Справа № 2 - 15/2008

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 лютого 2008 року                                                               смт. Красногвардійське

            Красногвардійський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

судді - Проскурні С.М.,

при секретарі - Мойсеєнко М.В.,

за участю представника позивача - ОСОБА_3

                 представника відповідача -ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Красногвардійське цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на збудовані господарські споруди, 2/3 частки жилого будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

            ОСОБА_1 13 березня 2006 року звернулась до суду з позовом до         ОСОБА_5 про визнання права власності на збудовані нею господарські споруди,   2/3 частки жилого будинку, які розташовані по АДРЕСА_1та визначення порядку користування земельною ділянкою зазначеного домоволодіння. Вимоги мотивовані тим, що за час належного виконання договору довічного утриманняОСОБА_5 нею були збудовані господарські споруди, відремонтований будинок, встановлені нові металеві ворота, огорожа, арка під виноград, що дає їй законне право на отримання частини майна у власність.

            Під час знаходження справи у провадженні суду відповідачОСОБА_5 померла. Ухвалою суду від 30 січня 2008 року до участі у справі в якості відповідача було залученоОСОБА_2. як правонаступника померлоїОСОБА_5

            В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала свої позовні вимоги. Відповідно до пояснень позивача вона належним чином виконувала свої обов'язки за договором довічного утриманняОСОБА_5, який було укладено 20 грудня 2000 року і це було підтверджено рішенням Апеляційного суду АР Крим від 13 березня 2006 року.  Надаючи необхідний догляд та матеріальну допомогу ОСОБА_5, остання була задоволена, однак з приїздом родичів все змінилося. Сім'я ОСОБА_2 забрала     ОСОБА_5 проживати до себе, настроїли її проти неї з метою заволодіти будинком.

За час належного виконання договору довічного утриманняОСОБА_5 нею були збудовані сарай розміром 3.0м х 12.0м, прибудова до жилого будинку розміром 3.5м х 10.5м та 4.62м х 3.0м, встановлені нові металеві ворота, огорожа, арка під виноград, відремонтований будинок. Все це вона будувала для себе, оскільки збиралась там жити. Вважала, що набула право власності на частину жилого будинку та господарські  споруди. Просила позов задовольнити.

            В судовому засіданні відповідачОСОБА_2позов не визнав. Заперечення обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 не виконувала своїх обов'язків за договором,ОСОБА_5 не доглядала, з приводу чого він змушений був у 2004 році забрати її до себе в сім'ю. Рішенням Апеляційного суду АР Крим від 13 березня 2006 року договір  довічного утримання міжОСОБА_5 та ОСОБА_1, укладений 20 грудня           2000 року, було розірвано. Позивач, знаючи про це, розпочала будівництво сараїв та інших споруд в домоволодінні, розташованому в АДРЕСА_1. Ще за життяОСОБА_5 склала на його ім'я заповіт, в тому числі на жилий будинок, в якому зараз проживає ОСОБА_1 Разом із своєю сім'єю він має намір проживати в будинку поАДРЕСА_1             В позові просив відмовити як безпідставному.

Вислухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, свідків, дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 10, 11 ЦПК України сторони користуються рівними правами щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

            Згідно з ч.2 ст.756 ЦК України у разі розірвання договору (довічного утримання) у зв'язку з  неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

            Судом встановлено, що ОСОБА_1 під час дії договору довічного утриманняОСОБА_5 в період з 20 грудня 2000 року до лютого 2004 року, колиОСОБА_5 переїхала жити до сім'ї ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 належним чином виконувала обов'язки доглядача, і це підтверджено рішенням Апеляційного суду АР Крим від 13.03.06. Як власник жилого будинку, розташованого по АДРЕСА_1, набутого на підставі договору довічного утримання від 20.12.00, який було зареєстровано в Джанкойському БТІ  12.02.01, і розірваного лише на підставі рішення суду від 13.03.06, ОСОБА_1  в цей період було побудовано сарай розміром 12.0м х 3.0м, арку під виноград, зведено нову огорожу у дворі та металеві ворота в домоволодінні поАДРЕСА_1

            В тім, спорудження господарських будівель не може бути визнано підставою для визнання права власності на частку в жилому будинку. Будівництво прибудови до жилого будинку розміром 3.5м х 10.5м та 4.62м х 3.0м під літером „а „ проекту, на що посилалась позивач, не проводилось, і це підтверджено висновком експерта № 2605 від 29.10.07 проведеної у справі будівельно-технічної експертизи.

            Крім того, зважаючи на розмір жилої площі однокімнатного жилого будинку    (15,3 кв.м) ОСОБА_1 не може бути виділена частина в ньому в натурі, а з врахуванням особливих обставин справи, згідно з якими сторони у справі є сторонніми один до одного людьми, перебувають між собою у неприязних стосунках, спільне користування і володіння ними спірним нерухомим майном є неможливим.

            Оскільки для задоволення вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на частину нерухомого майна у домоволодінні по АДРЕСА_1 правових підстав немає, то не підлягають задоволенні і вимоги щодо визначення  порядку користування земельною ділянкою цього домоволодіння.

            В той же час, відповідно до положень частин 3, 4 ст.390 ЦК України добросовісний набувач має право на відшкодування здійснених ним витрат на поліпшення майна. Оскільки такі вимоги ОСОБА_1 не заявлялись, суд не може вирішити це питання і роз'яснює позивачу її право звернутися з ними у окремому позові.

            Приймаючі до уваги, що позивачем заявлені вимоги майнового характеру, а сплачено судовий збір не в повному обсязі, як це передбачено ст.3  п.1 п.п. „а” Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” з позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 208,66 грн., з урахуванням вже сплачених 51 грн. при зверненні з позовом до суду.

            При визначенні розміру судових витрат суд враховує, що вартість спірного  майна, на яке ОСОБА_1 просить визнати право власності, складає 25966,03 грн. (вартість господарських будівель та споруд - 20823,60 грн., 2/3 часток жилого будинку - 5142,43 грн.), відтак при зверненні до суду з позовом необхідно було сплатити 1% його вартості, який становить 259,66 грн.

            Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у спорах майнового характеру, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1258, складає 30 грн., які ОСОБА_1 сплачені не були.

Керуючись статтями 390 ч.3, 4, 756 ч.2 ЦК України, 10, 11, 60, 88, 212, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

            Відмовити в задоволенні позовуОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на збудовані господарські споруди, 2/3 частки жилого будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою.

            Стягнути зОСОБА_1 в доход держави судовий збір в розмірі 208 грн. 66 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.

             Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Красногвардійський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк, з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя