Справа № 2-182/2008

                                                          Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 січня 2008 року                                                                     смт. Красногвардійське

Красногвардійський районний суд  Автономної  Республіки  Крим в складі: головуючого - судді  Проскурні С.М.,

при секретарі - Мойсеєнко М.В.,

за участю представника відповідача - Бакуліної Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Красногвардійське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до колективного підприємства „Надія” про визнання договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 20 грудня 1996 року дійсним та права власності на нежиле приміщення,

В С Т А Н О В И В:

            ОСОБА_1. та ОСОБА_2. 29 листопада 2007 року звернулись до суду з позовом до колективного підприємства „Надія” (далі - КП „Надія”) про визнання договору з купівлі-продажу нежилого приміщення, розташованого  по АДРЕСА_1, укладеного з відповідачем 20 грудня 1996 року дійсним, та визнання права власності на зазначене нежиле приміщення. Вимоги обґрунтовані тим, що за нежиле приміщення, яке розташоване за вищезазначеною адресою, позивачі оплатили його вартість, відремонтували, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення зазначеного договору.

            В судовому засіданні позивач ОСОБА_1. підтримала позов, зазначивши, що договір було укладено у грудні 1996 року, тоді ж вона разом з ОСОБА_2. оплатили в касу підприємства по 5000 грн. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчено не було. На даний час КП „Надія” ухиляється від нотаріального посвідчення укладеного договору купівлі-продажу нежилого приміщення. Просила визнати договір дійсним, а також право власності на нежиле приміщення (бар), яке розташоване поАДРЕСА_1

            В судовому засіданні позивач ОСОБА_2. також позовні вимоги підтримала та дала пояснення, аналогічні за замістом поясненням ОСОБА_1

            В судовому засіданні представник відповідача Бакуліна Г.М., яка представляла інтереси КП „Надія” на підставі виданої їй довіреності, позовні вимоги визнала. Відповідно до пояснень представника відповідача позивачі повністю оплатили в касу підприємства гроші за договором купівлі-продажу нежилого приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_1, претензій до них підприємство не має.  Директор КП „Надія” хворіє, відтак не має можливості посвідчити договір купівлі-продажу нерухомого майна у нотаріальній конторі. Вона, як представник підприємства, на вчинення таких дій не уповноважена.

Вислухавши пояснення осіб, що брали участь у справі, дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 10, 11 ЦПК України сторони користуються рівними правами щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.224 ЦК України 1963р., який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна за змістом норма закріплена в ст.665 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України 1963, яку суд застосовує за аналогією, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недотримання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Така ж норма передбачена і ст.657 ЦК України.

Згідно зі ст.47 ч.2 ЦК України 1963р., який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, якщо одна із сторін повністю чи частково виконала правочин, який потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення правочину, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала правочин, визнати правочин дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення правочину не вимагається.

Аналогічна за змістом норма закріплена в ч.2 ст.220 ЦК України.

            Між КП „Надія” з однієї сторони, та покупцями ОСОБА_1. і ОСОБА_2. 20 грудня 1996 року в простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого покупці ОСОБА_1. та ОСОБА_2. отримують у власність приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_1, оплативши в касу КП „Надія” суму вартості будівлі 10000 грн. Зазначена грошова сума була оплачена покупцями, що підтверджено квитанціями до прибуткового касового ордеру НОМЕР_1 та

НОМЕР_2 від 20.12.96 ОСОБА_1. і ОСОБА_2. по 5000 грн. кожною. Договір у нотаріальному порядку не посвідчувався, в органах БТІ не реєструвався.

            Відповідно до ст.215 ч.2 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

            Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

            За змістом статей 47 ч.2 ЦК України 1963р. та 220 ч.2 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину суд може визнати його дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особі, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

            В той же час судом встановлено, що на момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 20 грудня 1996 року ОСОБА_1. очолювала  виконавчий колективний орган КП „Надія”, обіймаючи посаду голови Ради. Очолюючи виконавчий колективний орган підприємства, ОСОБА_1., виступаючи одночасно одним з покупців, уклала договір купівлі-продажу приміщення.

            Таким чином посилання позивачів на те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу є необґрунтованим.

            Крім того, відповідно до п.6.8 Статуту КП „Надія”, який було прийнято на зборах трудового колективу підприємства 13.03.96 та зареєстровано в районній державній адміністрації 02.04.96, голова Ради має право розпоряджатися майном колективного підприємства в межах, визначених зборами членів трудового колективу.

            Згідно з п.п. „и” п.6.2 Статуту КП „Надія”,  до виключної компетенції зборів членів трудового колективу, як вищого органу управління КП „Надія”, є затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує 500 000 000 крб. (дорівнює 5000 грн.). Укладений 20.12.96 договір купівлі-продажу приміщення на суму 10000 грн. не було затверджено зборами членів трудового колективу КП „Надія”.

                ОСОБА_1. та ОСОБА_2. просили визнати за ними на підставі укладеного договору право власності на нежиле приміщення (бар), який розташовано поАДРЕСА_1 Разом з тим, згідно з актом державної технічної комісії про готовність завершеного будівництвом об'єкту до експлуатації від 30.03.99, було прийнято в експлуатацію магазин з барною стійкою КП „Надія”, що розташовано поАДРЕСА_1 Про належність  зазначеного приміщення саме КП „Надія”, а не ОСОБА_1. та ОСОБА_2., свідчить також договір 7/6 добровільного страхування майна від 22 листопада 2007 року, укладеного КП „Надія” в особі директора ОСОБА_1 з ВАТ СК „Астарта”.

            Відповідно до державного акту на право постійного користування землею, який було видано 05.07.99 згідно з рішенням виконкому Красногвардійської селищної ради від 26.04.99 № 84, землекористувачем земельної ділянки площею 0.0109 га є КП „Надія”, розташоване по АДРЕСА_1

            Таким чином, на підставі наданих та оцінених у сукупності доказів, суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2.  про визнання договору з купівлі-продажу нежилого приміщення, розташованого в                      АДРЕСА_1  від  20 грудня 1996 року дійсним та права власності на приміщення за ними немає.

Керуючись статтями 47, 224, 227 ЦК України в редакції 1963р., 215 ч.2, 216 ч.1, 220 ЦК України, 10, 11, 60, 88, 212, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

            Відмовити в позові ОСОБА_1 ОСОБА_2 до колективного підприємства „Надія” про визнання договору купівлі-продажу від                  20 грудня 1996 року нежилого приміщення, розташованого по АДРЕСА_1 дійсним та права власності на зазначене нежиле приміщення.

            Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Красногвардійський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

            Суддя