Справа №  11-501/11                                        Головуючий у 1 інстанції: Кунцік О.С.  

                                                                                Доповідач :   Государський  В.  Ф.  

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

10 червня 2011 року  колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі

                   головуючого судді: Государського В.Ф.

                   суддів: Ревера В.В., Тенюха В.П.

з участю прокурора: Малиш Н.С.

                  адвоката: ОСОБА_1

           засудженого: ОСОБА_2

            потерпілого: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією адвоката ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03 березня 2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

                                        ОСОБА_2,

                                        ІНФОРМАЦІЯ_1, українця,

                                        громадянина України, уродженця с. Тучапи

                                        Городоцького району Львівської області,

                                        з вищою освітою, одруженого,

                                        працюючого у ТзОВ «Кварталбуд», раніше

                                        несудимого, зареєстрованого у АДРЕСА_1,  

                                        проживаючого за адресою:

                                        АДРЕСА_2

засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, до покарання у виді 2 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням іспитовим строком тривалістю 1 рік, якщо він протягом цього часу не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов’язки.

У відповідності до п.п.3, 4 ч.1 ст.76 КК України на засудженого ОСОБА_2 покладено обов’язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та періодично з’являтися в ці органи для реєстрації.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу залишено попередньо обраний без змін –підписку про невиїзд.

За вироком суду ОСОБА_2, працюючи на посаді виконроба у ТзОВ «Кварталбуд»та перебуваючи у відрядженні в с. Бабино Самбірського району Львівської області, де спільно з працівниками ТКС «Євробуд»будували дамбу для захисту села від паводків, 29.08.2010 року близько 22 години, перебуваючи в приміщенні школи, де вони спільно проживали, під час раптово виниклого конфлікту між ним та екскаваторником ОСОБА_3, тримаючи в лівій руці мобільний телефон, з метою умисного нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, які не є небезпечними для життя, наніс ОСОБА_3 удар кулаком лівої руки в праву сторону обличчя, внаслідок чого спричинив йому перелом нижньої щелепи в ділянці тіла справа і кута зліва, синець на правій вушній раковині, які утворились від дії твердих тупих предметів та відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості по ознаці довготривалого розладу здоров’я.

Вирок суду в інтересах засудженого ОСОБА_2 оскаржено його адвокатом ОСОБА_1, який у поданій апеляції посилається на невідповідність призначеного судом покарання особі засудженого та ступеню тяжкості вчиненого ним злочину і вважає таке занадто суворим. Крім цього, апелянт наголошує на неврахуванні судом першої інстанції дійсних обставин справи, внаслідок чого в судовому засіданні не досліджувався і у вироку не підданий оцінці факт перебування           ОСОБА_2 на момент вчинення дій, які йому інкримінуються, в стані необхідної оборони, що є обставиною, яка виключає злочинність діяння. Вважає, що за наявності підстав для закриття кримінальної справи судом всупереч вимогам кримінально-процесуального законодавства відповідного рішення прийнято не було, незважаючи на наявність клопотання трудового колективу за місцем праці засудженого про звільнення його від кримінальної відповідальності з передачею на поруки. За таких обставин наполягає на усуненні вказаних недоліків, у зв’язку з чим просить апеляційну інстанцію вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу про його обвинувачення за ч.1 ст.122 КК України закрити.

Заслухавши доповідача, доводи засудженого ОСОБА_2 та в його інтересах адвоката ОСОБА_1 на підтримання поданої апеляції,  твердження потерпілого ОСОБА_3 на її спростування, міркування прокурора про законність та обгрунтованість вироку суду, вивчивши та обговоривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що заявлена апеляція не підлягає задоволенню.

Матеріалами справи, зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину за наведених у вироку обставин доведена повністю, а його діям дана правильна кримінально-правова оцінка. Фактичні обставини справи апелянтом не оспорюються, за винятком застереження щодо заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому в умовах захисту від його агресивної поведінки. Однак, такі твердження спростовуються наступним.

За змістом ч.1 ст.36 КК України відповідні дії особи визнаються необхідною обороною, якщо вони були спрямовані на захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, яка є адекватною обстановці захисту. Як вбачається з матеріалів справи, під час заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3 засуджений ОСОБА_2 не перебував в стані необхідної оборони, оскільки, як встановлено органом досудового слідства, в діях потерпілого відсутні ознаки складу злочину, які б могли послужити основою для висновку про вчинення ним суспільно небезпечних дій щодо ОСОБА_2 Зазначена обставина стверджується постановою слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст.296 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України, яка винесена за результатами проведеної перевірки заяви ОСОБА_2 з приводу насильницьких дій, які, на його думку, були вчинені потерпілим і спричинили виникнення конфлікту (а.с.46, 62). Зазначена постанова слідчого не скасована, є чинною та ніким з учасників процесу не оскаржувалась, а тому доводи засудженого та його захисника про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ст.36 КК України колегія суддів вважає немотивованими і безпідставними.

Не знаходять свого підтвердження також посилання апелянта на неврахуванням судом при розгляді справи наявності клопотання  підприємства за місцем праці засудженого про передачу ОСОБА_2 на поруки. З протоколу судового засідання вбачається, що дане питання було предметом розгляду суду і в задоволенні відповідного клопотання трудового колективу ТзОВ «Кварталбуд», підтриманого підсудним та його захисником, відмовлено (а.с.118). Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів вважає, що місцевим судом зроблено вірний висновок про відсутність підстав для прийняття рішення про звільнення підсудного від кримінальної відповідальності, оскільки в ході досудового слідства            ОСОБА_2 своєї вини у вчиненні злочину не визнав (а.с.42, 67), в суді –визнав лише частково (а.с.116), заперечивши умисел у своїх діях, що в сукупності не дає підстав стверджувати про стійку спрямованість поведінки обвинуваченого, а згодом і підсудного на щире каяття, яке є необхідною умовою застосування ст.47 КК України. Подальше розкаяння підсудного (а.с.118, 119) слід вважати спробою залагодити конфлікт з потерпілим, що вірно взято до уваги судом при призначенні покарання і враховано як обставину, що його пом’якшує, у вироку (а.с.121). Крім цього, звертає на себе увагу той факт, що у відповідному клопотанні про передачу ОСОБА_2 на поруки (а.с.114, 115) не зазначено і в подальшому не уточнено, який виховний вплив може справити трудовий колектив ТзОВ «Кварталбуд»на підсудного і які саме заходи виховного характеру передбачається здійснити. За таких обставин доводи апелянта про невмотивованість відмови суду у звільненні ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності є необгрунтованими.

Колегія суддів критично оцінює також наполягання захисника ОСОБА_1 на констатації примирення, досягнутого засудженим з потерпілим. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 при провадженні досудового слідства неодноразово заявляв про наявність матеріальних претензій у зв’язку із вчиненим злочином до ОСОБА_2 (а.с.13, 14, 36). Не відмовлявся він від них і в суді, заявивши про намір звернутися з цивільним позовом до засудженого після завершення розгляду кримінальної справи (а.с.118, 119), що, у свою чергу, в сукупності з відсутністю будь-яких об’єктивних підтверджень задоволення вимог потерпілого та показами засудженого, зафіксованими у протоколі очної ставки, про відсутність наміру відшкодувати кошти, затрачені ОСОБА_3 на лікування (а.с.36), свідчить про недосягнення згоди у цьому питанні між учасниками процесу, що має істотне значення для визнання їх такими, які примирилися. Наявність в матеріалах справи розписки про відсутність вимог у потерпілого з приводу заподіяних ушкоджень (а.с.61) наведеного не спростовує, являється формою виразу його ставлення до скоєного на момент її написання і не позбавляє права в подальшому ставити питання про реалізацію свого права на відшкодування шкоди, завданої злочином, та витрат на лікування. У зв’язку з цим та враховуючи пояснення потерпілого ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційного суду, який доводи апеляції та засудженого заперечив, посилання апелянта на п.2 ч.1 ст.7-1 КПК України як на підставу для закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_2 є безпідставними.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то судом першої інстанції таке визначено в межах санкції ч.1 ст.122 КК України у виді позбавлення волі як таке, що є необхідним і достатнім для виправлення засудженого за умисний злочин середньої тяжкості та попередження вчинення ним нових злочинів. За наявності пом’якшуючої обставини –щирого каяття, відсутності обтяжуючих обставин та з урахуванням того, що інкримінована органом досудового слідства одна з таких обставин –вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння –не знайшла свого підтвердження в ході судового слідства, судом прийнято вірне рішення про можливість звільнення засудженого ОСОБА_2 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням іспитовим строком та покладенням на нього обов’язків, передбачених п.п.3, 4 ч.1 ст.76 КК України. За таких обставин колегія суддів вважає, що місцевим судом виконано вимоги ст.65 КК України, а призначене покарання є адекватним ступеню тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.362, 366, 377 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляцію адвоката ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 03.03.2011 року про засудження ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого            ч.1 ст.122 КК України, –без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ впродовж  3 місяців з моменту набрання нею законної сили.

Судді:

Ревер В.В.                                        Государський В.Ф.                                 Тенюх В.П.

                                                          (головуючий суддя)