Справа № 11-640/11 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.
Доповідач: Государський В. Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі
головуючого судді: Государського В.Ф.
суддів: Ревера В.В., Танечника І.І.
з участю прокурора: Малиш Н.С.
засудженого: ОСОБА_1.
адвоката: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та прокурора Галицького району м. Львова Заліска О.І., який затвердив обвинувальний висновок, на вирок Галицького районного суду м. Львова від 11 травня 2011 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_1, українця,
громадянина України, уродженця м. Добромиль
Львівської області, з вищою освітою,
неодруженого, працюючого директором
ДП «ЛьвівбудмНДІпроект», раніше несудимого,
проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
засуджено за ч.1 ст.368 КК України до покарання у виді штрафу розміром 12750 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 роки.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено раніше обраний без змін –підписку про невиїзд з постійного місця проживання.
Речові докази у справі –диктофон “Ergo”, 9 грошових купюр номіналом по 100 грн. – повернуто власнику ОСОБА_5; міні-відеокасету “Panasonic”, 2 протоколи сертифікаційних випробувань, акт відбору зразків продукції від 28.01.2011 р. –постановлено залишити у справі.
Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області 1342 грн. 50 коп. судових витрат за проведення криміналістичної експертизи.
За вироком суду ОСОБА_1, працюючи на посаді директора ДП «ЛьвівбудмНДІпроект», будучи службовою особою, діючи з корисливих мотивів, використовуючи своє службове становище, 18.01.2011 року о 16.00 год., знаходячись в приміщенні службового кабінету за адресою: м. Львів, вул. Тернопільська, 10, одержав хабар в сумі 900 грн. у фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 в якості винагороди, що було обумовлено ними раніше, за успішне проведення випробувань віконних блоків. Після чого, ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 протокол №1/05 від 28.01.2011 року за результатами сертифікаційних випробувань блоків віконних полівінілхлоридних, згідно з яким віконні блоки відповідають встановленим нормам.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, в поданій апеляції засуджений ОСОБА_1 наголошує на невідповідності призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого і його особі, посилаючись в обгрунтування своїх доводів на недотримання місцевим судом вимог ст.65 КК України, внаслідок чого при призначенні покарання не було враховано цілого ряду обставин, зокрема того, що він за наявності великого трудового стажу жодного разу до відповідальності не притягався, за добросовісну працю заохочувався, а сума одержаного хабара є незначною. Вважає, що за таких умов та з урахуванням наявності пом’якшуючих обставин у суду не було підстав визначати розмір призначеного штрафу на рівні, який у 15 разів перевищує суму хабара. Крім цього, апелянт звертає увагу на питання, які залишилися невирішеними місцевим судом, зокрема щодо можливості призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, яка передбачає відповідальність за скоєне, і незастосування обов’язкового додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади у відповідності із ст.69 КК України, а також звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст.45 КК України у зв’язку з дійовим каяттям. Одночасно засудженим поставлено питання про необхідність оцінки обставин, за яких ним визнано свою вино. Так, констатовано, що сам злочин і його фіксація зумовлені провокативними діями заявника ОСОБА_5, досудове слідство велося з вчиненням психологічного тиску в умовах недостатності доказів вини, власні зізнання зроблені ним, як людиною з позитивною трудовою репутацією, з огляду на незначну суму хабара та аргументи працівників правоохоронних органів. Засуджений ОСОБА_1 вважає, що саме ці фактори створили умови, за яких він змушений був визнати вину. Враховуючи наведене, апелянт просить вирок місцевого суду змінити, виключивши з нього призначене додаткове покарання у виді позбавлення права займати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій.
Не заперечуючи фактичних обставин справи та вірності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за ч.1 ст.368 КК України, прокурор Галицького району м. Львова Заліско О.І., який затвердив обвинувальний висновок, у своїй апеляції вказує на невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого, внаслідок чого таке є занадто м’яким. У зв’язку з цим зазначає, що, обираючи вид та міру покарання, суд першої інстанції не врахував значущих обставин справи. Так, на його думку, поза увагою суду залишилось те, що суспільно небезпечні дії, вчинені ОСОБА_1 є злочином у сфері службової діяльності, який відноситься до категорії середньої тяжкості та характеризується прямим умислом і наявністю корисливого мотиву. Зважаючи на це, прокурор наполягає на тому, що обране покарання у виді штрафу не можна вважати достатнім для виправлення та перевиховання засудженого, а тому просить вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий, яким обрати засудженому ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.368 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком до 3 років, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України і визначивши іспитовий строк тривалістю 3 роки.
До початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції прокурором в порядку ст.355 КПК України подано доповнення до апеляції, в якому додатково вказується на порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, допущених місцевим судом при постановленні вироку. Так, зокрема, апелянт наголошує на невірному встановленні в ході розгляду анкетних даних засудженого, внаслідок чого у вироку невірно зазначено його рік народження. Крім цього, в резолютивній частині обрана міра покарання у виді штрафу не визначена в неоподаткованих мінімумах доходів громадян як того вимагає закон, а при словесному розшифруванні суми визначеного штрафу, вказано, що така становить дванадцять тисяч сімсот п’ятдесят тисяч гривень, тобто дає підстави сумніватися в розмірі обраного покарання. Зауваження у прокурора викликає також розв’язання у вироку питання про стягнення судових витрат, оскільки такі постановлено відшкодувати в користь НДЕКЦ при ГУМВС України у Львівській області, хоча експертні дослідження цією установою у справі не проводились. З урахуванням наведеного прокурором, який затверджував обвинувальний висновок, змінено апеляційні вимоги. Апелянт просить вирок місцевого суду скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину внаслідок його м’якості, а справу скерувати на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду.
Заслухавши доповідача, доводи ОСОБА_1 та в його інтересах адвоката ОСОБА_2 на підтримання поданої засудженим апеляції та спростування позиції сторони обвинувачення про необхідність погіршення його становища з наполяганням врахувати його позитивну службову характеристику за місцем праці, міркування прокурора щодо незгоди з обраним місцевим судом покаранням внаслідок його м’якості та наявності процесуальних підстав для скасування вироку суду, вивчивши та обговоривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого ОСОБА_1 та прокурора, який затверджував обвинувальний висновок, підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 11.05.2011 р., вирішуючи питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню, суд прийшов до переконання про можливість обмеження судового слідства допитом підсудного та оцінкою матеріалів справи, оскільки ОСОБА_1 вину свою визнав повністю і проти такого порядку проведення розгляду не заперечив (а.с.219). Однак, в порушення вимог ч.3 ст.299 КПК України судом не з’ясовано належним чином усі обставини, які є необхідною умовою для прийняття такого рішення. Так, визначаючись щодо скороченого порядку розгляду кримінальної справи, суду належить обов’язково з’ясувати добровільність та істинність позиції підсудного щодо визнання ним фактичних обставин справи. З матеріалів справи слідує, що місцевий суд у цьому не пересвідчився і відповідне питання в ході судового розгляду не з’ясовував, обмежившись виключно показами підсудного про визнання ним свої вини, вислухавши його думку про відсутність потреби в дослідженні інших доказів і роз’яснивши йому, що в такому разі він буде позбавлений можливості оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку. Як наслідок, в поданій апеляції засуджений ставить питання про те, що визнання ним своєї вини носило вимушений характер, оскільки зумовлене тиском працівників правоохоронних органів та ряду обставин справи (а.с.226, 227). За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду про проведення судового слідства у порядку, визначеному ч.3 ст.299 КПК України, було передчасним і прийняте без достатнього вивчення обов’язкових підстав для цього. Неналежне визначення судом обсягу дослідження доказів у судовому засіданні апеляційна інстанція оцінює як порушення права підсудного на захист, гарантованого ст.ст.21, 43 КПК України, оскільки позбавляє його можливості захищатися в суді усіма передбаченими законом засобами від пред’явленого обвинувачення. У зв’язку з цим вирок щодо ОСОБА_1 підлягає скасуванню на підставі ч.1, п.3 ч.2 ст.370 КПК України як такий, що постановлений з істотними порушеннями кримінально-процесуального законодавства.
Перевіркою матеріалів справи встановлено також наявність інших обставин, які дають достатні підстави вважати вирок місцевого суду незаконним.
Так, з вироку суду вбачається, що інформація про особу підсудного не була з достатньою повнотою з’ясована у судовому засіданні, внаслідок чого при описанні анкетних даних ОСОБА_1 судом зазначено, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с.221). Проте, це не відповідає даним, встановленим органами досудового слідства. Згідно обвинувального висновку та ксерокопії паспорта, долученого слідчим в ході розслідування справи, до кримінальної відповідальності притягався ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.157, 203). При наявності такої суперечності з достовірністю встановити, чи являється засуджена особа тією ж, стосовно якої провадилось розслідування, неможливо.
Крім цього, судом встановлено і вказано у вироку, що дії засудженого, пов’язані з одержанням хабара, були вчинені 18.01.2011 р. (а.с.221). Жодного обгрунтування такого висновку судом не наведено при тому, що органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, який мав місце 28.01.2011 р. (а.с.1, 178, 179, 186, 204). Не дано оцінки й тому факту, що в судовому засіданні підсудний теж вказував на дату 28.01.2011 р., як на час вчинення дій, які ставляться йому у вину (а.с.218). Наведене в сукупності з відсутністю посилань у вироку на дані, які послужили основою для висновку про інший час вчинення суспільно небезпечного діяння, ніж той, який встановлений органами досудового слідства і щодо якого не виникало заперечень у засудженого, свідчить про невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.
Колегія суддів приймає до уваги також те, що судом допущено ряд неточностей при формулюванні резолютивної частини вироку. Так, визначаючи міру покарання засудженому ОСОБА_1, суд вказав, що розмір призначеного штрафу становить у цифровому виразі 12750 грн. Разом з цим наведено словесне формулювання, згідно якого розмір штрафу становить «дванадцять тисяч сімсот п’ятдесят тисяч грн.»(а.с.222). За таких обставин дійсну суму штрафу, обраного як покарання ОСОБА_1, встановити неможливо, що свідчить про невідповідність вироку вимогам ч.4 ст.335 КПК України, згідно яких міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникало ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.
Неналежним чином вирішено також місцевим судом питання про відшкодування судових витрат. Зокрема, постановлено стягнути із засудженого вартість проведення криміналістичної експертизи спецбарвника в сумі 1342 грн. 50 коп. на користь Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області без врахування того, що відповідна експертиза проведена іншою установою, а саме Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз (а.с.151-154, 222).
Колегія суддів вважає, що усе вищевикладене в сукупності свідчить про невідповідність вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 вимогам ст.323 КПК України, з огляду на що такий підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд на підставі п.п.1,2,3 ч.1 ст.367, п.4 ч.2 ст.368, п.1 ч.1 ст.369, ч.1, п.3 ч.2 ст.370, ч.2 ст.374 КПК України у зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону при розгляді справи судом, що потягнуло порушення права підсудного на захист, неповнотою судового слідства, внаслідок чого не було повно з’ясовано дані про особу засудженого, а також невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
З огляду на скасування вироку суду і скерування справи на новий судовий розгляд питання про обрання необхідної і достатньої міри покарання в разі визнання доведеною вини особи у вчиненні злочину слід вирішити суду першої інстанції з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що, наполягаючи на посиленні покарання засудженому, стороною обвинувачення не наведено переконливих доводів незгоди з обраною ОСОБА_1 мірою покарання, адже саме на застосуванні такої просив державний обвинувач в судовому засіданні (а.с.220) і його думка була врахована судом (а.с.222). Зважаючи на це апеляція прокурора в цій частині є необгрунтованою.
При новому судовому розгляді необхідно забезпечити беззастережне виконання вимог КПК України щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, ретельно дослідити дані про особу ОСОБА_1 та прийняти законне і обгрунтоване рішення.
Підстав для зміни запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.362, 366, 367, 368, 369, 370, 374 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляції засудженого ОСОБА_1 та прокурора Галицького району м. Львова Заліска О.І., який затвердив обвинувальний висновок, задоволити частково.
Вирок Галицького районного суду м. Львова від 11 травня 2011 року скасувати, а кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.1 ст.368 КК України повернути до Галицького районного суду м. Львова на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.
Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 залишити попередньо обрану без змін –підписку про невиїзд з постійного місця проживання.
Судді:
Ревер В.В. Государський В.Ф. Танечник І.І.
(головуючий суддя)