ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

16 червня 2025 року Справа №  280/1937/25   м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоотриманої частини щорічної разової грошової виплати

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплати позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, передбаченої ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в повному обсязі;

стягнути з відповідача на користь позивача згідно з Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» недоплачену суму разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої разової грошової виплати в розмірі, а саме 13827,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зокрема на отримання щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України. При цьому, у серпні 2024 року позивач отримав разову грошову виплату до Дня Незалежності України у розмірі 1000,00 грн, що відповідає розміру, встановленому Кабінетом Міністрів України в постанові від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році». Проте, вважає, що розмір виплаченої йому зазначеної грошової допомоги суперечить вимогам ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» згідно з якою грошова допомога повинна виплачуватись у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, а саме: у 2024 році 11805,00 грн (5 х 2361,00 грн (розмір мінімальної пенсії за віком)).

Ухвалою судді від 24.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 09.04.2025 через систему «Електронний суд» надав до суду відзив (вх. №17034), в якому пояснює, що виплату позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, а саме ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України від 20.03.2023 № 2983-IX та виданої на її підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році», згідно із якою розмір такої виплати учасникам бойових дій у 2024 році становить 1000,00 грн. Як наведені вище норма Закону, так і Постанова були чинними на момент проведення спірної виплати, тому підлягали застосуванню відповідачем, іншого варіанту поведінки в нього не було. Вважає, що заявлені позивачем вимоги є безпідставними, не ґрунтуються на чинному законодавстві, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.05.2025 провадження у даній справі зупинене до набрання чинності рішення Верховного Суду у зразковій справі №440/14216/23 (№Пз/990/7/23).

16.06.2025 провадження у справі поновлено.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 відповідно до ст.5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 06 квітня 2016 року.

У серпні 2024 року позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у розмірі 1000,00 грн, що не заперечується відповідачем.

На звернення позивача щодо нарахування разової грошової допомоги до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком у відповідності до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідач листом від 22.01.2025 №1113-171/Т-02/8-0800/25 повідомив, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» визначено розміри виплати у 2024 році разової грошової допомоги до Дня Незалежності. Оскільки учасникам бойових дій визначена доплата в сумі 1000,00 грн, тому зазначена доплата виплачена позивачу у серпні 2024 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати йому разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частину 5 статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки.

Таке законодавче регулювання здійснює в межах конституційних повноважень Верховна Рада України, яка, маючи можливість діяти на власний розсуд, визначає обсяг соціального захисту військовослужбовців, втілюючи зміст відповідних конституційних принципів з метою забезпечення справедливого механізму відшкодування за заподіяння шкоди їх здоров`ю чи навіть життю, але не порушуючи самої сутності конституційного права на соціальний захист, особливо в разі втрати такими особами працездатності.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, що не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України. Відповідно право соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України, може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Правовий статус ветеранів війни та створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає та забезпечує Закон України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).

Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (стаття 4 Закону № 3551-XII).

Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені статтею 12 Закону № 3551-XII, однією з яких є виплата таким особам щорічної разової грошової виплати.

Законом України від 20.03.2023 № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон № 2983-IX), який набрав чинності 15 квітня 2023 року, частину 5  статті 12 Закону № 3551-XII, попередня редакція якої була такою: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України», викладено в новій редакції такого змісту: «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Ця норма неконституційною не визнавалася та є чинною на момент розгляду цієї справи.

Також Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати учасникам бойових дій, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями Уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.

Водночас суд відзначає, що Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права, встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри таких соціальних виплат та допомоги.

У 2023 році на виконання вищенаведених змін, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» від 21.07.2023 №754 (далі - Постанова №754).

Постановою №754 відповідно до частини 7 статті 20 Бюджетного кодексу України, частини 5 статей 12-15, частини 1 статті 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», частини 3 статей 6-1-6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Відповідно до пункту 2 частини 3 вказаного Порядку, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривен.

У 2024 році на виконання вищенаведених змін, Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» від 02.04.2024 №369 (далі - Постанова №369).

Постановою №369 було встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24.08.2024 у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.

За цих обставин суд доходить висновку, що відповідач, застосувавши правила частини 5 статті 12 Закону № 3551 в редакції Закону № 2983-IX, яка була чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і є чинною на час вирішення цієї справи, неконституційною не визнавалася та виплативши позивачу як учаснику бойових дій у 2024 році разову грошову виплату до Дня Незалежності України у розмірі, передбаченому пунктом 3 Порядку, затвердженого Постановою №369, діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд наголошує, що чинне законодавство України не передбачає виплату учасникам бойових дій разової грошової виплати до Дня Незалежності України в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, як стверджує позивач.

Водночас варто відзначити, що передбачена частиною 5 статті 12 Закону № 3551-XII разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.

Тобто зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1 - 4 частини 1 статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, у спосіб ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.

Суд зауважує, що Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах її власних повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила частини 5 статті 12 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ як спеціального закону, який прийнятий в умовах запровадження в Україні воєнного стану з метою реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, недопущення втрат Державного бюджету України, забезпечення соціальної підтримки громадян з огляду на фінансові можливості держави.

Встановлюючи порядок призначення разової грошової виплати учасникам бойових дій, Верховна Рада України діяла в межах її власних дискреційних повноважень.

Загальновідомим є факт, що починаючи з 24 лютого 2022 року Україна перебуває у стані повномасштабної війни внаслідок збройної агресії російської федерації.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.

В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.

Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.

У зв`язку з наведеним втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (у спосіб визначення Кабінетом Міністрів України у 2024 році її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.

Суд також ураховує, що грошова виплата, передбачена частиною 5 статті 12 Закону №3551-XII, не є основним джерелом існування позивача, а є додатковою соціальною гарантією, отже, позивач не змушений був нести надмірний індивідуальний тягар і втручання у його право на мирне володіння майном не порушило суті його соціальних прав.

Такі ж висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 за наслідками розгляду зразкової справи № 440/14216/23, які на підставі частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом під час розгляду цієї справи.

Отже, враховуючи наведені норми діючого законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, які є обов`язковими до врахування судами під час вирішення спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 1000,00 грн, відповідно до положень Постанови №369 є правомірними, а доводи позовної заяви є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами 1 та 2 статті 9 КАС України передбачено, що  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність своїх дій, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 9, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоотриманої частини щорічної разової грошової виплати відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя                                                             І.В. Батрак