Справа № 11-589/06р.                   Головуючий у 1 інстанції Чишій С.С.

ч.1ст.121 КК України                     Доповідач Хлапук Л.І.

УХВАЛА Іменем України

3 жовтня 2006 року

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого-судді Хлапук Л.І.,

суддів Матвієнко Н.В., Олексюка Я.М.,

з участю прокурора Смолюка Б.С.,

потерпілого ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

засудженого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь у розгляді справи, потерпілого ОСОБА_1 на вирок Любомльського районного суду від 1 серпня 2006 року, яким

ОСОБА_3, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, житель м. Любомль Волинської області, не судимий, -

засуджений за ч.1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75, 76 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 3 років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: повідомлятиме органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця роботи, проживання, навчання, періодично з'являтиметься в дані органи на реєстрацію.

ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 296 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Стягнено з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 2140 грн. збитків та 25 тисяч грн. - в відшкодування моральної шкоди, в користь держави - 149 грн. 88 коп. судових витрат.

Речовий доказ - металеву корбу постановлено знищити,

встановила:

ОСОБА_3 визнаний винним в тім, що біля 21 год. 19 листопада 2006 року в дворі ІНФОРМАЦІЯ_2 на грунті неприязних стосунків умисне заподіяв ОСОБА_1 тяжкі тілесні ушкодження, двічі вдаривши того металевою корбою по голові.

В своїй апеляції потерпілий ОСОБА_1 посилається на неповноту досудового та судового слідства із-за невстановлення обставин нанесення йому ударів засудженим, причетності до злочину ОСОБА_4, на неправильне виправдання ОСОБА_3 за ч.4 ст.296 КК України, призначення засудженому надто м'якого покарання та безпідставне зменшення заявленого цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином. Просить вирок скасувати, направивши справу на додаткове розслідування.

Заступник Любомльського міжрайонного прокурора, який приймав участь у розгляді справи, в своїй апеляції вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, не взяття ним до уваги того, що конфлікт між засудженим і потерпілим відбувся в громадському місці - на весіллі, при сторонніх особах, що свідчить про особливу зухвалість дій ОСОБА_3. Вважає його виправдання за ч.4 ст.296 КК України незаконним. Прохає скасувати вирок та  направити справу на новий судовий розгляд.

Вважаючи судове слідство повним та об'єктивним, а вирок законним і обґрунтованим, засуджений ОСОБА_3 в своєму запереченні на апеляції просить залишити їх без задоволення.

Заслухавши доповідача, який доповів суть справи та доводи апеляцій, пояснення потерпілого ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, які підтримали апеляції, засудженого ОСОБА_3, що заперечив проти них, думку прокурора про невірне виправдання ОСОБА_3 за частиною ч. 4 ст. 296 КК України і необхідність з-за цього скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляції підлягають до часткового задоволення.

Як вбачається зі змісту ч.4 ст. 296 КК України для кваліфікації дій як особливо злісне хуліганство необхідно, щоб злочинні дії вчинялися з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжувалися грубим порушенням громадського порядку і здійснювалися з особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом , при цьому в їх ході застосовувалась зброя або спеціально пристосовані чи заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень предмети.

З показань засудженого, потерпілого, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5,  ОСОБА_6,   ОСОБА_7   випливає,   що     конфлікт  між ОСОБА_3 і ОСОБА_1, під час якого потерпілому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, відбувся на грунті особистих неприязних стосунків: через те, що у вересні 2005 року ОСОБА_1 приймав участь у побитті ОСОБА_3. В його ході ОСОБА_3 в безлюдному місці, в присутності лише ОСОБА_4, двічі вдарив по голові ОСОБА_1 металевою корбою, заподіявши черепно-мозкову травму та вибивши ліве око. Будь-яких даних, що при цьому порушувався громадський порядок, було зірвано хід весільної церемонії, по справі не зібрано. Використання засудженим в ході злочину металевої корби повністю охоплюється ч. 1 ст. 121 КК України, за як4ою той засуджений, і додаткової кваліфікації не потребує. Тому, виходячи з вищенаведеного, суд підставно виправдав ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 296 КК України за відсутністю в його діях складу злочину.

Крім того, з показань засудженого, потерпілого, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_8 вбачається, що удари, якими заподіяно тяжкі тілесні ушкодження ОСОБА_1, наносив лише засуджений. Участі в цьому ОСОБА_4 не приймав. Пояснення потерпілого про те, що ОСОБА_4 виступав співучасником злочину, оскільки викликав його на вулицю перед побиттям, є голослівним, ґрунтується на припущеннях ОСОБА_1 і нічим не стверджені. Тому підстав для направлення справи на додаткове розслідування для притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, як співучасника злочину, немає.

Засудження ОСОБА_3 за ч.1 ст. 121 КК України ніким не оспорюється.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання, суд повинен врахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного, та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, яке необхідне для її виправлення та попередження нових злочинів.

Проте судом зазначені вимоги закону належним чином не були виконані.

Як видно із вироку, суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_3 винним у спричиненні ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень, призначаючи йому покарання з застосуванням ст. 75 КК України, врахував лише пом'якшуючі обставини і не взяв до уваги інші, передбачені ст.ст. 65, 67 КК України, які не можуть не впливати на міру покарання.

Зокрема, не враховано того, що ОСОБА_3 вчинив злочин, який віднесено до тяжких, його наслідки - отримання здоровим до того потерпілим непоправного каліцтва. При цьому суд не навів переконливих, передбачених законом, підстав для застосування ст. 75 КК України.

Таке рішення суду не можна визнати законним обґрунтованим, а призначене покарання з застосуванням ст. 75 КК України - таким, що відповідає ступеню тяжкості скоєного ОСОБА_3 злочину та його особі.

Уточненню підлягає дата вчинення злочину, оскільки вказана у вироку, -19.11.2006р. - стосується майбутнього часу, який ще не настав.

Крім того, суд всупереч вимогам ст. 1167 ЦК України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 „Про судову практику про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" не навів у вироку мотивів зменшення до 25 тисяч гривень проти 120 тисяч гривень відшкодування завданої потерпілому майнової шкоди. Визначаючи розмір відшкодування такої шкоди, не врахував в повній мірі, що в результаті злочину той отримав у молодому віці невиправне каліцтво, яке суттєво вплинуло на його подальше життя: вибір професії, роботи, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого побуту.

З огляду на це, з врахуванням положень ст. 372, 374 КПК України, вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 121 КК України та вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди підлягає до скасування, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

При якому мають бути перевірені доводи, викладені в апеляціях, наведені у даній ухвалі, в тім числі і ті, які стосуються міри покарання та вирішення цивільного позову, та в залежності від встановленого, прийнято рішення, яке б відповідало вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати, -

ухвалила:

Апеляції заступника Любомльського міжрайонного прокурора та потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Любомльського районного суду від 1 серпня 2006 року щодо ОСОБА_3 в частині його засудження за ч. 1 ст. 121 КК України та в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.

В останній частині вирок залишити без зміни.