ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.06.2006 Справа № 11/261
за позовом Полтавське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Нові Мости"
про Стягнення грошових коштів
Суддя Штофель Т.В.
Представники :
від позивача - Фищук В.В. дов.№04-2/10 від 10.01.2006р.
від відповідача –Гримашевич М.О., дов. б/н від 26.06.06р
Розглядається позовна заява про стягнення 5275,68 грн. штрафних санкцій, 57,50 грн. пені.
Позивач на позові наполягає.
Відповідач проти позову заперечує, з мотивів викладених у відзиві.
Розглянувши матеріали справи , заслухавши представників сторін, суд, встановив:
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні " передбачено ,що для підприємств (об"єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік- у кількості 1 робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Згідно "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005рік" (форма №10-ПІ) поданого відповідачем до Полтавського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2005р склала 74 ос.
Фактично у 2005р на підприємстві середньооблікова кількість штатних працівників встановлена 2 місця.
Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладає на підприємства (об"єднання), установи, організації обов"язок створювати для інвалідів певні умови праці і забезпечувати їм соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством. Щодо працевлаштування інвалідів, то його віднесено до компетенції відповідних державних органів ( ст.18 Закону). Відповідальність підприємств (об"єднань), установ і організацій у вигляді штрафних санкцій згідно ст.20 Закону не пов"язується з причинами які зумовили недодержання підприємством, установою чи організацією нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. За таких умов штрафні санкції за недодержання цього нормативу фактично набирають характеру не майнової відповідальності, а обов"язкового платежу , не передбаченого законом.
крім того, як передбачено ст.18 Закону України працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування , громадськими організаціями інвалідів.
Тому позивач прохає задовольнити позовні вимоги.
Проаналізувавши матеріали справи і пояснення сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Як вбачається з "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік" (форма 10-ПІ), середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача у 2005 році складає 74 особи. , а кількість робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідачем, відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 3 місця., а на підприємстві відповідача середшьооблікова кількість штатних працівників встановлена 2 місця, тоб-то на 1 місце за твердженням позивача інваліда не працевлаштовано.
Доводи позивача про те, що відповідач не подав доказів звернення до центру зайнятості, місцевих органів соціального захисту населення та відділення Фонду, відтак перелічені установи не могли скерувати інвалідів на підприємство, суд оцінює критично, адже діюче законодавство не передбачає особливого порядку та письмової форми звернення підприємства до державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільних робочих місць та вакантних посад на підприємстві і на яких може використовуватися праця інвалідів. Так само законодавством не передбачено відповідальності за відсутність такого звернення і у будь-якому разі така відповідальність не встановлена приписами закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не ототожнюється зі штрафом.
Аналіз діючого законодавства, що регулює правовідносини із соціальної захищеності інвалідів та їх трудових прав дає підстави для наступних висновків.
Згідно ст.18 вказаного закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України. місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань інваліда , наявних у нього професійних навичок і знань , а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Статею 8 Закону України "Про зайнятість населення", встановлено, що громадяни України мають право на працевлаштування і вибір місця роботи шляхом звернення до підприємства, установи, роганізації, індивідуального селянського (фермерського) господарства і до іншого роботодавця або при безоплатному сприянні державної служби зайнятості.
Таким чином, одним із необхідних елементів працевлаштування людини, є не лише воля потенційного роботодавця, але й воля громадянина, спрямована на укладення трудового договору з роботодавцем, адже одним із основних принципів трудового договору є вільне волевиявлення осіб.
Пунктами 5,10-14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995р № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а праценвлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням повноважень, стану здоров"я, здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов"язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів , а не обов"язок їх працевлаштування.
При дослідженні матеріалів справи встановлено, що визначеними органами інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялися. Матеріали справи не містять доказів про те , що інваліди безпосередньо зверталися до відповідача для працевлаштування.
Позивач також стверджував, що доказом наявності правопорушення, вчиненого відповідачем, є факт відсутності наказів відповідача про створення комісії для атестації робочих місць для інвалідів.
Проте, нормативно-визначений порядок створення робочого місця для інвалідів передбачає створення спеціальної комісії підприєством, до складу якої входять представники МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, проведення нею атестації робочого місця за певних умов ( п.3 Положення).
Метою атестації є перевірка відповідності робочого місця індивідуальній програмі реабілітації інваліда.
З огляду на це, слід дійти висновку, що проведення атестації робочого місця інваліда, як і створення комісії без наявності інвалідів, є неможливим.
Необхідно також вказати на те , що наявність або відсутність звернення підприємства до органів соціального захисту та інших органів, визначених ст.18 Закону, не звільняє останніх від обов"язку здійснити підбір робочого місця для інвалідів та працевлаштувати інвалідів, оскільки такий обов"язок для вказаних осіб прямо випливає з приписів закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Юридична відповідальність - це закріплений у законодавстві та забезпечуваний державою юридичний обов"язок правопорушника зазнавати примусового додаткового позбавлення певних цінностей, які йому належать.
Аксіоматичек, що правопорушення передбачає наявність вини особи, а юридична відповідальність носить індивідуальний характер.
Наявними у матеріалах справи доказами не підтверджуються доводи позивача щодо вчинення відповідачем правопорушення, адже відповідач не повинен нести відповідальності за те, що інвалід для працевлаштування не звернувся ( або не був направлений) на підприємство у звітний період.
За таких обставин справи, позов задоволенню не підлягає.
Судові витрати у справі стягненню не підлягають, оскільки позивач від сплати дердмита звільнений на підставі п.34 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".
На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 69-71,86,94,158-163 та п.6 р. VII "Прикінцеві та перехідні положення " КАСУкраїни, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В позовних вимогах відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАСУкраїни та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст . 186 КАСУкраїни.
Суддя Т.В.Штофель