Судове рішення #21407303

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


13 лютого 2012 року справа № 5020-31/2012


За позовом: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вулиця Луначарського, 5, місто Севастополь, 99011)

до Фізичної особи-підприємства ОСОБА_1

(АДРЕСА_1,  99006)

про визнання недійсним договору оренди та стягнення 23261,68 грн.

суддя Шевчук Н.Г.

Представники:

позивач –ОСОБА_2, довіреність б/н від 01.02.2012;

відповідач –ОСОБА_1, паспорт серії АР НОМЕР_1 від 10.03.1998.

          Суть спору:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємства ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна №6-10 від 15.02.2010 та застосування правових наслідків недійсності договору стягнути 23261,68 грн. та повернути нерухоме майно шляхом звільнення приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що положення Договору оренди, які визначають розмір орендної плати суперечать вимогам статті 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та пунктами 4, 8, 12 Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, що затверджена Постановою КМУ №786 від 04.10.1995, що, на думку позивача є підставою для визнання Договору оренди недійсним.

          Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, про дату, час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення сторін, суд –

встановив:

          Згідно пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину  стороною (сторонами) вимог, які встановлені  частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України такими загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема є:

- зміст правочину  не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також  моральним засадам суспільства;

-  особа, яка вчиняє правочин,  повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

-  волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

-  правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Відповідно до положень статей 759, 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

          Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

15.02.2010 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір №6-10 оренди нерухомого майна (далі - Договір), відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності, Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду майно –вбудовано-прибудовані нежитлові приміщення, загальною площею 107,6 кв.м, що розташовані в підвалі окремо розташованого двоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, для використання під розміщення офісу, яке перебуває на балансі КП СМР “РЕП №17” (далі –об’єкт оренди).

Згідно з пунктами 3.1. –3.3. Договору розмір орендної плати визначений на підставі рішення конкурсної комісії з оренди комунального майна. Орендна плата складає 1552 грн. за перший місяць оренди і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата сплачується Орендарем щомісячно та на період з моменту підписання договору до 01.08.2010 визначається у відповідності до рішення Севастопольської міської Ради №7273 від 14.07.2009 та №8526 від 15.12.2009, і складає 1086,4 грн. на місяць. Сторони також встановили, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць.

           Пунктом 4.4.3. Договору передбачено, що орендар зобов'язаний своєчасно вносити орендну плату, а також здійснювати інші платежі пов'язані з користуванням об'єктом оренди, в тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

           Договір діє з моменту його підписання і до 20.01.2015 (пункт 7.1. Договору).

Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.

Позивач при зверненні з позовом зазначив, що при укладенні договору оренди орендна плата за користування комунальним майном була встановлена без дотримання вимог Методики розрахунку орендної плати за державне майно, яка затверджена Постановою КМУ від 04.10.1995 № 786, що є підставою для визнання недійсним пункту 3.2 Договору та всього договору в цілому, оскільки розмір орендної плати є істотною умовою договору.

Встановлення у договору розміру орендної плати було результатом волевиявлення сторін. У випадку, якщо розмір орендної плати не відповідає розміру встановленому відповідно до Методики, то сторони не позбавлені можливості внести зміни у договір у встановленому законом порядку. І ця обставина не є підставою для визнання договору недійсним.

Положеннями частини першої статті 210 та частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації –з моменту державної реєстрації.

Крім того, правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо), не є укладеними. Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно пункту 13 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

За таких обставин позовні вимоги безпідставні і задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплати суми судового збору при відмові в позові –покладаються на позивача у розмірі 941 грн.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84-85, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

В И Р І Ш И В :

1.          У задоволенні позову відмовити повністю.

2.          Стягнути з Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011,                м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) на користь Державного Бюджету міста Севастополя (код отримувача 38022717, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО 824509, рахунок отримувача 31215206783001) судовий збір у розмірі 941 грн. (дев’ятсот сорок одна грн. коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                        підпис                                              Н.Г. Шевчук

Рішення підписано 20.02.2012.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація