Справа № 11-218/12 20.03.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-218/2011 рік Головуючий у 1 інстанції
Категорія ч.2 ст.186 Бобровський І.М.
КК України Доповідач апеляційної інстанції:
Ржепецький О.П.
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї НИ
15 березня 2012 року апеляційний суд Миколаївської області у складі
Головуючого: Ржепецького О.П.
Суддів: Чернявського А.С., Івченко О.М.
За участю прокурора: Омелян В.М.
Захисника: ОСОБА_3
Засуджених : ОСОБА_4,
ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями захисника ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 жовтня 2011 року, яким
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Южноукраїнська Миколаївської області, громадянин України, раніше судимий:
1. 09.11.2004 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області за ч.3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням терміном на 2 роки;
2. 27.04.2006 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області за ч.2 ст. 309 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі;
- засуджений за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець м. Аркалик, Кустанайської області, р. Казахстан, громадянин України, раніше судимий:
1. 06.08.2009 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області за ч.2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з випробуванням терміном на 2 роки;
- засуджений за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання приєднано частково невідбуте покарання за вироком Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06.08.2009 року та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
Постановлено стягнути з засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь науково – дослідного екпертно – криміналістичного центру при УМВС України в Миколаївській області 365 гривень 82 копійки судових витрат.
Згідно вироку суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винними у тому, що 17 травня 2011 року вони відкрито викрали чавунну ванну, що належала ОСОБА_6, з під’їзду АДРЕСА_1 в м. Южноукраїнську Миколаївської області, яку продали ОСОБА_7 за 130 гривень, чим спричинили потерпілому ОСОБА_6 матеріальний збиток на суму 1840 гривень.
В апеляції захисник ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 просить вирок суду відносно ОСОБА_4 скасувати, постановити по справі новий вирок, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст. 186 на ч.2 ст. 185 КК України та застосувати щодо нього вимоги ст. 75 КК України. У разі неможливості постановлення нового вироку просить направити кримінальну справу відносно ОСОБА_4 на додаткове розслідування. Стверджує, що умислу на відкрите заволодіння чужого майна в засуджених не було, доказів на підтвердження такого злочину у справі не має. Вказує, що судом не був встановлений розмір матеріальної шкоди від викрадення ванни та власник ванни. Крім того, стверджує, що ОСОБА_4 обмовив себе під час досудового розслідування, внаслідок психологічного тиску працівників міліції. Посилається на те, що у скоєнні злочину приймало учать ще троє осіб, однак вони залишилися не покараними.
В апеляції засуджений ОСОБА_4 просить вирок суду змінити, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст. 186 на ч.2 ст. 185 КК України та застосувати щодо нього вимоги ст.. 75 КК України. Стверджує, що він разом з чотирма чоловіками таємно викрали ванну, їх ніхто не бачив, не робив їм зауваження. Вказував, що на досудовому слідстві він визнавав вину, тому що працівники міліції обіцяли йому умовний строк.
В апеляції ОСОБА_5 просить вирок суду відносно нього скасувати та постановити свій вирок, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст. 186 на ч.2 ст. 185 КК України та застосувати щодо нього вимоги ст.. 75 КК України. У разі неможливості постановлення нового вироку просить направити кримінальну справу відносно ОСОБА_5 на додаткове розслідування. Стверджує, що висновки суду, викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що викрадали ванну таємно від всіх, хоча й була світла частина доби, однак винесення ванни ніхто не бачив. Стверджував, що ОСОБА_8 побачив ванну після того як вони її викрали та проводився її продаж. Тобто, посилався на те, що звернення ОСОБА_8 до них з пропозицією залишити ванну на кваліфікацію не впливає, оскільки викрадення було закінчене коли ванна була вже на вулиці і вони могли нею розпорядитися за власним розсудом. Вказував, що судом не був встановлена шкода від викрадення ванни та її власник. Стверджував, що разом з ним та ОСОБА_4 приймали участь у викраденні ванни ще троє чоловік, які залишилися непокараними. Вказував, що на досудовому слідстві та суді оговорив себе.
В додатках до апеляційної скарги захисник ОСОБА_3 просив вирок суду скасувати, а справу направити для проведення додаткового розслідування. Відповідно до акту № 332 амбулаторно – психіатричної експертизи, яка проводилася 06.05.2009 року на підставі постанови слідчого СВ Южноукраїнського МВ УМВС України в Миколаївській області у ОСОБА_5 існують ознаки легкої розумової відсталості. У зв’язку з цим, відсутність у нього захисника на досудовому слідстві та під час розгляду справи в судовому засіданні позбавило його належним чином захищати свої права та законні інтереси.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в підтримку своїх апеляцій, думку прокурора Омеляна В.М. про законність та обґрунтованість вироку, вивчивши матеріали кримінальної справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляції засуджених та захисника не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Висновок суду про наявність у діях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого саме ч. 2 ст. 186 КК України, ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному дослідженні обставин справи в їх сукупності, перевірці зібраних в ході досудового слідства доказів та надання їм належної оцінки.
Так, відповідно до п. 3 та 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», грабежем є відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення. Дії, які розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном належить кваліфікувати як грабіж.
Як видно з матеріалів справи, свідок ОСОБА_8 на досудовому розслідуванні та під час судового розгляду пояснював, що 17.05.2011 року приблизно о 17 год. 30 хв. підходячи до першого під’їзду будинку АДРЕСА_1, побачив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 завантажують чавунну ванну білого кольору в мікроавтобус «Мерседес». Він одразу зрозумів, що то могла бути ванна ОСОБА_6, підійшов до них та запитав, що вони роблять та сказав, що ця ванна належить йому. Хтось з засуджених нецензурною лайкою сказав йому, щоб він не ліз не в свої справи та продовжили вантажити ванну. Після цього, побіг до під’їзду впевнитись, що це дійсно ванна ОСОБА_6, побачивши, що це дійсно так, вибіг на вулицю та побачив, що автомобіль «Мерседес» вже від’їжджає. Він зупинив автомобіль та сказав водієві, щоб він вивантажив ванну тому що вона належить йому. Через декілька хвилин приїхав ОСОБА_6 та викликав працівників міліції.
Вина засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 також підтверджується показами свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які в судовому засіданні пояснювали, що 17.05.2011 року вони бачили, що засуджені винесли з першого під’їзду будинку АДРЕСА_1 та завантажили в фургон «Мерседес» чавунну ванну. В той час, коли засудженні грузили ванну у фургон, до них підходив якийсь чоловік та робив їм зауваження.
Як видно з матеріалів справи, засуджені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на досудовому слідстві та у під час судового розгляду справи вину у скоєнні злочину визнавали в повному об’ємі та пояснювали, що 17.05.2011 року вони вирішили викрасти чавунну ванну з першого під’їзду будинку АДРЕСА_1 з метою її продажу. Вдвох винесли ванну з підїзду та продали її громадянину ОСОБА_12 за 130 грн. В момент завантаження ванни у фургон автомобіля марки «Мерседес», який належить ОСОБА_12, це помітив громадянин ОСОБА_8 і запропонував поставити чавунну ванну на місце, але вони не звернули на це уваги і продовжили загружати ванну у фургон автомобіля.
Що стосується тверджень засуджених та захисника про те, що засуджені обмовили себе під час досудового розслідування справи спростовуються матеріалами справи та показами, наданими засудженими під час судового розгляду справи в суді першої інстанції, згідно яких вони визнавали вину в повному об’ємі.
Таким чином, доводи апеляцій про перекваліфікацію дій засуджених з ч.2 ст. 186 на ч. 2 ст. 185 КК України є безпідставними.
Посилання засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_3 на те, що судом не був встановлений власник та розмір матеріальної шкоди від викрадення ванни спростовується матеріалами кримінальної справи. Так, згідно висновку експерта №1/74 від 31.05.2011 року вартість ванни складає 1 840 гривень. Відповідно до заяви про вчинений злочин, протоколу огляду місця події від 17.05.2011 року, свідчень потерпілого ОСОБА_6, свідка ОСОБА_8 власником ванної є ОСОБА_6
Доводи захисника ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_5 внаслідок психічної хвороби під час досудового розслідування та судового розгляду справи не міг реалізувати своє право на захист спростовується актом № 387 амбулаторної судово – психіатричної експертизи, відповідно до якого ОСОБА_5 психічними захворюваннями не страждав та не страждає на момент проходження обстеження. Крім того, на час скоєння злочину та під час проведення досудового слідства він міг усвідомлювати характер своїх діянь та керувати ними.
Твердження захисника ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо участі у злочині ще кількох осіб органом досудового розслідування перевірялись та по справі прийняте відповідне рішення згідно до вимог кримінально – процесуального законодавства.
Вказане свідчить про відсутність підстав до направлення справи на додаткове розслідування.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції досліджено матеріали справи у відповідності з вимогами КПК, вірно кваліфіковано злочин за який засуджені ОСОБА_4 та ОСОБА_5, покарання засудженим призначено необхідне і достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів, а тому підстав для задоволення апеляцій, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 366, КПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляції захисника ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 07 жовтня 2011 року, у відношенні ОСОБА_4 та ОСОБА_5, залишити без зміни.
Головуючий :
Судді :