П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 22.04.2008В р.                                                                                           № 5/31 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Кочана В.М.,

секретаря судового засідання Стріхи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління соціального захисту населення у м. Києві, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні перерахунку щорічної разової допомоги і виплати заборгованості. 

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала і пояснила, що вона є вдовою військовослужбовця ОСОБА_2 . Відповідно до Закону України № 2262 від 09.04.1992 року "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" їй призначена пенсія.

В зв'язку з тим, що розмір щорічної до 5 травня разової грошової допомоги не відповідає розміру встановленому ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивачка звернулась до Головного управління соціального захисту населення у м. Києві з вимогою зробити перерахунок та виплатити донараховану суму.

Головним управлінням соціального захисту населення у м. Києві було відмовлено у здійсненні виплати із зазначенням, що щорічна разова грошова допомога, як учаснику війни надавалась відповідно до чинного законодавства України по списках, які надавались Київським міським комісаріатом за 2005 - 2006 роки, та Головним Управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за 2007 рік.

Позивачка вважає, що дії відповідачів щодо виплати щорічної разової допомоги, як учаснику війни відповідно до Закону України № 3551-12 від 22.10.1993 р., в значно меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", є такими, що суперечать вимогам зазначених Законів України та Конституції України, та порушують її право, гарантоване Конституцією України та Законами України.

Представники відповідачів в судовому засіданні позову не визнали, вважають свої дії правомірними та такими, що вчинені у відповідності до норм чинного законодавства України. Законами України "Про Державний бюджет" на відповідні роки були визначені видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків", в межах цих сум і були здійснені виплати. Підстав для визначення інших розмірів для донараховування та виплати у 2004-2007роках не було.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1є вдовою військовослужбовця ОСОБА_2. Відповідно до Закону України № 2262 від 09.04.1992 року "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" їй призначена пенсія.

Згідно з положеннями ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 09.07.2007р. - щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Згідно з ч. 1 ст. 17-1 цього закону щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня здійснюють органи праці та соціального захисту населення.

Як свідчать фактичні обставини справи, позивачці за відповідні періоди здійснені виплати у занижених розмірах, тобто лише частково.

Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися значно нижчі, ніж встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту", розміри щорічної одноразової грошової допомоги.

При вирішенні даного адміністративного спору суд враховує рішення Конституційного Суду України про соціальні гарантії громадян від 09.07.2007р. № 6-рп/2007. В цьому рішенні зазначено, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якою встановлювалася щорічна разова грошова допомога, зокрема, учасникам бойових дій в розмірі 280 грн. 00 коп., не відповідає Конституції України, тобто є неконституційною. В пункті 4 Рішення, Конституційний Суд України додатково зазначив, що його рішення має преюдиціальне значення, тобто є таким, що не потребує доказів при прийняті рішень для судів загальної юрисдикції при  розгляді ними позовів.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щорічної разової грошової допомоги будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі ОСОБА_3v. Home Office (Case 41/74 ОСОБА_3 v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання учасникам бойових дій певних гарантій, а саме забезпечення їх щорічною разовою грошовою допомогою, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства -для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскільки позивачу допомогу було виплачено у 2003, 2004, 2005, 2006 та 2007 роках, а відповідно до п. 4 ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" -вона мала право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась виплата допомоги, саме з цього моменту позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права.

Звідси в задоволенні позовних вимог в частині стягнення виплат за 2003-2006 роки слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та  відповідно такими, що підлягають задоволенню частково з врахуванням частини виплаченої допомоги в розмірі 150 грн. за 2007р.

На підставі ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління соціального захисту населення в м. Києві (03165, м. Київ, пр-т. Комарова , 7) та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (03165, м. Київ, пр-т. Комарова, 7) здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості з одноразової грошової виплати до 05 травня 2007 в розмірі 1 068, 00 гривень.   

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя                                                                                                          Кочан В.М.