РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
22 лютого 2012 року Справа № 16/115/2011/5003
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бучинська Г.Б.
судді Саврій В.А. ,
судді Дужич С.П.
при секретарі Сільман А.О.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 ( довіреність № 1 від 17.10.2011 р. )
від відповідача - ОСОБА_2 ( довіреність № б/н від 30.11.2009 р. )
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "West Trans Company" на рішення господарського суду Вінницької області від 12.01.12 р. у справі № 16/115/2011/5003 (суддя Нешик О.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "West Trans Company"
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про стягнення 35 222,50 євро заборгованості за надані послуги міжнародних автоперевезень
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "West Trans Company" (надалі – Позивач) звернулось до господарського суду Вінницької області з позовною заявою (а.с. 3-5) до фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 (надалі – Відповідач), в якій просить стягнути 35 222,50 євро заборгованості за договором перевезення № Е-380/KZ-08 від 17.10.2008р.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 12 січня 2012 року (а.с. 96-97), в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.
17.10.2008 року позивач одержав від відповідача заявку на перевезення вантажу № Е-376/KZ до договору № Е-380/KZ-08 від 17.10.2008 року за маршрутом Україна (Шегини) - Казахстан (Алмати). Вантаж - обладнання.
27.10.2008 року сторони склали та підписали Акт виконаних робіт, яким підтвердили, що послуги по міжнародному автоперевезенню Україна (Шегини) - Казахстан (Алмати) перевізником виконані на суму 15 300 євро в повному об'ємі, їх якість перевірена та прийнята замовником СПД ОСОБА_3.
Місцевий господарський суд наголошує на тому, що з обставин справи, зокрема, умов договору та документів, що містяться в справі вбачається, що між сторонами виникли зобов'язання із перевезення вантажу
Проаналізувавши умови договору № Е-380/KZ-08 від 17.10.2008 року та положення законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що позиція позивача про те, що даний правочин є договором транспортного експедирування, є хибною.
На дату звернення позивача з позовом до господарського суду Вінницької області (07.11.2011 року) строк позовної давності для стягнення з відповідача заборгованості за договором перевезення сплинув.
Господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції позивач, звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 103) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 12 січня 2012 року у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.
Апелянт вважає оскаржуване рішення таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції не досліджено і не надано належної правової оцінки всім обставинам справи, поданим доказам та невірно застосовано до них норми матеріального та процесуального законодавства.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та заперечив проти рішення господарського суду Вінницької області від 12.01.12 р..
Не погоджуючись з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 111-114), в якому просить рішення господарського суду Вінницької області залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 17 жовтня 2008 року між Позивачем та Відповідачем укладено Договір № Е-380/KZ-08 (надалі –Договір; а.с. 9-11).
Відповідно до п. 1 Договору його предметом є взаємовідносини в сфері організації автомобільних перевезень вантажів та розрахунки, пов'язані з перевезенням.
Згідно п. 2.7 Договору позивач зобов'язався доставити ввірений йому відповідачем вантаж до пункту призначення та передати його вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній (СМR).
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати встановлену за перевезення плату.
Відповідно до п. 4.1 Договору, порядок, ціна та строки оплати за перевезення вантажу та надання послуг узгоджуються сторонами у заявці, яка є невід'ємною частиною договору.
В силу дії п. п. 4.5, 4.6 Договору, оплата проводиться як передоплата, на підставі виставлених рахунків, так і по факту після підписання акту виконаних робіт і пред'явлення оригінала CMR, що в кожному окремому випадку обумовлюється в заявці на перевезення вантажу.
У випадку оплати по факту доставки вантажу, експедитор оплачує перевезення протягом 5 банківських днів.
З матеріалів справи вбачається, що 17.10.2008 року позивач одержав від відповідача заявку на перевезення вантажу № Е-376/KZ до Договору (а.с. 12; надалі - заявка) за маршрутом Україна (Шегини) - Казахстан (Алмати). Вантаж - обладнання.
Колегія суду зауважує, що згідно рахунку - фактури № 0000000039 від 27.10.08 (1) (а.с. 16) вартість транспортних послуг становить 15 300,00 євро.
Крім того, 27.10.2008 року сторони склали та підписали Акт виконаних робіт за № 0000000039 (а.с. 15), яким підтвердили, що послуги по міжнародному автоперевезенню Україна (Шегини) - Казахстан (Алмати) позивачем виконані на суму 15 300 євро в повному обсязі, їх якість перевірена та прийнята відповідачем.
Колегія суду звертає увагу на те, що ані під час розгляду справи в місцевому господарському суді, ані під час розгляду справи в апеляційному суді, відповідач не розрахувався за надані послуги з позивачем.
За умовами статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу дії частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 637 Цивільного кодексу України та статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Дослідивши обставин справи, умови договору та документи наявні в матеріалах справи, колегія суду приходить до висновку, що між Позивачем та Відповідачем виникли зобов'язання із перевезення вантажу, які, зокрема, регулюються частиною 1 статті 909 ЦК України.
Колегія суду звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
В силу дії частини 1 статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України, перевезення вантажу одна сторона зобов'язується доставити ввірений їй другою вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Згідно ч. 1 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Надаючи оцінку Договору апеляційний суд звертає увагу на його предмет; якими є взаємовідносини сторін в області автомобільних перевезень вантажу та розрахунків, пов'язаних з перевезенням.
Умовами п. 2 договору визначені обов'язки позивача (ТОВ "West Trans Company") як перевізника, зокрема: приймати на себе відповідальність за збереження вантажів і своєчасну їх доставку, здійснювати доставку вантажу в пункти призначення і видавати його вантажоодержувачу.
За умовами договору підставою для оплати є перевезення вантажів (п. 4).
Згідно п. 3 Договору в обов'язки відповідача входить надати до перевезення вантажі в кількості згідно заявок для узгодження графіка завантаження автомобілів, забезпечити підготовку вантажів для перевезення; забезпечити виконання вантажно-розвантажувальних робіт; забезпечити належне оформлення документів з боку замовника.
Проаналізувавши дані умови Договору, положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позиція Позивача про те, що даний правочин є договором транспортного експедирування, є помилковою.
З аналізу вищеописаних норм законодавства України вбачається, що експедитор не може здійснювати перевезення та навпаки, перевізник може надавати послуги щодо транспортного експедирування.
Крім того, колегія суду звертає увагу на те, що експедитор може здійснювати отримання вантажів, доставляти їх на склад клієнта.
Зобов'язання однієї сторони доставити ввірений їй другою стороною вантаж є суттєвою умовою договору перевезення, правовідносини за яким врегульовані гл. 32 Господарського кодексу України.
Пунктом 3.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затв. наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 передбачено, що договір про перевезення вантажів може укладатися перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.
З вищеописаного вбачається, що Позивач є експедитором в правовідносинах з власником вантажу (замовником), а в оспорюваному Договорі Позивач виступає, як замовник на перевезення вантажу, у зв'язку з чим договір, укладений між сторонами у справі, за своєю правовою природою є договором перевезення.
Крім того, доказів, про те, що Позивач виконував послуги експедирування, Позивач, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав.
Враховуючи викладене, Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що між сторонами був укладений договір перевезення вантажу, та з тим, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись саме норми права, що розглядають договірні відносини пов'язані з перевезенням вантажу.
Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах про стягнення боргу за договором перевезень (постанова від 16.12.08р. № 33/238).
В силу дії ст. 256 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа, може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).
Згідно ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю; позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: у зв'язку з перевезенням вантажу.
У відповідності до п. 5.1 Договору, у випадку неналежного виконання договірних зобов'язань, розрахунків за перевезення сторони несуть взаємну відповідальність у відповідності з положеннями Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів та Договору.
При цьому, частиною 1 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, підписаної у Женеві 19.05.1956 року, яка набрала законної сили для СРСР 01.08.1986 року і яка підлягає застосуванню на території України згідно Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 року передбачає, право вчинення позову, який може бути пред'явлено відносно перевезення, виконаного з застосуванням цієї Конвенції погашається давністю в один рік. Сплив строку давності, за виняткових вимог, щодо втрати вантажу починається після закінчення тримісячного строку від дня укладення договору.
Відповідно до ч. 2 вищевказаної норми, пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суду констатує той факт, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б підтверджували направлення Позивачем Відповідачу претензії про сплату боргу.
Враховуючи вищеописане, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що оскільки Договір був укладений 17.10.08 р., то 18.01.09 р. (по закінченню тримісячного терміну з дня укладення Договору) почався відлік позовної давності, який закінчився у січня 2010 року.
Однак, Позивач звернувся в суд за захистом порушеного права лише 07.11.11р., тобто поза межами строку позовної давності.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачем подано заяву № 675 від 29.11.11р. (а.с. 23-25) про застосування строків позовної давності до вимог Позивача про стягнення заборгованості.
Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В силу дії ст. 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Враховуючи вищевказане, колегія суду апеляційного господарського суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що у зв’язку зі спливом строку позовної давності у задоволенні вимоги Позивача про стягнення основного боргу в розмірі 7 300,00 євро та стягнення 27 922, 50 євро штрафних санкцій слід відмовити.
Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах про стягнення неустойки за договором перевезень (постанова від 15 грудня 2011р. справа № 5015/2071/11).
Враховуючи викладене, колегія суду залишає рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Вінницької області від 12.01.12 р. у справі № 16/115/2011/5003 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "West Trans Company" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу № 16/115/2011/5003 повернути на адресу господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Дужич С.П.