Справа № 22-ц - 5056/2006 р. Категорія відшкодування шкоди
Головуючий 1 інст. Поліщук Т.В.
Доповідач Луспеник Д.Д.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2006 р.
Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Луспеника Д.Д.,
судців - ШвецовоїЛ.А., Даниленка В.М.,
при секретарі - Шевченко О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу директора відкритого акціонерного товариства „Валківське АТП-16341"
на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 1 серпня 2006 р.
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 від імені ОСОБА_2 до ВАТ ,3апківське АТП-16341" про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, третя особа -ОСОБА_3,
встановила:
У березні 2006 р. ОСОБА_1 на підставі доручення від імені ОСОБА_2 звернулася до суду зі вказаним вище позовом.
Позов мотивований тим, що 5.02.1999 p., близько 7-30 год., на автодорозі Київ-Харків-Ростов з вини водія ОСОБА_3, який управляв автобусом ЛАЗ-695, державний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу, і порушив пп. 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті чого відбулося зіткнення з автомобілем ВАЗ-2106, державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2. Зазначеним йому завдана матеріальна шкода від пошкодження автомобіля в розмірі 7311,44 грн.
Крім того, просив стягнути з відповідачів судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а також моральну шкоду в розмірі 5000 грн., посилаючись на те, що в результаті ДТП зазнав моральних, фізичних страждань, нервових переживань, оскільки йому спричинені тілесні пошкодження середнього степеня тяжкості, через що він тривалий час лікувався, вимушений був знаходитись в іншому місті.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, представник відповідача та третя особа позов визнали частково, лише в розмірі 500 грн. за завдані моральні страждання. Пояснили, що слідчі та судові органи не перевірили технічну можливість позивача уникнути зіткнення, тому вина водія ОСОБА_3 не доведена, а також позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду.
Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 1 серпня 2006 р. позов задоволений частково. Суд стягнув з ВАТ „Валківське АТП-16341" на користь: ОСОБА_2 матеріальну шкоду з судовими витратами в розмірі 4526,89 грн., моральну шкоду в розмірі 2000 грн.; держави судовий збір в розмірі 65 грн.; витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн.
В апеляційній скарзі директор АТП-16341 просить рішення суду змінити, скасувати і відмовити у позові щодо відшкодування матеріальної шкоди, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та порушені норми матеріального і процесуального права.
При цьому вказується, що суд розглянув позов про відшкодування матеріальної шкоди, який поданий до суду зі спливом позовної давності, підстав для поновлення цього строку не було, а також позивач не надав доказів про розмір цієї шкоди на момент продажу автомобіля. Рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди не оскаржується.
Інші учасники процесу рішення суду не оскаржили, тому апеляційний суд у відповідності до статті 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що в скоєнні ДТП винний водій відповідача - ОСОБА_3, внаслідок чого позивачу спричинені матеріальна та моральна шкода в розмірі, яка ним доведена. Також суд стягнув судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в розмірі, щодо яких надані докази. Суд поновив позивачу строк на звернення до суду.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судовим розглядом установлено, що 5.02.1999 p., близько 7-30 год., на автодорозі Київ-Харків-Ростов з вини водія ОСОБА_3, який управляв автобусом ЛАЗ-695, державний номер НОМЕР_1, що належить відповідачу, і порушив пп. 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті чого відбулося зіткнення з автомобілем ВАЗ-2106, державний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2.
Вироком Люботинського міського суду Харківської області від 16 жовтня 2002 р. винним у скоєнні злочину, передбаченим ч. 1 ст, 286 КК України, за вчинення ДТП, потерпшим від якого є позивач, визнаний ОСОБА_3. Вирок суду переглядався в апеляційному та касаційному порядках, набрав законної сили (а.с. 13-22). Цивільні позови залишені без розгляду.
Згідно з ч. 4 статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина у скоєнні ДТП водієм АТП-16341 ОСОБА_3 доведена, тому доказуванню підлягає лише розмір завданої позивачу шкоди.
Оскільки факт ДТП мав місце у 1999 р. і саме в цей час між сторонами виникли права і обов'язки, тому судова колегія вважає, що підлягає застосуванню ЦК 1963 p., а не новий ЦК України, статтю 1166 якого застосував суд першої інстанції, оскільки відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень до нового ЦК цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 440 ЦК УРСР, шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, повинна бути відшкодована особою, яка заподіяла шкоду, в повному обсязі.
Також з рішення суду слід виключити посилання на ст. 1187 ЦК України, оскільки шкоди завдано позивачу з вини відповідача - власника іншого джерела підвищеної небезпеки, яким і викликана шкода, тому відповідальність за неї вирішується за правилами ст. 440 ЦК УРСР, а не ст. 1187 ЦК України (аналогічної ст. 450 ЦК УРСР). Про зазначене дано роз'яснення судам в п. З постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. (з відповідними змінами) „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди".
Розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП, судом першої інстанції визначений вірно. При цьому судом врахований висновок товарознавчої експертизи № 776 від 25.02.1999 р. (а.с.31-33), проведеної в рамках кримінальної справи, який відповідачем чи третьою особою не оспорений, клопотань про призначення додаткової чи повторної експертизи ними не заявлялось.
При цьому експерт правильно визначив розмір шкоди, виходячи з того, що в разі, якщо вартість відновлювального ремонту на момент оцінки перевищує залишкову вартість транспортного засобу, визначену з урахуванням процентного показника залишкової вартості на момент пошкодження автомобіля, то матеріальний збиток приймається в розмірі, що дорівнює дійсній залишковій вартості транспортного засобу, оскільки такий транспортний засіб відновлювати економічно недоцільно.
Зазначене судження експерта відповідає п. 4.1.14 Науково-методичних рекомендацій з питань проведення автотоварознавчої оцінки транспортних засобів, що є додатком до відповідного наказу Міністра юстиції України від 1.10.1999 р. № 60/5 про затвердження цих рекомендацій.
При цьому суду не обов'язково було враховувати різницю від продажу позивачем автомобіля, однак визначення предмету, підстави та розміру шкоди є його диспозитивним правом згідно з положеннями ст. 11 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги, що товариству не повернуті запчастини від пошкодженого автомобіля безпідставні, оскільки суд визначив розмір шкоди не на відновлюваний ремонт автомобіля чи його запчастин, а виходив із залишкової вартості автомобіля.
У зв'язку з задоволенням основного позову, суд першої інстанції правомірно в силу ст.88 ЦПК України стягнув з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи, що позивачем доведені.
Посилання апеляційної скарги на те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист порушеного права і не було підстав для поновлення цього строку є безпідставними.
Як вбачається з матеріалів справи, ДТП мало місце в 1999 p., у березні 2003 р. набрав чинності вирок суду щодо засудження третьої особи. У 2003 та 2004 pp. позивач звертався до суду, однак в силу різних причин його позов не був розглянутий. При цьому встановлено, що в результаті ДТП позивачу, який є громадянином РФ і мешкає в РФ, завдані середньої тяжкості тілесні пошкодження, що об'єктивно перешкоджало йому як своєчасно з'являтися до суду, так і надавати докази, пред'явити позов до суду.
Зазначені обставини судова колегія розцінює як поважні причини пропуску строку позовної давності, який слід поновити згідно з ч. 5 ст. 267 ЦК України. Суд першої інстанції вірно прийшов до такого ж висновку, однак помилково застосував положення ст. 73 ЦПК України, яка регулює поновлення процесуального строку, а не строку позовної давності.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч.І ст. 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу директора відкритого акціонерного товариства "Валківське АТП-16341" відхилити.
Виключити з рішення Люботинського міського суду Харківської області від 1 серпня 2006 року посилання на ст. ст. 1166, 1187 ЦК України і вважати, що відповідальність за матеріальну шкоду вирішена за правилами ст. 440 ЦК УРСР.
У решті - судове рішення залишити без зміни.
Ухвала апеляційної інстанції набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 2 місяців із дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий суддя
Судді колегії