РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №:
22-ц/0191/253/2012Головуючий суду першої інстанції:Хачикян А.Х.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Моісеєнко Т. І.
РІШЕННЯ
"28" лютого 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіМоісеєнко Т.І.,
СуддівРедько Г.В., Полянської В.О.
При секретаріРемез Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про витребування земельних ділянок із незаконного користування, усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, за зустрічними позовами ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_6, Кіровського відділу Кримської республіканської філії «Центр державного земельного кадастру» про визнання договорів оренди земельної ділянки недійсними, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про витребування земельних ділянок із незаконного користування і усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у травні 2008 року між ним та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 були укладені договори оренди земельних ділянок строком на 10 років, які були зареєстровані у Кіровському відділі КРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» 2 грудня 2010 року.
Позивач зазначив, що протягом усього часу він добросовісно виконував усі зобов’язання, взяті на себе за договорами оренди та виконував роботи щодо приведення земель та рослин у плодоносний стан. Претензій щодо користування земельними ділянками з боку орендодавців не було. Разом з тим у 2011 році відповідачі почали чинить перешкоди у користуванні орендованими земельними ділянками, що порушує умови договорів оренди земельних ділянок, унеможвлює їх виконання та спричиняє орендатору матеріальні збитки, у зв’язку з чим він був вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
У позові ОСОБА_6 просив суд витребувати земельні ділянки, що розташовані на території Партизанської сільської ради на лоті НОМЕР_3 із незаконного користування відповідачів, а саме: ділянку НОМЕР_1, розміром 1,9800 га, кадастровий номер 0121682800030010087; ділянкуНОМЕР_2, розміром 1,9800 га, кадастровий номер 0121682800030010919; ділянку розміром 1,9800 га, кадастровий номер 021682800030010103; земельну ділянку розміром 3,9600 га, кадастровий номер 021682800030010107. Зобов’язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні позивачем зазначеними земельними ділянками, шляхом їх звільнення від техніки та сільскогосподарського майна.
У червні 2011 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернулися до суду із зустрічними позовами до ОСОБА_6, Кіровського відділу КРФ «Центр державного земельного кадастру», про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у 2008 року вони та ОСОБА_6 досягли згоди про передачу належних їм на праві власності земельних ділянок в оренду строком на три роки. Договори оренди ОСОБА_6 не надавав позивачам до кінця 2010 року. Після їх отримання було встановлено, що вони укладенні 20 травня 2008 року строком на десять років, зареєстровані, а отже набули чинності тільки 2 грудня 2010 року, розмір орендної плати встановлений нижче передбаченого законом рівня, грошова оцінка земельних ділянок не відповідає дійсної нормативної грошової оцінки. ОСОБА_8 також зазначила, що не підписувала договору оренди належної їй земельної ділянки.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 просили суд визнати недійсними договори оренди земельних ділянок та скасувати їх державну реєстрацію.
Рішенням Кіровського районного суду АР Крим від 22 грудня 2011 року у задоволенні первісного позову було відмолено. Зустрічні позови були задоволенні частково. Визнанні недійсними договори оренди, які були укладені 20 травня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 було відмовлено. Також судом було вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення про відмову у первісному позові суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оспорюванні договори оренди земельних ділянок не відповідають вимогам закону, а отже підлягають визнанню недійсними.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу та посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове – про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.
На думку апелянта, суд при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку відносно порушення позивачем істотних умов договору оренди, пославшись на те, що акти приймання – передачі земельних ділянок були укладенні до їх державної реєстрації.
Також, апелянт зазначив, що суд залишив поза увагою те, що виконання підпису у деяких договорах оренди земельних ділянок не є його провиною та не свідчить про відсутність волі сторін на укладення відповідного договору (акту приймання-передачі).
Апелянт також вказав, що судом були порушенні норми процесуального права, а саме: судом неправильно було вирішено питання щодо розподілу судових витрат; не виконанні вимоги процесуального закону щодо руху апеляційної скарги на ухвалу суду від 14 липня 2011 року; не вирішено питання щодо забезпечення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 є власниками земельних ділянок, загальною площею 3,96 га, 1,98 га, 1,98 га, 1,98 га відповідно, що розташовані на території Партизанської сільської ради Кіровського району АРК( а.с. 32, 51, 72, 92).
20 травня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 були укладені договори оренди вказаних земельних ділянок на строк десять років (а.с. 7-11, 28-35, 46-53, 67-74, 87-94).
Зазначені вище договори оренди земельних ділянок були зареєстровані у Кіровському відділі КРФ ДП «Центр державного земельного кадастру» 02 грудня 2010 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання договорів оренди недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що договори не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
З даними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони обґрунтовані та засновані на законі.
Діючим законодавством визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Згідно зі статтею 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відповідно до частин 4 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно з статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Судово-почеркознавчою експертизою № 12 від 21 липня 2011 року, було встановлено, що підпис від імені ОСОБА_8 в договорі оренди земельної ділянки від 20 травня 2008 року виконаний не самою ОСОБА_8, а іншою особою (а.с. 126-129).
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_7 договір оренди земельної ділянки від 20 травня 2008 року та акту приймання-передачі ОСОБА_6 належної їй земельної ділянки не підписувала. Судом встановлено, що зазначені документи були підписані її чоловіком, якому повноваження на вчинення таких дій вона не надавала.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять безсуперечних доказів стосовно того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і ОСОБА_8 під час укладення договорів оренди земельних ділянок досягли згоди щодо усіх істотних умов оскаржуваних договорів та їх волевиявлення на було вільним. За такими обставинами, висновки суду щодо їх недійсності є правильними.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що відсутність підпису власника землі у деяких договорах оренди земельних ділянок не є його провиною та не свідчить про відсутність волі власника на укладення відповідного договору (акту приймання-передачі) не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать положенням ст.203,215 ЦК України.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки, укладених з ОСОБА_6 відносно належних їм земельних ділянок.
Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.
Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст.ст. 13-15 Закону України «Про оренду землі» договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди укладається у письмовій формі, що передбачено ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі», і набуває чинності після його державної реєстрації, про що зазначено у ст. 18 Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 вказаного закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюванні договори оренди земельних ділянок, які належать ОСОБА_10 та ОСОБА_9, укладені у письмовій формі, пройшли відповідну державну реєстрацію, позивачі мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення було спрямоване на укладення договорів оренди.
Оскільки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не довели, що укладені договори оренди не відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав зазначені договори оренди земельних ділянок недійсними.
Посилання ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на те, що державна реєстрація оспорюваних договорів оренди земельних ділянок від 20 травня 2008 року була здійснена тільки у грудні 2010 року не можуть бути підставою для визнання вказаних договорі недійсними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що з часу підписання договорів оренди у 2008 році мала місце фактична передача земельних ділянок ОСОБА_6 , який використовував вказані земельні ділянки на власний розсуд і виконував інші умови договору, в тому числі щодо виплати орендної плати.
Висновки суду першої інстанції про те, що в оспорюваних договорах занижений розмір орендної плати, а термін дії договорів протягом в 10 років встановлений без погодження з орендодавцями, що є підставою для визнання договорів недійсними, не є обґрунтованими, оскільки вказані умови в договір вносяться за домовленістю між сторонами, досягнення якою підтверджується підписом в договорі. Доказів про те, що підписи в договорах оренди були проставлені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 за іншими умовами договору матеріали справи не містять.
За такими обставинами, колегія суддів вважає, що висновки суду щодо визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, укладених між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 і ОСОБА_9 не відповідають положенням ст. 17 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої передача об’єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
Висновки суду першої інстанції про те, що відсутність передачі орендованих земельних ділянок від орендодавців до орендатора за актом приймання-передачі є самостійною підставою для визнання договорів оренди недійсними не є обґрунтованими, оскільки судом встановлено, що фактично земельні ділянки були передані ОСОБА_6 у 2008 році , саме ним оброблялись, ним збирався врожай та оплачувалась власникам орендна плата.
Згідно з ст..ст. 10,60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Виходячи з аналізу фактичних обставин справи, доказів, наданих сторонами у їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про витребування земельних ділянок із користування ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та усунення перешкод у користуванні вказаними земельними ділянками, оскільки вказані особи особисто договорів оренди землі з ОСОБА_6 не укладали, вказаних договорів не підписували, тобто вказані договори укладені з порушенням встановленого законом порядку і підлягають визнанню недійсними.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, переданими вказаними особами в оренду, також не підлягають задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендодавці якимось чином чинять перешкоди ОСОБА_6 у володінні та користуванні орендованими земельними ділянками.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не можуть бути підставою для скасування ухваленого судом рішення, оскільки вони не призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини 5 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 4 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 – задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2011 року, в частині задоволення зустрічних позовів ОСОБА_10 та ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договорів оренди земельних ділянок від 28 травня 2008 року, стягнення з ОСОБА_6 на користь кожного з позивачів судового збору по 8 грн. 50 копійок та витрат на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи по 30 грн., – скасувати.
Ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 та ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договорів оренди земельних ділянок площею 3,960 га та 1,98 га відповідно, розташованих на території лоту НОМЕР_3 Партизанської сільської ради Кіровського району АРК, укладених 28 травня 2008 року, – відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками –задовольнити.
Зобов.язти ОСОБА_10 та ОСОБА_9 усунути перешкоди ОСОБА_6 у користуванні земельними ділянками площею 3,960 га та 1,98 га відповідно, розташованих на території лоту НОМЕР_3 Партизанської сільської ради Кіровського району АРК на строк дії договору оренди земельних ділянок від 28 травня 2008 року.
В решті рішення Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 грудня 2011 року – залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
.І. Моісеєнко Г.В. Редько В.О. Полянська