Справа № 2 - 248/ 2008р

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

07 квітня 2008 року                                                                  смт. Красногвардійське

Красногвардійський районний суд  Автономної  Республіки  Крим у складі: головуючого - судді  Проскурні С.М.

при секретарі - Мойсеєнко М.В.

за участю представника відповідача за первісним позовом - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Красногвардійське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

В С Т А Н О В И В:

            ОСОБА_1звернувся до суду з позовом доОСОБА_2. про стягнення боргу у розмірі 24000 грн., а також 24000 грн. штрафу за договором позики та судових витрат, понесених у справі.

            Вимоги мотивовані тим, що у 2002 році між ним та відповідачем в усній формі був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2отримав від нього 24000 грн. На підтвердження відповідачем своїх зобов'язань 13.08.05 було укладено письмову розписку, згідно з якою ОСОБА_2зобов'язався протягом 18 місяців, починаючи              з 01 жовтня 2005 року, сплатити 24000 грн. боргу. В разі порушення графіку погашення боргу передбачені штрафні санкції у розмірі 100% заборгованості. Відповідач не виконав своїх зобов'язань, посилаючись на тяжкий матеріальний стан.

            Під час судового розгляду позивач уточнив свої позовні вимоги. Відповідно до поясненьОСОБА_1 восени 2002 року вони з ОСОБА_2 в усній формі уклали договір позики, за яким він передав відповідачу в безпроцентну позику 24000 грн. Строки повернення позики не встановлювали, однак він розраховував на повернення грошей через рік. У 2003 році звернувся до боржника з вимогою повернути борг, однак останній відмовився посилаючись на тяжкий матеріальний стан. Після цього він ще декілька разів звертався доОСОБА_2. з вимогами повернути борг, однак кожного разу боржник просив відстрочки. Втративши остаточно віру усним обіцянкам боржника повернути борг, 13 серпня 2005 року запропонувавОСОБА_2 в письмовій формі визначити строк повернення грошей. Разом вони склали письмову розписку, яка підтверджувала наявність боргових зобов'язаньОСОБА_2., за якою останній зобов'язався починаючи з 01.10.05 повернути отриману ним у 2002 році позику в розмірі 24000 грн. рівними частками протягом 18 місяців. Розпискою також було передбачено, що в разі порушення строку повернення боргу ОСОБА_2сплатить штраф у розмірі 100% заборгованості. До теперішнього часу боржник не виконав своїх зобов'язань, від повернення боргу ухиляється, а після його звернення з позовом до суду заявив, що боргову розписку написав внаслідок застосування до нього психічного тиску, що вважав безглуздим та безпідставним. Посилання відповідача на наявність між ним (ОСОБА_1.) та         ФГ „Піраміда” договірних зобов'язань, за якими борг у 24000 грн. є боргом фермерського господарства, а не його особистим, вважав бездоказовим, яке не має жодного відношення до предмету спору та спрямоване на уникнення цивільної відповідальності відповідачем. Просив задовольнити свої позовні вимоги у повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позовуОСОБА_2.

            В судовому засіданні ОСОБА_2позовні вимогиОСОБА_1 не визнав та пред'явив зустрічний позов про визнання договору позики від 13.08.05 недійсним.        Відповідно до пояснень відповідача за первісним позовом та його представника ОСОБА_3, ОСОБА_2в договірні зобов'язання з ОСОБА_1. не вступав, ніяких грошей від нього не отримував. Письмову розписку від 13.08.05 про прийняття на себе зобов'язань повернути ОСОБА_1. протягом 18 місяців 24000 грн. був змушений підписати внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку позивача. Вказували на те, що на підтвердження договору позики відповідно до ст.1047 ЦК України  може бути подана розписка позичальника або іншій документ, який посвідчує передачуОСОБА_2 позикодавцем визначеної суми грошей. Оскільки позивачем не надані докази передачіОСОБА_2 грошей ОСОБА_1., то не має і правових підстав для вирішення питання про повернення позивачу боргу. Також посилались на те, що у 2002 році ОСОБА_1мав договірні зобов'язання з ФГ „Піраміда”. Не отримавши від підприємства гроші, ОСОБА_1, на їхню думку, вирішив стягнути їх зОСОБА_2. Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2та його представникОСОБА_3 просили відмовити в позовіОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов, визнавши недійсним договір позики від 13.08.05 на суму 24000 грн. як фіктивний, підписаний під впливом психічного тиску.

            Вислухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, свідків, дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимогиОСОБА_1 такими, що підлягають частковому задоволенню, а зустрічний позовОСОБА_2. таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

            Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

            Згідно зі ст. 60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

            Відповідно до ст.374 ЦК України в редакції 1963р., який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей.

            Аналогічна за змістом норма міститься в ст.1046 ЦК України.

            Згідно зі ст.375 ЦК України в редакції 1963р. договір позики на суму більше ніж  50 крб. повинен бути укладений в письмовій формі.

            Вимоги щодо обов'язкової письмової форми договору позики між громадянами в разі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян передбачені також ст.1047 ЦК України.

            На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або іншій документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

            Судом встановлено, що 13 серпня 2005 року  ОСОБА_1та ОСОБА_2оформили письмову розписку, відповідно до якої останній зобов'язався повернути борг в сумі 24000 грн. рівними частками протягом 18 місяців, починаючи з 01 жовтня 2005 року. ОСОБА_1, зі свого боку, зобов'язався по цій сумі боргу не нараховувати проценти за минулу прострочку по даній позиці. В разі прострочення поточної заборгованості            (з 01.10.05) передбачено штраф у розмірі 100% заборгованості.

            За загальним правилом, встановленим статтями 45, 46 ЦК України в редакції 1963р. (ст.218 ЦК України), недодержання передбаченої законом простої письмової форми угоди не тягне визнання її з цих підстав недійсною, а тільки виключає можливість доказування сторонами наявність угоди показаннями свідків. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

            Порушення вимог закону про укладення угоди у простій письмовій формі є підставою для визнання її недійсною лише в разі, коли це прямо передбачено правовою нормою, що регулює даний вид угод.      

            Наявність угоди між ОСОБА_1. та ОСОБА_2 про отримання останнім 24000 грн., які він зобов'язався повернути ОСОБА_1 протягом 18 місяців, починаючи з 01 жовтня 2005 року, підтверджено письмовою розпискою від 13.08.05.       Відповідно до положень ст.526 ЦК України  зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

            Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

            Прийняті на себе зобов'язання з повернення боргу в сумі 24000 грн. ОСОБА_2не виконує, що є порушенням домовленості між сторонами та прав позивачаОСОБА_1 Посилання відповідача та його представника ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_2підписав письмову розписку від 13.08.05 про свої боргові зобов'язання під впливом психічного тиску з боку позивача належними доказами не підтверджені. З приводу заявиОСОБА_2. від 22.09.06 до правоохоронних органів про вимагання від нього ОСОБА_1. 24000 грн., яка була подана ним вже після звернення 11.08.06 ОСОБА_1 з позовом до суду про стягнення боргу, була проведена перевірка, за результатами якої відмовлено в порушенні кримінальної справи (постанова від 02.02.07 Київського РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим).

            Показання свідківОСОБА_4. таОСОБА_5 про психічний тиск на     ОСОБА_2. під впливом якого останній змушений був підписати розписку від 13.08.05 суд не приймає до уваги, оскільки, як зазначили самі ОСОБА_4 таОСОБА_5, вони не були присутніми безпосередньо при укладанні розписки, дізнались про це від свого, відповідно, сина та чоловіка через тиждень. Крім того обидва вони є близькими родичами відповідача, заінтересовані в результатах вирішення справи, відтак не можуть бути об'єктивними, до показань яких суд ставиться критично.

            Не доведено в суді ОСОБА_2 та його представником ОСОБА_3. їх посилання на те, що ОСОБА_1за рахунок відповідача хоче отримати відшкодування заборгованості перед ним ФГ „Піраміда”. Жодних доказів наявності договірних правовідносин між ОСОБА_1. із вказаним підприємством та їх зв'язку з предметом позову суду надано не було. Показання свідка ОСОБА_6. про те, що в 2002 році ОСОБА_1, як керівник підприємства „Кримхлібопродукт”, відвантажив                   ФГ „Піраміда” зерно на суму 27000 грн., є неналежним доказом, оскільки не стосуються предмета доказування, не можуть бути визнані допустимими, які суд до уваги не бере.

            В той же час позовні вимогиОСОБА_1 в частині стягнення зОСОБА_2. неустойки у вигляді штрафу у розмірі 100% заборгованості (24000 грн.) не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

            Неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним  зобов'язання.

            Відповідно до ст.180 ЦК України в редакції 1963р., яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, угода про неустойку (штраф, пеню) повинна бути вчинена в письмовій формі. Недотримання письмової форми тягне недійсність угоди про неустойку.

            Обов'язковість письмової форми правочину щодо способу забезпечення виконання зобов'язання передбачена також і ст.547 ЦК України.

            Зазначені вимоги закону сторонами дотримано не було, відтак правочин щодо неустойки є нікчемним. Посилання в тексті письмової розписки від 13.08.05 про стягнення штрафу  у розмірі 100% заборгованості в разі порушення графіку погашення боргу не може бути визнано укладенням правочину щодо забезпечення виконання основного зобов'язання, яке виникло між сторонами у 2002 році. Зазначена письмова розписка є лише доказом наявності угоди з позики між ОСОБА_1. та ОСОБА_2

            Не підлягає задоволенню і зустрічний позовОСОБА_2. доОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 13.08.05. Боргові зобов'язання між сторонами у справі виникли у 2002 році, жодних доказів того, що 13 серпня 2005 року ОСОБА_1та ОСОБА_2уклали інший договір позики суду не представлено. Письмова розписка  від 13.08.05 це лише доказ укладення угоди з позики раніше і не є самостійним договором. ПосиланняОСОБА_2. та його представника ОСОБА_3 на психічний тиск (ст.231 ЦК України) та фіктивність правочину позики (ст.234 ЦК України) як на підстави визнання його недійсним є необґрунтованими та бездоказовими.

            Оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовуОСОБА_1 та відсутність підстав для задоволення зустрічного позовуОСОБА_2.

            Відповідно до ст.88 ЦПК України на користьОСОБА_1 зОСОБА_2. підлягають стягненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати з оплати судового збору (240 грн.) та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (30 грн.) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

            Керуючись статтями 45, 46, 179, 180, 374, 375 ЦК України в редакції 1963р.,       218, 231, 234, 526, 530, 547, 1046, 1047 ЦК України, статтями 10, 11, 60, 88, 212, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

            Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2задовольнити частково.

            Стягнути з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 24000 грн., а також на відшкодування понесених ним судових витрат 270 грн., всього 24270 грн. (двадцять чотири тисячі двісті сімдесят гривень           00 копійок).

            В іншій частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2відмовити.

            В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним відмовити в повному обсязі.

            Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Красногвардійський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя