Справа № 11-388/11 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.
Доповідач: Государський В. Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі
головуючого судді: Государського В.Ф.
суддів: Валько Н.М., Урдюк Т.М.
з участю прокурора: Малиш Н.С.
засудженого: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, –державного обвинувача Дудинської Т.М. на вирок Франківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, українця,
громадянина України, уродженця с. Березець
Городоцького району Львівської області,
з середньою освітою, одруженого,
непрацюючого, раніше неодноразово
судимого –останній раз 09.02.2000 року
Залізничним районним судом м. Львова за
ст.ст.140 ч.4, 145 ч.1, 17, 42 КК України (в
редакції 1960 р.) до 7 років і 6 місяців
позбавлення волі з конфіскацією майна,
проживаючого в АДРЕСА_1
засуджено за:
- ч.3 ст.357 КК України до покарання у виді 3 місяців арешту;
- ч.1 ст.121 КК України –до 5 років позбавлення волі.
Остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 призначено на підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та визначено таке у виді 5 років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередньо обрану –взяття під варту, строк відбуття покарання постановлено рахувати з 23.02.2009 р., тобто з часу його фактичного затримання.
Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.
За вироком суду ОСОБА_1 на початку лютого 2009 року, знаходячись в квартирі АДРЕСА_2, де проживає його дружина ОСОБА_2, переслідуючи особисті інтереси, а саме те, щоб ОСОБА_2 не мала змоги розірвати їхній шлюб, маючи умисел на заволодіння паспортом останньої, викрав паспорт громадянина України, виданий 21 січня 2001 року Франківським РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на ім’я ОСОБА_2, серії НОМЕР_1, після чого з місця злочину скрився та заховав викрадений ним паспорт у невстановленому слідством місці.
Крім цього, 20 лютого 2009 року близько 14 год. 00 хв. ОСОБА_1, знаходячись у стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи за місцем проживання своєї дружини ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 у м. Львові, у процесі конфлікту, який виник між ними на побутовому грунті, маючи прямий умисел на умисне протиправне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, взяв у праву руку із столу кімнати кухонний ніж та наніс ОСОБА_2, яка в той час сиділа на кріслі біля столу, прямий удар ножем, спричинивши проникаюче поранення живота з ушкодженням великого сальника, яке було небезпечним для життя в момент заподіяння, спричинивши потерпілій тяжкі тілесні ушкодження.
Не погоджуючись з вироком суду, засуджений ОСОБА_1 подав апеляцію, в якій свою вину у вчиненні злочинів, за які він засуджений, категорично заперечує, вказує на невідповідність висновків суду, наведених у вироку, фактичним обставинам справи, а також на наявність обставин, які ставлять під сумнів об’єктивність зібраних у справі доказів. На підтвердження своїх доводів наводить суперечності, що мають місце в показах учасників процесу, які залишились неусунутими в судовому засіданні, звертає увагу на допущену органом досудового слідства та судом неповноту при розслідуванні справи та розгляді її по суті в суді першої інстанції, наголошує на відсутності у вироку посилань на докази, які б могли бути основою для висновку про наявність в його діях ознак складу злочину, у зв’язку з чим вважає такий вирок незаконним та немотивованим. У доповненнях до апеляційної скарги від 10.03.2011 р., 29.03.2011 р., 17.05.2011 р., останні з яких подані безпосередньо колегії суддів у судовому засіданні апеляційного суду, засуджений ОСОБА_1 зазначає про неналежний розгляд справи про його обвинувачення місцевим судом, просить врахувати те, що судове слідство у справі фактично не проводилось, його клопотання про виклик і допит учасників процесу з метою перевірки достовірності їх показань були проігноровані, а провадження у справі здійснювалось суддею упереджено, на що вказують допущені численні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, в тому числі й права підсудного на захист. За таких обставин апелянт просить вирок місцевого суду скасувати з підстав недотримання судом визначеної процесуальним законодавством процедури провадження у справі, а матеріали кримінальної справи направити на новий судовий розгляд. Крім цього, клопоче про виклик в судове засідання свідків, які підлягають допиту, призначення та проведення окремих судових експертиз, закриття провадження у справі по обвинуваченню за ч.3 ст.357 КК України у зв’язку з відсутністю події злочину, а також здійснення повної фіксації процесу технічними засобами. Додатково просить на випадок задоволення апеляції змінити обраний йому запобіжний захід, звільнивши його з-під варти, оскільки вважає подальше своє утримання в умовах ізоляції безпідставним.
Прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, –державним обвинувачем Дудинською Т.М. також подано апеляцію, в якій фактичні обставини справи не оспорюються і ставиться питання про незаконність вироку суду у зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості вчиненого та особі засудженого. В обгрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що засуджений ОСОБА_1 –непрацюючий, за місцем проживання характеризується з негативної сторони, неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких і корисливих злочинів, належних висновків для себе з цього не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив новий злочин, передбачений ст.121 КК України, який законодавством віднесено до категорії тяжких, у скоєному не розкаявся, вини своєї не визнав, намагався уникнути відповідальності, даючи слідству і суду неправдиві покази, які в подальшому були спростовані матеріалами справи, у судовому засіданні ображав учасників процесу, при цьому обставини, які б пом’якшували покарання засудженого, –відсутні. З огляду на викладене державний обвинувач просить вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 в частині призначеного йому покарання скасувати та постановити новий вирок в апеляційній інстанції з призначенням покарання, необхідного і достатнього для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, яке, на думку прокурора, повинне становити: за ч.1 ст.121 КК України –7 років позбавлення волі, за ч.3 ст.357 КК України –3 місяці арешту з призначенням остаточного покарання на підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 7 років позбавлення волі. В решті прокурор просить вирок суду першої інстанції залишити без змін. До початку розгляду справи в порядку апеляційного провадження, а саме 06 травня 2011 року, прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в межах ст.355 КПК України подано доповнення до первісної апеляції, в якому вказується на істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, допущені місцевим судом, зокрема права підсудного на захист і розгляд його клопотань у судовому засіданні, а також на неврахування вимог ст.65 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання, внаслідок чого таке є занадто м’яким. За наведених обставин державний обвинувач, змінивши апеляційні вимоги, просить вирок суду щодо ОСОБА_1 скасувати, а кримінальну справу скерувати на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.
Заслухавши доповідача, доводи засудженого ОСОБА_1 на підтримання поданої ним апеляції та заперечення позиції державного обвинувача в частині доводів про м’якість призначеного йому судом покарання, міркування прокурора про незаконність вироку місцевого суду з підстав, аналогічних викладеним в доповненні до апеляції, вивчивши та обговоривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь в розгляді справи судом першої інстанції, підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
У відповідності до ч.1 ст.59, ч.2 ст.63 Конституції України, ст.21, ч.2 ст.43 КПК України особа, яка притягається до кримінальної відповідальності і перебуває у процесуальному статусі підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, має право на захист, що передбачає, зокрема, свободу особи у виборі захисника своїх прав. Це право згідно вимог ст.ст.44, 46, 47 КПК України забезпечується можливістю особи на будь-якій стадії кримінального процесу клопотати про допуск до участі у справі свого захисника, який має на це належні повноваження, а також про його заміну чи призначення кількох захисників у порядку та спосіб, що визначені кримінально-процесуальним законодавством.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, в ході досудового слідства ОСОБА_1 як підозрюваному у вчиненні злочину за його особистою заявою було призначено захисника –адвоката ОСОБА_3 (т.1 а.с.82-85), від послуг якого у суді він відмовився (т.2 а.с.27). Разом з тим, підсудний ОСОБА_1 неодноразово ініціював перед судом клопотання про допуск до участі у справі в якості захисників його близьких родичів –сестри та доньок (т.2 а.с.151-153, т.3 а.с.5), які не були вирішені у судовому засіданні і залишені без реагування.
Згідно із ч.2 ст.44 КПК України близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого входять до кола осіб, які за законом можуть за завою особи виступати з метою захисту її прав в якості захисників у порядку, визначеному Законом. Розгляд заяви підсудного про допуск таких осіб до участі в справі як захисників є обов’язком суду і вирішується у спосіб, визначений ч.5 ст.44 КПК України.
Колегія суддів вважає, що невирішення судом першої інстанції питання про призначення захисника підсудному ОСОБА_1 за його заявою являє собою істотне порушення вимог кримінально-процесуального законодавства та у відповідності до п.3 ч.2 ст.370, ч.2 ст.374 КПК України є безумовною підставою для скасування постановленого у справі вироку з поверненням справи на новий судовий розгляд.
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст.323 КПК України, на що вказує неповнота проведеного розгляду. Так, вирішуючи питання про можливість завершення судового слідства, судом не взято до уваги та не вирішено по суті значну кількість клопотань підсудного, які неодноразово заявлялись ним впродовж усього провадження у справі. Так, без належного реагування залишились порушені ОСОБА_1 питання про скерування кримінальної справи про його обвинувачення на додаткове розслідування (т.2 а.с.28-32), виклик в судове засідання для допиту свідків та судово-медичного експерта (т.2 а.с.82-84, 91, 92, 94, 151, 175, т.3 а.с.22, 23), проведення огляду речових доказів (т.2 а.с.47-49), зміну запобіжного заходу (т.2 а.с.82-84, 107, 108, 117-119), забезпечення явки учасників процесу, які не з’являються в судові засідання, шляхом застосування до них приводу (т.2 а.с.47-49, 91, 92, 94), закриття кримінальної справи (т.2 а.с.75). Незважаючи на це та всупереч вимогам ст.317 КПК України, суд визнав за можливе закінчувати судове слідство, не взявши до уваги заперечення підсудного (т.3 а.с.43-50), а також свої постанови, які залишились невиконаними, зокрема, про проведення виїмки паспортів за місцем проживання потерпілої (т.2 а.с.80, т.3 а.с.28), привід свідків, які підлягали допиту в судовому засіданні (т.2 а.с.193, 204). Не дано оцінку також матеріалам по виконанню судового доручення щодо проведення виїмки інформації про вхідні-вихідні дзвінки абонента оператора мобільного зв’язку (т.2 а.с.80, т.3 а.с.28-30), вони не були предметом дослідження в судовому засіданні та залишились процесуально нереалізованими. За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про незабезпечення виконання судом вимог ч.6 ст.16-1 КПК України щодо необхідності створення сторонам в процесі необхідних умов для здійснення наданих їм прав та вважає обгрунтованими доводи засудженого і прокурора в частині допущених судом порушень при провадженні судового слідства.
З огляду на те, що усунути такі упущення в судовому засіданні апеляційного суду неможливо та беручи до уваги наявність обставини, яка є безумовною підставою для скасування вироку суду, а саме порушення права підсудного на захист, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність проведення судового слідства в апеляційній інстанції. При цьому фіксація процесу в апеляційному суді технічними засобами не провадилась, оскільки така у відповідності до ч.9 ст.362 КПК України здійснюється лише у випадку провадження судового слідства.
У зв’язку із скасуванням вироку суду і скеруванням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції вирішувати питання про законність та обгрунтованість застосування до підсудного обраної міри покарання, на необхідності чого вказує прокурор в поданій ним апеляції, передчасно.
При новому судовому розгляді необхідно забезпечити беззастережне виконання вимог КПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в розумні строки, як це передбачено законодавством.
Підстав для зміни запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.362, 366, 367, 370, 374 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляції засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, –державного обвинувача Дудинської Т.М. задоволити частково.
Вирок Франківського районного суду м. Львова від 21 лютого 2011 року скасувати, а кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.3 ст.357, ч.1 ст.121 КК України повернути до Франківського районного суду м. Львова на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.
Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 залишити попередньо обрану без змін –взяття під варту.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
Валько Н.М. Государський В.Ф. Урдюк Т.М.
(головуючий суддя)