ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2025 рокуСправа №160/11907/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, оскарження наказів,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі – відповідач-2, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо мобілізації ОСОБА_1 , вчинені без дотримання процедури, встановленої Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154;

- визнати протиправним та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 скасувати Наказ від 19.04.2025 №132 «Про призов (скасування призову) військовозобов`язаних запасу по загальній мобілізації», у частині призову на військову службу ОСОБА_1 та направлення солдата ОСОБА_1 до команди Військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_1 скасувати Наказ від 19.04.2025 №112, у частині перебування на військовій службі солдата ОСОБА_1 ;

- зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_1 вчинити дії щодо припинення військової служби солдата ОСОБА_1 .

Вищезазначена позовна заява не відповідала вимогам ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у зв`язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 р. остання була залишена без руху з наданням строку для усунення недоліків.

На виконання вказаної вище ухвали суду представник позивача виправив відповідні недоліки згідно заяв від 06.05.2025 р. (вх. №36110/25) та від 07.05.2025 р. (вх. №23806/25), до яких, зокрема, долучено уточнену позовну заяву.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що 19.04.2025 р. близько 09:00 год. співробітниками ІНФОРМАЦІЯ_2 на перехресті АДРЕСА_1 було затримано ОСОБА_1 , після чого, не зважаючи на заперечення щодо затримання, його було позбавлено засобів зв`язку та особистих речей та насильно доправлено до приміщення відповідача-1 за адресою: АДРЕСА_2 . На заперечення щодо законності утримання, зокрема щодо права на відстрочку від мобілізації як отримувача вищої освіти денної форми навчання, посадові особи відповідача-1 відповіли, що у них відсутня така інформація, і продовжили незаконно утримувати під вартою. Надалі ОСОБА_1 було усно повідомлено, що його мобілізовано до лав Збройних сил України на посаду стрільця 2-ї роти 4-го батальйону ВЧ НОМЕР_1 , після чого позивача було насильно доправлено в АДРЕСА_3 та передано посадовим особам цього збройного формування, де і продовжують незаконно утримувати дотепер. До запиту адвоката №22/04 від 22.04.2025 р. додано підтвердження підстав відстрочки від військової служби позивача – Інформація про поточне здобуття освіти. Так, відповідно до Довідки №627553 про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, ОСОБА_1 навчається на денній формі навчання у Українському державному університеті науки і технологій за спеціальністю 192 – Будівництво та цивільна інженерія.  У наданій Довідці №627553 зазначено, що поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної у ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту»: «Так, не порушує». Представник позивача зазначив, що документальне підтвердження підстав знаходження ОСОБА_1 у розпорядженні командування ВЧ НОМЕР_1 , на час звернення з цим позовом до суду у позивача було відсутнє. На запит адвоката про причини затримання, підстави мобілізації у документальному вигляді ІНФОРМАЦІЯ_2 надіслано лист №411/3046 від 28.04.2025 р. та витяг з наказу від 19.04.2025 р. №132 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 «Про призов (скасування призову) військовозобов`язаних запасу по загальній мобілізації». У Витязі з наказу від 19.04.2025 р. №132 міститься інформація про призов на військову службу позивача та про направлення солдата ОСОБА_1 до команди Військової частини НОМЕР_1 (Лист, витяг з Наказу, додаються). Станом на 02.05.2025 р. солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 за наказом від 19.04.2025 р. №112, що підтверджується Довідкою командира ВЧ НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_3 від 02.05.2025 р. за №381/157. У позовній заяві наголошено, що єдиним документом, який підтверджує право на відстрочку є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (далі – Реєстр) , за формою згідно з додатком 9 Постанови КМУ №560. Військовозобов`язаним для відстрочки підходить Довідка із записами "так, не порушується" послідовність здобуття освіти. Таку Довідку №627553 надано навчальним закладом - Українським державним університетом науки і технологій. ОСОБА_4 здобуває згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту», послідовну освіту за спеціальністю 192 – «Будівництво та цивільна інженерія». Інформація про студента ОСОБА_1 міститься у Єдиній державній електронній базі освіти (ЄДЕБО). Таким чином, наявність у зазначеному реєстрі відомостей про громадянина, який здобуває освіту, гарантовано надає йому право на відстрочку. Причин відмови про те, що нібито немає законних підстав для надання відстрочки студенту від призову на військову службу по мобілізації відповідачами не повідомлялось.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Також у вищезазначеній ухвалі суд витребував від ВЧ НОМЕР_1 :

- належним чином засвідчену копію Наказу від 19.04.2025 №112;

- належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято Наказ від 19.04.2025 №112 в частині перебування на військовій службі солдата ОСОБА_1 .

Додатково у цій ухвалі суд витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_2 :

- належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких було прийнято Наказ від 19.04.2025 №132 “Про призов (скасування призову) військовозобов`язаних запасу по загальній мобілізації”, у частині призову на військову службу ОСОБА_1 та направлення солдата ОСОБА_1 до команди Військової частини НОМЕР_1 .

26.05.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Так, відповідач-2 зазначив, що згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.01.2025 р. №32 позивача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що свідчить про виникнення правовідносин між позивачем та ВЧ НОМЕР_1 , а саме: правовідносин, пов`язаних із проходженням військової служби. Так, організація обліку та призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Водночас, зарахування до списків особового складу військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідач-2 зауважив, що таке зарахування здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець. Позивача було зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 наказом командира від 19.04.2025 р. №112. При цьому, з дня зарахування до списків особового складу військової частини військовозобов`язаний набуває статусу військовослужбовця. У відзиві зауважено, що оскаржуваний позивачем наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.04.2025 р. №112 є виконаним з моменту його зарахування до списків особового складу військової частини. Скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.04.2025 р. №112 про зарахування позивача до списків особового складу частини та початку виконання обов`язків, який вичерпав свою дію фактом виконання з моменту вступу позивача на військову службу за призовом, не може мати правових наслідків у вигляді звільнення позивача з військової служби. Одночасно із цим, ВЧ НОМЕР_1 наголошено, що після набуття позивачем статусу військовослужбовця Збройних Сил України правовідносини щодо проходження військової служби можуть бути припинені лише шляхом звільнення з військової служби, підстави та порядок якого визначені Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008. Посилаючись на відсутність доказів щодо протиправності наказу командира ВЧ НОМЕР_1 про зарахування позивача до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 , відповідач-2 стверджує, що цей наказ не підлягає скасуванню. На думку відповідача, ОСОБА_1 не доведено наявності законних підстав для припинення проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період у ВЧ НОМЕР_1 , у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог останнього слід відмовити.

27.05.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ІНФОРМАЦІЯ_2 відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Так, відповідач-1 зазначив, що працівниками поліції позивач був доставлений (супроводжений) до ІНФОРМАЦІЯ_2 19.04.2025 р. о 16.23 год., що підтверджується відповідною Довідкою про доставлення (супроводження) громадина(ки) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 19.04.2025 р. №330. Позаштатна військово-лікарська комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 19.04.2025 р. визнала ОСОБА_1 придатним до військової служби, що підтверджується відповідною довідкою від 19.04.2025 р. №2025-0419-1217-0703-0, роздрукованою з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Надалі наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.04.2025 р. №132 «Про призов (скасування призову) військовозобов`язаних запасу по загальній мобілізації» позивач з 19.04.2025 р. був призваний відповідно до мобілізаційного призначення і направлений до ВЧ НОМЕР_1 . Відповідач-1, посилаючись на відомості Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, зазначив, що позивач на спеціальному обліку в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, як заброньований, військовозобов`язаний – не перебував й на час видання ІНФОРМАЦІЯ_2 наказу від 19.04.2025 р. №132 заява позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, форма якої передбачена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560, до відповідача-1 не надходила й в матеріалах даної справи відсутня. Така заява позивача, і докази її направлення до відповідача-1, про що представнику Позивача було двічі повідомлено листами Відповідача-1 від 23.04.2025 № 4/1/2978 та від 28.04.2025 № 4/1/3046. Також відповідач-1 зауважив на відсутність рішення колегіального органу - Комісії, утвореної на виконання вимог п. 57 Порядку №560 розпорядженням Дніпровської районної військової адміністрації Дніпропетровської області від 24.05.2024 р. №144/0/534-24 «Про утворення комісій для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації», а також зазначив, що ОСОБА_1 не надав до ІНФОРМАЦІЯ_2 довідку про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, наявність якої передбачена Порядком №560. Заяви позивача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з інших підстав до відповідача-1 не надходили і в матеріалах даної справи відсутні такі заяви та докази їх направлення до відповідача-1. З урахуванням викладеного, відповідач-1 стверджує, що на час видання оскаржуваного наказу (19.04.2025 р.) позивач не мав відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. При цьому, в матеріалах даної справи відсутні докази будь-яких перешкоджань відповідача-1 щодо позивача відносно подання останнім заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у період з дня набрання чинності Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 р., і до 19.04.2025 р. – дня видання оскаржуваного наказу.

03.06.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшли відповіді на відзив відповідача-2, в яких представник позивача (адвокат Вербицька В.А.) повторно зазначила, що позивач після доставлення в приміщення відповідача-1 повідомив представників ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що він має право на відстрочку на підставі п. 1 ч. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», але його звернення про надання відстрочки було проігнороване. Натомість Відповідач, замість розгляду заяви позивача про надання відстрочки та складання протоколу про порушення правил військового обліку, направив його для проходження військово-лікарської комісії та включив до наказу №132 від 19.04.2025 р. Представник позивача зауважила, що станом на 19.04.2025 р. інформація про отримання ОСОБА_1 освіти у Українському державному університеті науки і технологій була наявна у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, що підтверджується Довідкою №627553, в якій зазначено, що поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної у ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту»: «Так, не порушує». Враховуючи наведене, відповідач-1, зокрема і члени комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на думку представника позивача, зобов`язані були розглянути його звернення про надання відстрочки, а не включати позивача до оспорюваного наказу. Також у відповіді на відзив зазначено, що Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 р. не скасовує громадянських прав, гарантованих Констатацією України та іншими нормативно-правовими актами України, а зокрема Законом України від 21.10.1993 р. №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 23 якого передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, згідно з п. 1 ч. 3 цієї статті не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури. Позивач стверджує, що присягу він не підписував, рапорту на призначення на вакантну посаду стрільця 2-ї роти 4-го батальйону ВЧ НОМЕР_1 не подавав й доказів протилежного відповідачем-2 до суду не надано. На думку представника позивача, відповідач-2 порушує цілу низку нормативних актів, і зокрема тих, на які посилається у відзиві на позовну заяву, продовжуючи протиправно утримувати ОСОБА_1 на території військового об`єкта без належних правових підстав.

Згідно із приписами ч. 6 ст. 77 КАС України, у разі якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19.04.2025 р. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) доправлено до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ), що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 за №330 від 19.04.2025 р.

Відповідно до довідки Військово-лікарської комісії №2025-0419-1217-0703-0 від 19.04.2025 р., після проведення медичного огляду ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_6 19.04.2025 р. позивача визнано придатним для проходження військової служби.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов (скасування призову) військовозобов`язаних запасу по загальній мобілізації» за №132 від 19.04.2025 р., солдата ОСОБА_5 наказано призвати з 19.04.2025 р. відповідно до мобілізаційного розпорядження за мобілізаційним планом.

У наявній у матеріалах справи Довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти за №627553, позивач здобуває освіту за ступенем (рівнем) освіти « ІНФОРМАЦІЯ_7 » в Українському державному університеті науки і технологій за спеціальністю «192 Будівництво та цивільна інженерія» (форма освіти: «денна»; дата початку здобуття освіти: 03.10.2022 р., дата завершення здобуття освіти: 30.06.2026 р.). Також у цій довідці зазначено, що поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної у ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту»: «Так, не порушує».

Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №112 від 19.04.2025 р., солдата ОСОБА_1 наказано з 19.04.2025 р. вважати таким, що прийняв справи та посаду – курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

З 19.04.2025 р. позивач є таким, що проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_3 , що відображено в обліковій картці до військового квитка ОСОБА_1 та обліково-послужній картці до військового квитка позивача.

У відповідь на адвокатські запити представника позивача (адвокат Вербицька В.А.). ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено листи за №4/1/2978 від 23.04.2025 р. та за №4/1/3046 від 28.04.2025 р., в яких відповідач-1, зокрема, зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , жодного разу не реалізовував своє право на отримання відстрочки та у в подальшому на виконання указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 р. №65/2022 був мобілізований до Збройних Сил України. Також відповідач-1 у цих листах наголосив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не отримував жодних документів, які б підтвердили наявність підстав для надання відстрочки, не отримував інформації щодо наявності права на відстрочку гр. ОСОБА_1 , у зв`язку з чим не володів такою інформацією на час мобілізації.

Не погодившись з діями та оскаржуваними наказами відповідачів, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу вимог статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі – Закон №2232-XII) (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. (ч. 3ст. 1 Закон №2232-XII)

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст.1 Закону №2232-XII).

Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону №2232-XII, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону №2232-XII, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

За приписами частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України. (ч. 2 ст. 2 Закону №2232-ХІІ).

Згідно із ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII, одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За приписами ст. 1 Закону України "Про оборону України" №1932-XII від 06.12.1991 р. (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 р. (затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 р.), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.

Указом Президента України  «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 р. (затвердженим Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022 р.) постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено та триває мобілізація.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 р. (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 37 Закону №2232-ХІІ, взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України підлягають, крім іншого, військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання.

Згідно з абзацами 1, 2 ч. 1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ від 21.10.1993 р. (далі – Закон №3543-ХІІ) (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону №3543-XII, громадяни зобов`язані, окрім іншого, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). (абз. 1 ч. 5 ст. 22 Закону №3543-ХІІ).

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. Військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, тобто період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, належить до військової служби за призовом.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 р. (далі – Положення №154, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом положень пункту 9 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:

ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам;

розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Судом встановлено, що за Висновком військово-лікарської комісії (довідка ВЛК за №2025-0419-1217-0703-0 від 19.04.2025 р.) позивача було піддано медичному огляду, та за результатами якого визнано придатним до військової служби.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов (скасування призову) військовозобов`язаних запасу по загальній мобілізації» за №132 від 19.04.2025 р., солдата ОСОБА_5 наказано призвати з 19.04.2025 р. відповідно до мобілізаційного розпорядження за мобілізаційним планом.

Надалі згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №112 від 19.04.2025 р., солдата ОСОБА_1 наказано з 19.04.2025 р. вважати таким, що прийняв справи та посаду – курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Одночасно із цим, позивач вважає, що відповідач-1 не мав права призивати позивача на військову службу у зв`язку із наявністю у останнього права на відстрочку з посиланням на Довідку №627553.

За змістом Довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти за №627553, позивач здобуває освіту за ступенем (рівнем) освіти «Бакалавр» в Українському державному університеті науки і технологій за спеціальністю «192 Будівництво та цивільна інженерія» (форма освіти: «денна»; дата початку здобуття освіти: 03.10.2022 р., дата завершення здобуття освіти: 30.06.2026 р.). Також у цій довідці зазначено, що поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної у ч.2 ст.10 Закону України «Про освіту»: «Так, не порушує».

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Відповідно до ч. 7 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 р. затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі – Порядок №560).

Відповідно до п. 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно з п. 57 Порядку №560, для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (пункт 59 Порядку №560).

За правилами пункту 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Слід зазначити, що у відповідності до положень п.п. 8 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 р., призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Вищенаведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 11.04.2024 р. по справі №520/7954/22, де зазначено, що «право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом, зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця».

Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною в постановах від 22.05.2023 р. по справі №260/1851/22, від 18.01.2024 р. у справі №280/6033/22, від 11.04.2024 р. у справі №520/7954/22.

Суд наголошує, що ОСОБА_1 не надав до суду доказів на підтвердження того, що він або його уповноважений представник зверталися до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з заявами про надання відстрочки, та що йому було надано відстрочку від призову на військову служу у встановлений законодавством спосіб.

Водночас, суд зауважує, що наявність у позивача права на відстрочку не є безумовним свідченням того, що таке право ним буде реалізовано.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи, беручи до уваги норми чинного законодавства, суд доходить висновку, що позивач, будучи військовозобов`язаним, підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до п. 81 Порядку №560, призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що у спірних правовідносинах ОСОБА_1 не надав належних, достатніх та достовірних доказів протиправності дій відповідача-1 щодо призову позивача на військову службу 19.04.2025 р. під час мобілізації, а також доказів протиправності наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (в частині, що стосується позивача) за №132 від 19.04.2025 р., у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Стосовно похідних позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів командирів ВЧ НОМЕР_1 слід зазначити таке.

Порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією не є взаємопов`язаним із діяннями командування військових частин щодо зарахування  позивача до списків особового складу військових частин, а також виключення його з цих списків та переведення для проходження служби на новому місці.

Пунктом 19 частини 1 статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №2-зп від 23.06.1997 р. у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У пункті 5 рішення Конституційного Суду України №9-рп/2008 від 22.04.2008 р. у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

В контексті зазначеного суд звертає увагу на приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р., відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 статті 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

З наведеного суд дійшов до висновку, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто актами одноразового застосування, станом на час вирішення справи такі накази вичерпали свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірних наказів виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням №1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 р. у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 р. у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 р. у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 р. у справі №П/9901/97/21).

Виходячи із зазначеної в даних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків та екстраполюючи їх на правовідносини, які досліджуються у справі, що розглядається, суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваних позивачем актів індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.

Так, за результатами розгляду цієї справи судом не встановлено порушення порядку призову позивача на військову службу за мобілізацією.

Інші підстави незаконності оскаржуваного позивачем наказу командирів ВЧ НОМЕР_1 у позовній заяві не зазначено й в ході розгляду справи судом не встановлено, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування спірних наказів відповідачів (в частинах, що стосуються позивача), у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо зобов`язання командування ВЧ НОМЕР_1 вчинити дії щодо припинення військової служби солдата ОСОБА_1 суд зауважує, що позивач почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації та набув статусу військовослужбовця.

При цьому, підстави для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період визначені частиною 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Отже, після видання наказу про зарахування позивача до особового складу ВЧ НОМЕР_1 виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р.

Цими актами законодавства не передбачено звільнення чи виключення з військової служби шляхом скасування наказу про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Також в контексті викладеного вище варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного суду від 05.02.2025 р. по справі №160/2592/23 при розгляді подібних до спірних правовідносин та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховуються судом при розгляді цієї справи.

З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.

Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно із приписами ч. 1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, оскарження наказів, - відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7  статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України  особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог  ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України  та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.  295,  297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 20.06.2025 р.

Суддя                                                                               О.М. Неклеса