Справа № 11-296/11 Головуючий у 1 інстанції: Грищук В.О.
Доповідач: Государський В. Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі
головуючого судді: Государського В.Ф.
суддів: Волинця М.М., Тенюха В.П.
з участю прокурора: Малиш Н.С.
засуджених: ОСОБА_1, ОСОБА_2
адвоката: ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача –прокурора Шолопи Р.В. на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, українця,
громадянина України, уродженця м. Львова,
з середньою освітою, одруженого,
непрацюючого, раніше не судимого,
проживаючого по АДРЕСА_1
засуджено за ч.2 ст.121 КК України до покарання у виді 9 років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередньо обрану –взяття під варту, строк відбуття покарання постановлено рахувати з 11.08.2010 р., тобто з часу його фактичного затримання.
По обвинуваченню за ч.1 ст.304 КК України ОСОБА_1 виправдано.
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_4, українця,
громадянина України, уродженця м. Львова,
з неповною середньою освітою, неодруженого,
непрацюючого, раніше не судимого,
проживаючого по АДРЕСА_2
засуджено за ч.2 ст.121 КК України із застосуванням ст.69 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов’язок не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено попередньо обрану –підписку про невиїзд.
Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.
За вироком суду ОСОБА_1 16.10.2008 року близько 21.30 год. на перехрестку вул. Чечета-Чижевського у м. Львові, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою в групі з неповнолітнім ОСОБА_2 на грунті особистих неприязних відносин умисно нанесли ОСОБА_4 множинні удари по голові та тілу, заподіявши ушкодження голови, шийного органокомплексу та грудної клітки, які в сукупності призвели до розвитку травматичного шоку, чим заподіяли тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Крім того, ОСОБА_1 07.08.2010 року близько 11.30 год. на АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на грунті особистих неприязних відносин, маючи намір на спричинення тілесних ушкоджень, вступив у сварку із своєю матір’ю ОСОБА_5, ображав, наніс удари кулаками по різних часинах тіла, голові, обличчі, спричинивши закриту тупу черепно-мозкову травму, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, що спричинило смерть потерпілої ІНФОРМАЦІЯ_5 року.
В поданій апеляції державний обвинувач, не оспорюючи фактичних обставин справи, ставить питання про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого та особам засуджених. Вказує на неповне врахування судом характеру та ступеня суспільної небезпеки вчинених засудженими злочинів, хибність посилання суду у вироку на визнання підсудними своєї вини, оскільки такі як на досудовому слідстві, так і при попередньому судовому розгляді своєї вини не визнавали, хоч така була повністю доведена зібраними доказами, свою позицію змінили лише в подальшому, що однозначно свідчить про їх намір уникнути реальної міри покарання. Вважає, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав робити висновок про щире каяття підсудних, а застосування норми ст.69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_2 та звільнення його від відбування покарання з випробуванням у відповідності до ст.75 КК України є безпідставними та необгрунтованими. За таких обставин державний обвинувач –прокурор Шолопа Р.В. просить вирок місцевого суду в частині призначення засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання скасувати за м’якістю та постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 обрати покарання за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.121, ч.1 ст.304, ч.2 ст.121 КК України, у виді 10 років позбавлення волі, а ОСОБА_2 за ч.2 ст.121 КК України –7 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, міркування прокурора на підтримку поданої апеляції, доводи засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та в його інтересах адвоката ОСОБА_3 на її спростування, вивчивши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляція державного обвинувача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.323 КПК України вирок суду повинен бути законним та обгрунтованим, що, зокрема, передбачає обов’язок для суду повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи про засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст.121 КК України, зазначеної вимоги Закону місцевим судом не виконано. Так, поза увагою суду як при попередньому розгляді справи, так і на стадії судового слідства у ній залишились об’єктивні дані, які свідчать про допущені органом досудового слідства істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, які перешкоджали розгляду справи по суті і постановлення у ній вироку.
Колегія суддів вбачає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на досудовому слідстві було пред’явлено суперечливе та неоднозначне обвинувачення по епізоду заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_4, що полягає у двоякій оцінці слідчим одних і тих же встановлених обставин справи. Так, у мотивувальних частинах постанов про притягнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як обвинувачених від 26.11.2009 р. (т.4 а.с.36, 37, 45, 46), а також в обвинувальному висновку, затвердженому прокурором 30.11.2009 р. (т.4 а.с. 90-115), органом досудового слідства зроблено два взаємовиключні висновки про наявність в діях зазначених осіб одночасно ознак вбивства, а саме за п.12 ч.2 ст.115 КК України первісно і порушувалася стосовно них кримінальна справа (т.1, а.с.1), та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого. При цьому за основу для таких висновків взято одні й ті ж фактичні дані. За відсутності належного обгрунтування в резолютивних частинах наведених вище постанов та в обвинувальному висновку міститься лише вказівка на кваліфікацію дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст.121 КК України, а порушене питання про наявність ознак вбивства залишилось відкритим і процесуально невирішеним.
За змістом ст.ст.132, 223 КПК України обвинувачення, пред’явлене особі, повинно бути чітким, тобто таким, з якого однозначно можна зробити висновок про те, які саме дії ставляться обвинуваченому у вину, та як вони кваліфікуються за статтями Кримінального кодексу України. Порушення цієї вимоги і допущена плутанина у формулюванні обвинувачення, пред’явленого ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на думку колегії суддів, свідчить про порушення права обвинувачених і підсудних на захист, гарантованого ч.2 ст.63 Конституції України, та знаходить свій практичний прояв у незабезпеченні їм можливості реалізації права знати, в чому їх обвинувачують, що передбачено ч.2 ст.43 КПК України. Наведене унеможливило в подальшому обрання обвинуваченими ефективних способів захисту від пред’явленого обвинувачення і, як наслідок, зумовило часту зміну ними своїх показань.
На ці суттєві упущення прокурор, який здійснював нагляд за досудовим слідством у справі, затверджував обвинувальний висновок, державний обвинувач та суд першої інстанції не відреагували і заходів в межах наданої їм Законом компетенції для їх усунення не вжили. Крім цього, відповідні суперечності продубльовані прокурором, який підтримував державне обвинувачення, в поданій ним апеляції, з чого неможливо зробити однозначний висновок про те, чи погоджується він з кваліфікацією дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що призвели до смерті потерпілого ОСОБА_4, за ч.2 ст.121 КК України (т.5 а.с.234-241). Апелянт, як і орган досудового слідства, аналогічно зазначає про наявність в діях засуджених одночасно двох складів злочинів –вбивства та заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть особи, проте жодної мотивації таких висновків не наводить. Крім цього, в апеляції державний обвинувач ставить питання про винесення апеляційним судом нового вироку із призначенням більш суворого покарання ОСОБА_1 в тому числі і за ч.1 ст.304 КК України, не взявши до уваги, що за цим обвинуваченням судом його було виправдано, а обгрунтування своєї позиції з даного питання в апеляції ним не наведено.
Порушення права обвинувачених на захист суперечить вимогам кримінально-процесуального закону, за своїм характером являється істотним та у відповідності до п.3 ч.2 ст.370, п.1 ч.1 ст.374 КПК України є безумовною підставою для скасування вироку суду і повернення справи на додаткове розслідування. З огляду на це колегія суддів вважає, що вирішувати питання про винесення нового вироку і давати оцінку призначеного місцевим судом покарання засудженим –передчасно.
З метою забезпечення повноти слідства та правильної кваліфікації дій обвинувачених колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції в цілому, а не лише в частині засудження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст.121 КК України по епізоду вчинення дій, що спричинили смерть потерпілого ОСОБА_4
При проведенні додаткового розслідування необхідно вжити заходів для всебічного встановлення дійсних обставин справи та за наявності для цього підстав пред’явити особам чітке обвинувачення, давши їх діям належну кримінально-правову оцінку.
Підстав для зміни запобіжних заходів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.362, 366, 367, 370, 374 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляцію державного обвинувача –прокурора Шолопи Р.В. задоволити частково.
Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 20 грудня 2010 року скасувати, а кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.2 ст.121, ч.1 ст.304 КК України, ОСОБА_2 за ч.2 ст.121 КК України повернути прокурору Залізничного району м. Львова для організації проведення додаткового розслідування через місцевий суд, який постановив вирок.
Міри запобіжних заходів обвинуваченим залишити попередньо обрані без змін: ОСОБА_1 –взяття під варту, ОСОБА_2 –підписку про невиїзд.
Головуючий: Судді: