Дата документу       Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

   Справа № 22-1778 / 12                                                                                       Головуючий у 1-й  інстанції: Дмитрієва М.М.

                                         Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» березня  2012 року                                                                              м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого:       Бєлка В.Ю.

суддів:                  Забіяко Ю.Г.

                             Глазкової О.Г.

при секретарі:     Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини доходу.

В обґрунтування цих вимог, позивач посилалася на те, що з 01.08.1998 року вона перебуває у шлюбі з відповідачем, від шлюбу мають неповнолітню доньку, але шлюбні відносини з відповідачем припинені, проживають окремо, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22.07.2011 року шлюб розірвано, та оскільки відповідач в добровільному порядку матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, у зв’язку з чим дитина знаходиться на повному її утриманні, просила стягнути аліменти на підставі ст.ст.180-183 СК України.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2011 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітньої доньки –ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.02.2011 року і до повноліття дитини.

Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 51грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у сумі 120грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати в частині стягнення з нього в дохід держави судових витрат, змінити рішення, зменшивши розмір аліментів з 1/4 до 1/9 частини, та змінити рішення, виправивши дату його народження, та в частині допущення до негайного виконання, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з’явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду підлягає зміні в частині стягнення судових витрат виходячи з наступного.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно роз’яснень, викладених в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»№12 від 24.10.2008 року апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Із матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі. Відповідач є батьком неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.3). Дитина проживає з матір’ю. Відповідач працює в КРУ в Запорізькій області та займає посаду заступника начальника відділу правової роботи, має постійний заробіток, який в середньому становить 2845,42грн. на місяць, утримань за виконавчими листами із заробітної плати не проводиться, що підтверджується довідкою про доходи (а.с.38).

Суд встановив фактичну сторону справи з додержанням норм процесуального права, дав правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і правові висновки про обов’язок батька, який проживає окремо від дитини, брати участь у її утриманні відповідає вимогам ст.ст.180, 181 Сімейного кодексу України.

У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Ураховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7 СК України, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення аліментів та визначаючи відповідно до ст.183 СК України розмір аліментів у частці від заробітку батька, суд вірно, дотримуючись вимог ст.182 СК України та роз’яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача на утримання їх малолітньої доньки аліменти у розмірі 1/4 частки від його заробітку щомісячно починаючи з 07.02.2011 року до повноліття дитини.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом при вирішенні справи не враховано матеріальний стан відповідача та знаходження на його утриманні непрацездатної матері, яка потребує постійного догляду, не обґрунтовані та не доведені належним чином, оскільки суду не надано доказів як того, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, є матір’ю відповідача, так і того, що він несе витрати по її утриманню відповідно до ст.202 СК України. Підстави виникнення обов’язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, ще не доводить тих обставин, що вони їх утримують та здійснюють ці обов’язки відповідно до закону.

Крім цього, відповідач в апеляційній скарзі на підтвердження неспроможності сплачувати аліменти в розмірі 1/4 частки заробітку посилається також на те, що судом проігноровано факт ліквідації юридичної особи, де він працює, факт поділу майна подружжя, факт приховування місця проживання дитини та інше.

Проте зазначені обставини не можуть звільняти відповідача від обов’язку утримувати неповнолітню дитину. Визначена судом частка не являється надмірною і не перевищує можливостей відповідача надавати допомогу дитині саме в цьому розмірі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що після всіх виплат відповідачу не залишиться прожиткового мінімуму є безпідставним, оскільки доказів на підтвердження цього доводу відповідачем не надано і спростовується обставинами встановленими судом при розгляді справи.

Згідно із ч.ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до вимог ст.180 СК України, батьки повинні утримувати дітей до досягнення ними повноліття. Відповідно до ч.1 ст.191 цього кодексу аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач до суду звернулась 07.02.2011 року (а.с.1), отже суд правомірно присудив аліменти на дитину саме з цієї дати.

Максимального розміру аліментів закон не встановлює, оскільки у кожному випадку він визначається судом з урахуванням потреб дитини і можливостей її батьків.

Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч.3 ст.70 Закону України від 21.04.1999 року «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.

Однак, вирішуючи питання про стягнення з відповідача в дохід держави судових витрат, суд помилково прийшов до висновку про стягнення судового збору у розмірі 51грн. та 120грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення у справі.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно із ч.3 ст.2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На день винесення судового рішення 22.11.2011 року, до витрат, пов’язаних з розглядом справи вже не належали витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справі, бо в Цивільний процесуальний кодекс України були внесені зміни Законом України №3674-V1 від 08.07.2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності з 01.11.2011 року, а також згідно ч.1 ст.4 цього Закону розмір судового збору визначається та справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У зв’язку з чим, рішення суду в цій частині підлягає зміні та на підставі ст.88 ч.3 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі, визначеному п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»у вигляді 0,2 розміру мінімальної заробітної плати встановленої законом на 01.01.2011 року (941грн.) в розмірі 188,20грн.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що рішення суду повинно бути змінено в частині неправильно зазначеної дати народження відповідача та в частині негайного виконання рішення у справі про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць, то ці доводи не підлягають задоволенню, оскільки ухвалою суду першої інстанції від 30.11.2011 року внесені виправлення в резолютивній частині рішення суду від 22.11.2011 року з цього приводу (а.с.55).

Інші доводи апеляційної  скарги  є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображують позицію  відповідача,  висловлену в ході розгляду справи і полягають лише в переоцінці доказів, які належним  чином перевірені і оцінені судом першої інстанції і не доводять порушення судом першої інстанції  норм процесуального і матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що в іншій частині оскаржуване рішення відповідає нормам сімейного права та не порушує права сторін, оскільки  розмір аліментів може бути згодом збільшений або зменшений судом на вимогу платника  або одержувача аліментів.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про стягнення аліментів, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 –задовольнити частково.

Рішення  Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2011 року по цій справі змінити в частині стягнення судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у сумі 188,20грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.  

Головуючий:

Судді: