Справа № 11-551/11 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.
Доповідач: Государський В. Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі
головуючого судді: Государського В.Ф.
суддів: Волинця М.М., Ревера В.В.
з участю прокурора: Малиш Н.С.
засудженого: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1, в його інтересах адвоката ОСОБА_2, а також прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, –державного обвинувача Кохалика Т.О. на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 03 лютого 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, українця,
громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1, з середньою освітою,
неодруженого, непрацюючого,
невійськовозобов’язаного, раніше судимого
28.12.2009 р. Перемишлянським районним
судом Львівської області за ч.1 ст.185 КК
України до покарання у виді 1 року
позбавлення волі із звільненням від
відбування покарання з іспитовим строком
тривалістю 1 рік
засуджено за:
- ч.1 ст.307 КК України до покарання у виді 3 років і 2 місяців позбавлення волі;
- ч.1 ст.308 КК України до 3 років позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів покарання засудженому ОСОБА_1 визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 3 років і 2 місяців позбавлення волі.
До покарання, призначеного засудженому ОСОБА_1 за вчинені злочини, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 28.12.2009 р. у виді 6 місяців позбавлення волі та остаточно визначено для відбування покарання –позбавлення волі строком на 3 роки і 8 місяців.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_1 постановлено рахувати з 14.08.2010 р., тобто з часу його фактичного затримання.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередньо обраний без змін –взяття під варту.
Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.
За вироком суду ОСОБА_1 11.08.2010 р. близько 17 год. шляхом вільного доступу на присадибну земельну ділянку громадянки ОСОБА_3, яка знаходиться в АДРЕСА_2, таємно викрав частину макових рослин на корені –макову соломку вагою 730,35 грам, що в перерахунку на суху речовину становить 201,87 грам, яка містить морфін, кодеїн та відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено.
Крім цього, ОСОБА_1 12.08.2010 р. з метою збуту викраденої макової соломки перевіз маршрутним таксі із с. Розсохи Перемишлянського району Львівської області у м. Перемишляни 730,35 грам подрібненої макової соломки, що в перерахунку на суху речовину становить 201,87 грам, яка містить морфін, кодеїн та відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, яку мав намір збути в парку м. Перемишляни на перетині вулиць Боршівська та Ковча невстановленій досудовим слідством особі.
Вирок суду оскаржено засудженим, його адвокатом та прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.
В поданій апеляції засуджений ОСОБА_1 вказує на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого та його особі, вважаючи таке занадто суворим. В обгрунтування своїх доводів посилається на неврахування судом ряду обставин, які, на його думку, істотно пом’якшують відповідальність, зокрема повне визнання ним своєї вини та щиросердечне каяття. Крім цього, наголошує на порушенні місцевим судом вимог кримінально-процесуального законодавства при розгляді справи та, не розкриваючи суті таких упущень, за змістом апеляції констатує недотримання визначеної процедури провадження у кримінальній справі. З огляду на викладене просить вирок місцевого суду про його засудження скасувати.
В інтересах засудженого ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 подав апеляцію, в якій звертає увагу на недостатнє врахування судом при призначенні покарання особи засудженого, який вчинив злочин в стані обмеженої осудності, є психічно неповносправним, внаслідок чого неодноразово проходив лікування в психіатричній лікарні та визнаний інвалідом 2-ї групи з дитинства, у зв’язку з наявними відхиленнями йому рекомендований нагляд психіатра, згідно шкільної характеристики адміністрацією освітнього закладу характеризується як такий, що має фізичні і психічні вади. Вважає, що хронічний хворобливий стан засудженого позбавляє можливості останнього усвідомлювати скоєне, а тому наполягає на необхідності його примусового лікування. Також зазначає про неврахування судом суттєвих обставин, які спонукали засудженого до вчинення злочину, а саме погроз від сторонніх осіб, на вимогу яких ОСОБА_1 незаконно заволодів наркотичним засобом, зберігав його та доставив в обумовлене місце. Ці особи органом досудового слідства були встановлені, проте їх вину не вдалось довести. За таких обставин апелянт просить вирок місцевого суду скасувати, а матеріали справи скерувати на новий судовий розгляд, в ході якого необхідно призначити повторну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу в іншій області.
Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, –державний обвинувач Кохалик Т.О. оскаржив вирок суду, не погоджуючись з обраною засудженому мірою покарання, яка, на його думку, є занадто м’якою. Так, наголошує на тому, що вчинені ОСОБА_1 злочини внаслідок своєї особливої суспільної небезпеки відносяться до категорії тяжких, а санкції статей, за якими він засуджений, передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 та до 8 років. Крім цього, в судовому засіданні державний обвинувач просив визначити остаточне покарання засудженому у виді 4 років і 6 місяців позбавлення волі, однак суд до його думки не прислухався. У зв’язку з наведеним прокурор просить застосувати до ОСОБА_1 більш суворе покарання, для чого вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий вирок в апеляційній інстанції, яким обрати покарання засудженому за ч.1 ст.307 КК України у виді 4 років позбавлення волі, за ч.1 ст.308 КК України –3 роки позбавлення волі, призначивши покарання за сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 4 років позбавлення волі та частково приєднавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком і визначити остаточно до відбуття засудженому покарання у виді 4 років і 6 місяців позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, доводи засудженого ОСОБА_1 на підтримання поданих ним та в його інтересах адвокатом ОСОБА_2 апеляцій і спростування тверджень державного обвинувача, міркування прокурора, який вказав на відсутність підстав для скасування вироку, на які посилається сторона захисту, та необхідність зміни обраної міри покарання засудженому в бік її посилення, вивчивши та обговоривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги засудженого і його адвоката підлягають частковому задоволенню, а апеляція прокурора –відхиленню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи, зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за наведених у вироку обставин доведена повністю та ніким з учасників процесу не оспорюється. Діям засудженого дана кримінально-правова кваліфікація за ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 КК України, вірність якої в апеляціях не заперечується. Апелянтами ставиться під сумнів виключно обрана місцевим судом міра покарання, а стороною захисту ще й доцільність позбавлення волі ОСОБА_1 з огляду на хворобливий стан його психіки та потребу в лікуванні.
Як вбачається з вироку, вирішуючи питання про призначення засудженому покарання, судом взято до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_1 злочинів, які відносяться до категорії тяжких та посягають на врегульовані державою відносини у сфері обігу наркотичних засобів, а також дані про його особу, зокрема негативні характеристики за місцем проживання та навчання, факт вчинення нових злочинів під час іспитового строку, встановленого попереднім вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 28.12.2009 р. за скоєння корисливого злочину проти приватної власності, з огляду на що прийшов до правильного висновку про можливість виправлення і перевиховання засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства (а.с.116, 117, 124, 227). Проте, вірно визначившись щодо виду покарання, місцевий суд недостатньо врахував наявність даних, які істотно впливають на визначення міри такого покарання. Так, навівши перелік встановлених у судовому засіданні пом’якшуючих обставин, а саме: щире каяття засудженого та його активне сприяння розкриттю злочину, суд не дав їм належної оцінки в сукупності з іншими даними, які характеризують особу ОСОБА_1 В контексті цього колегія суддів вважає, що доводи адвоката ОСОБА_2 із застереженнями стосовно необхідності врахування психічного стану засудженого є обгрунтованими, оскільки згідно висновків амбулаторної судово-психіатричної та стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи (а.с.128-130, 212-215) в період інкримінованих дій ОСОБА_1 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, але не в повній мірі, тобто являвся обмежено осудним. З урахуванням наведеного та у зв’язку з відсутністю обтяжуючих покарання обставин місцевому суду слід було вирішити питання про застосування положень ст.69 КК України, однак всупереч вимогам ст.65 КК України це залишилось поза увагою суду. Оцінюючи доводи апеляцій засудженого та його захисника про надмірну суворість призначеного судом покарання, колегія суддів враховує також те, що ОСОБА_1 являється інвалідом ІІ групи з дитинства (а.с.123, 237), як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні свою вину визнав, сприяв розкриттю злочинів, даючи показання, потерпіла заявила про відсутність до нього претензій (а.с.219), що в сукупності істотно знижує ступінь тяжкості вчинених засудженим злочинів. На думку колегії, за таких обставин, при обиранні ОСОБА_1 міри покарання, доцільно визначити таку нижче від найнижчої межі, встановленої санкціями статей, за якими його засудженого, але не нижче від найнижчої межі, встановленої для обраного виду покарання, у відповідності до ст.69 КК України. З цих підстав вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання підлягає зміні в бік пом’якшення. У зв’язку з цим доводи прокурора про необхідність постановлення нового вироку в апеляційній інстанції з призначенням суворішого покарання не можна вважати обгрунтованими.
Дослідивши матеріали справи, які характеризують психічний стан засудженого ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що останній застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Такий висновок грунтується на нормах матеріального права і висновках. зроблених за результатами проведених судово-психіатричних експертиз. Так, у відповідності до ч.1 ст.20 КК України обмежено осудні особи підлягають кримінальній відповідальності. Як вбачається з акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи №645 від 02.09.2010 р., ОСОБА_1 на момент вчинення злочинів, за які його засуджено, був обмежено осудним, внаслідок чого міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, але не в повній мірі (а.с.128-130). Зазначене підтверджено також проведеною стаціонарною комплексною судовою психолого-психіатричною експертизою (а.с.212-215) і враховано судом при призначенні покарання. У відповідності до ч.2 ст.20 КК України застосування у таких випадках примусових заходів медичного характеру до особи є правом, а не обов’язком суду, з чого слідує, що відповідне рішення повинне прийматись в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи. З медичної документації, долученої до матеріалів кримінальної справи та представленої адвокатом ОСОБА_2 вбачається, що в періоди з 09.09.2008 р. до 03.10.2008 р., з 05.08.2009 р. до 25.09.2009 р., з 30.09.2009 р. до 10.11.2009 р. та з 31.05.2010 р. до 29.07.2010 р. ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня»(а.с.120-122, 234, 235, 238) з приводу поведінкових розладів. З наведеного можна зробити висновок про те, що проведені клінічні заходи бажаного результату не дали та стійкий лікувальний ефект від їх застосування не проявлявся. В результаті 12.06.2009 р., 11.08.2010 р., 12.08.2010 р. ОСОБА_1 вчинено злочини (а.с.117, 225-227). Крім цього, слід брати до уваги, що проведеними психіатричними експертизами констатовано відсутність необхідності у застосуванні до засудженого примусових заходів медичного характеру (а.с.130, 215). Такі висновки вірно враховані місцевим судом. З урахуванням наведеного, а також відсутності об’єктивних даних, які б могли свідчити про агресивну поведінку засудженого і його небезпеку для суспільства через наявні психічні порушення, не вбачає доцільності у застосуванні примусових заходів медичного характеру й апеляційна інстанція. Висновки судово-психіатричних експертиз є однозначними, науково обгрунтованими, а тому підстав сумніватися в їх об’єктивності немає. За таких обставин наполягання адвоката на необхідності проведення повторної експертизи є невмотивованими.
Колегія суддів критично оцінює також посилання адвоката на неврахування місцевим судом обставин, за яких вчинено злочини засудженим, зокрема щодо зумовленості дій останнього погрозами невстановлених осіб, які вимагали від ОСОБА_1 знайти і привезти наркотичний засіб, оскільки такі дані при перевірці як в ході досудового слідства, так і в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.
Перевіркою матеріалів справи будь-яких порушень, які б могли послужити підставою для скасування вироку суду, не виявлено. Вимоги процесуального законодавства органом досудового слідства та судом виконано, право ОСОБА_1 на захист при розслідуванні кримінальної справи і розгляді її по суті в суді не порушено, а тому доводи апеляції засудженого в цій частині є необгрунтованими.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання колегія суддів вважає невідповідним ступеню тяжкості вчиненого та особі засудженого і таким, яке за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок його суворості, керуючись ст.ст.362, 366, п.5 ч.1 ст.367, 372 КПК України, колегія суддів
УВАЛИЛА:
Апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, –державного обвинувача Кохалика Т.О. залишити без задоволення, а апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та в його інтересах адвоката ОСОБА_2 задоволити частково.
Вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 03 лютого 2011 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Пом’якшити покарання, призначене судом першої інстанції, та вважати засудженим ОСОБА_1 за:
- ч.1 ст.307 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі;
- ч.1 ст.308 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України шляхом часткового складання покарань визначити ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів у виді 1 (одного) року 3 (трьох) місяців позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України до призначеного ОСОБА_1 покарання частково приєднати невідбуте ним покарання за вироком Перемишлянського районного суду Львівської області від 28 грудня 2009 року у виді 3 (трьох) місяців позбавлення волі та визначити остаточне покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.
В решті вирок місцевого суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ впродовж 3 місяців з моменту набрання нею законної сили.
Судді:
Волинець М.М. Государський В.Ф. Ревер В.В.
(головуючий суддя)