього у військовій частині, в приміщенні кімнати для вмивання, яка знаходиться на третьому поверсі солдатської казарми 4 механізованої роти 2 названої вище військової частини, перевищуючи владу застосував до ОСОБА_3 фізичне насильство, яке виразилось у нанесенні спочатку одного сильного удару кулаком правої руки з ділянку лівої сторони ребер, а потім ще трьох сильних ударів правою ногою у ділянку лівої частини ребер, завдавши своїми умисними діями потерпілому ОСОБА_3 фізичний біль.
На вирок захисник ОСОБА_2 який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 подав апеляцію в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати і закрити справу на підставі ст.6 п.2 КПК України. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що даний вирок суду є необгрунтованим, суперечить та не відповідає фактичним обставинам справи. А саме, зазначає, що у ході дослідчої перевірки невірно встановлено дату скоєння злочину унаслідок чого органами досудового слідства покази потерпілого, його матері та свідка ОСОБА_4, час скоєння злочину штучно підведено до іншої дати, коли фактично і відбувся конфлікт за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Апелянт, вказує, що внаслідок однобічності та неповноти досудового слідства, залишилися недослідженими такі обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для привильного вирішення справи, такі як покази потерпілого ОСОБА_3 на досудовому слідстві та в суді різняться між собою, допитаний як свідок ОСОБА_5 категорично заперечив факт побиття ОСОБА_1 ОСОБА_3 та факт перебування в казармі солдата ОСОБА_4, допитаний як свідок ОСОБА_6 заперечив факт застосування насильства ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та повністю підтвердив покази ОСОБА_1 про намір ОСОБА_3 скоїти самогубство через проблеми з дівчиною, вистрибнути з вікна казарми, допитаний як свідок ОСОБА_4 не пам’ятає обставини скоєння злочину ОСОБА_1 та дає неправдиві покази щодо обставин злочину. Перелічені докази невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину судом до уваги не взяті і відкинуті. Вирок не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Посилання на покази свідка ОСОБА_7 та дані поіменної книги вечірньої перевірки 4 роти, у вироку взагалі відсутні, а покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в протоколі судового засідання однобічно перекручені. Також в матеріалах справи відсутні будь-які медичні підтвердження та висновки судово-медичного дослідження або експертизи начебто завданих побоїв. Апелянт вказує, що ОСОБА_1 28 жовтня 2010 року не перебував на посаді командира роти, про що свідчать досліджені в судовому засіданні документи, а саме витяг з наказу командира військової частини А2167 від 15.12.2010 року № 330 та довідка про доходи, тобто не є суб’єктом даного злочину.
Заслухавши доповідь судді, прокурорів, які заперечували вимоги апеляції, засудженого та його захисника, котрі підтримали вимоги апеляції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції і заперечень на неї з боку прокурора, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Висновок суду щодо доведеності винуватого у зазначених у вироку злочинних діях відповідає фактичним обставинам справи, які повно і правильно приведені у вироку, не викликають сумнівів у своїй достовірності, а скоєне ОСОБА_1 правильно кваліфіковано за ч. 2.ст.424 КК України.
Посилання апелянта на не встановлення дати скоєння злочину суперечить даним досудового і судового слідства, коли злочин стався 28.10.2010 року, а протиріччя щодо дати вчинення злочину були усунуті ще на стадії досудового слідства. Покази потерпілого ОСОБА_3 щодо факту побиття його ОСОБА_1 були послідовні протягом досудового слідства, в тому числі під час очної ставки з ОСОБА_1, а також в судовому засіданні, тому твердження апелянта в цій частині є безпідставними.
Висновки захисника в апеляції про те, що свідок ОСОБА_5 категорично заперечив факт побиття ОСОБА_1 ОСОБА_3 та факт перебування в казармі солдата ОСОБА_4 не відповідають дійсності. В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомив, що він перебував на місці несення служби днювального по роті неподалік від входу в туалет та бачив, як туди зайшли ОСОБА_3 і ОСОБА_1, після чого почув шум конфлікту. Саме в чей час до казарми прибула мати ОСОБА_3, яка теж почула шум і зайшла в приміщення туалету, після чого він, ОСОБА_5, також пішов туди. Крім цього, ОСОБА_5, пояснив, що в приміщенні казарми були інші військовослужбовці, але хто саме він не пригадує.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 утримував ОСОБА_3, а не бив його, щоб той не вчинив суїцид за наявності проблем зі своєю дівчиною, що також підтвердив свідок ОСОБА_6, то суд першої інстанції обгрунтовано спростував їх на підставі показів потерпілого, його матері, котрі повідомили про відсутність згаданої проблеми, а також показів самого ОСОБА_1 на очній ставці з потерпілим (де був присутній захисник обвинуваченого), коли ОСОБА_1 показав, що йому здалося, що ОСОБА_3 хоче вистрибнути у вікно.
Суперечить фактичним обставинам справи твердження апелянта про те, що свідок ОСОБА_4 дає неправдиві покази щодо застосування насильства підсудним до потерпілого, оскільки покази свідка ОСОБА_4 були послідовними протягом досудового і судового слідства, підтверджується показами ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 і повністю підтверджені під час проведення відтворень обстановки і обставин подій на місці та в суді. Перебування чи не перебування свідка ОСОБА_4 в добовому наряді днювальним по роті під час скоєння злочину ніяк не впливає на його покази щодо фактичних обставин справи, тобто стосовно побиття ОСОБА_1 ОСОБА_3, оскільки дане протиріччя свідок пояснив давністю між датами події злочину та допиту на слідстві, при цьому суд першої інстанції також дав названому факту належну оцінку.
Твердження апелянта, що засуджений не є суб’єктом зазначеного злочину суперечить діючому законодавству , оскільки капітан ОСОБА_1 є начальником за військовим званням для всіх рядових, в тому числі для потерпілого. Крім того, ОСОБА_1 фактично виконував обов’язки командира роти, тобто також був і начальником за посадою для потерпілого, про що, крім викладеного, свідчать акти службових розслідувань, які надані разом з апеляцією захисником засудженого.
Таким чином, наведеним в апеляції обставинам суд першої інстанції дав належну правову оцінку у вироку, правильно кваліфікувавши дії засудженого за ч. 2 ст. 424 КК України, а покази ОСОБА_1 аргументовано розцінив як захисну позицію підсудного.
Призначаючи покарання, суд згідно з ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості, обставини вчиненого злочину, особу підсудного ОСОБА_1, який раніше не судимий, позитивно характеризується, є учасником бойових дій, а тому, на думку колегії суддів, обгрунтовано застосував щодо нього ст. ст. 75, 76 КК України.
Порушень норм кримінально-процесуального законодавства при розгляді справи, які б могли слугувати підставами для скасування чи зміни вироку, колегією суддів не встановлено. За таких обставин вирок суду є законним.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію захисника засудженого залишити без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2011 року щодо засудженого ОСОБА_1 –без зміни.
Судді : 1. ____________________2.____________________3._____________________
З оригіналом вірно : суддя : Матюшко М.П.