ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "23" червня 2006 р.  12:00              Справа № АС-31/45-06

вх. № 5347/2-31

Суддя господарського суду Харківської області Пуль О.А.

за участю секретаря судового засідання Бабак О.О.

представників сторін :

позивача - Яценко О.П. (за дов. від 17.02.06 р.), заступник начальника відділу,

відповідача – Губський С.М. (за дов. від 21.06.06 р.), представник по довіреності,

по справі за позовом  Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків   

до  Приватного сільськогосподарського підприємства "Тавільжанське", с. Тавільжанка, код 31368939  

про стягнення 13821,43 грн.  

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 13821,43 грн з них пеня у розмірі 56,44 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2005 році відповідач повинен був створити 7 робочих місць для працевлаштування інвалідів, а фактично середньооблікова чисельність працюючих у відповідача інвалідів становила 4 особи і оскільки відповідачем не виконаний встановлений чинним законодавством норматив, він повинен сплатити штрафні санкції за 3 незайнятих інвалідами в 2005 році робочих місць у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача.

Крім того, позивачем також надано до суду копію листа із Дворічанського районного центру зайнятості, в якому зазначається, що ПСП “Тавільжанське” протягом 2005 року звіти форми–3ПН про наявність вільних місць для інвалідів в РЦЗ не направляли.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Своє заперечення обґрунтовує тим, що ним інформувався Дворічанський районний центр зайнятості та Управління праці та соціального захисту населення Дворічанської райдержадміністрації про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, але інваліди на підприємство не направлялись. В підтвердження своїх заперечень надав копії звіту про фінансові результати за 2005 р., балансу станом на 01.01.06 р., листи до Управління праці та соціального захисту населення Дворічанської райдержадміністрації від 26.04.05 р. та від 06.09.05 р. з проханням направити інвалідів на підприємство, листи з Управління праці та соцзахисту населення від 26.04.05 р. та від 06.09.05 р. про те, що інваліди до управління з приводу працевлаштування не звертались та лист з центру зайнятості від 06.06.06 р. про те, що інваліди на дане підприємство не направлялись, а ті, що перебувають на обліку працювати на підприємстві не виявили бажання.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідно до редакції ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, діючої у 2005 році, для підприємств, об’єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих.

Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).

При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення про робоче місце інваліда на місцеві органи соціального захисту населення покладаються такі обов'язки:

- виявляти інвалідів, які бажають працювати;

- щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати;

- подавати державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів;

- вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

З наведеного слід зробити висновок, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

За ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно п. 4 Порядку сплати підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Згідно звіту про фінансові результати за 2005 рік у відповідача збиток становив 104,2 тис. грн.

Посилання відповідача на те, що у нього відсутній прибуток суд вважає необґрунтованим та безпідставним, оскільки ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не ставить у залежність сплату підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до Фонду від наявності у них прибутку. Законом передбачені тільки джерела сплати нарахованих санкцій.

Відповідач подавав в 2005 році статистичну звітність по формі № 10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” до Фонду соціального захисту інвалідів, в якій вказував, що на підприємстві працює чотири інваліда. Але згідно списку працюючих інвалідів – штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2005 р. (розділ ІІ) звіту Форми № 10-ПІ у відповідача працювало 5 інвалідів, з яких три працювало повний рік, один – 10 місяців та ще один – 6 місяців. Крім того, відповідач звертався до Управління праці та соціального захисту населення Дворічанської райдержадміністрації з проханням направити  на підприємство для працевлаштування інвалідів.

Таким чином відповідачем вчинялись заходи щодо повідомлення органів, визначених частиною першою статті 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” - органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів, які здійснюють працевлаштування інвалідів.

Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що відповідач фактично створив п’ять робочих місць в 2005 році для працевлаштування інвалідів, оскільки ним були вжити всі заходи, передбачені чинним законодавством для забезпечення працевлаштування інвалідів, позивачем не надано доказів відмови відповідачем в працевлаштуванні інвалідів.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, не доведеними і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями   18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 79, 86, 94, ст.ст. 160- 163 п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

В позові відмовити повністю.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                            Пуль О.А.

   Повний текст постанови складений 22.06.06 р.