Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 березня 2012 р. справа № 2а/0570/22985/2011
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 10:45
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Єфіменко О.В.
при секретарі Тютюннику М.О.
з участю представника позивача Неведомого Д.О.
з участю представника відповідача Лещенко Н.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Будьонівському районі м. Донецька про зобов’язання стягнути витрати у сумі 860916,70 грн., -
в с т а н о в и в :
Управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька (далі - УПФУ) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із зазначеним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Будьонівському районі м. Донецька. Просило стягнути з відповідача заборгованість за період з 1 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року в розмірі 860916,70 грн., яка складається з основного розміру пенсії у сумі 25809,47 грн., суми витрат з виплати та доставки пенсій – 2364,26 грн., суми державної адресної допомоги – 829714,97 грн., суми допомоги на поховання – 3028,00 грн.
Правовою підставою позовних вимог позивач вважає норми спільної постанови правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4 (далі - Порядок №5-4/4), якою затверджений Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Відповідач подав заперечення проти позову № 01-01/31 від 31.01.2012, в якому зазначив, що відсутні підстави для відшкодування витрат на виплату щомісячної державної адресної допомоги, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року №265, оскільки Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі – Закон № 1105) таке відшкодування не передбачено. Вказує, що не підлягають відшкодуванню пенсії по втраті годувальника у зв’язку з тим, що на час смерті годувальника особи, які отримують пенсію, не були непрацездатними та не мали інвалідності, отже, відсутні підстави відшкодувати відповідачу вказані пенсії. Щодо відшкодування витрат на поховання то пояснює, що відсутній причинно-наслідковий зв'язок між смертю особи та професійним захворюванням. У зв’язку з наведеним та виходячи з вимог Закону № 1105 і Порядку №5-4/4 - правові підстави для задоволення позову відсутні.
У судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи викладені в запереченні на позов та просила відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що УПФУ направило на адресу Фонду акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 1 січня 2011 року по 30 вересня 2011 року.
Відповідач відмовився прийняти до відшкодування та підписати акти щомісячної звірки витрат на загальну суму 860916,70 грн., яка складається з основного розміру пенсії - 25809,47 грн., суми витрат з виплати та доставки пенсій – 2364,26 грн., суми державної адресної допомоги – 829714,97 грн., суми допомоги на поховання – 3028,00 грн. Розмір сплачених сум та понесених територіальним органом Пенсійного фонду України витрат сторонами не оспорювався.
Позивач вважає, що має право на відшкодування з боку відповідача понесених витрат по виплаті пенсій шляхом стягнення з нього відповідних коштів, у зв’язку з чим звернувся до суду з позовом.
Згідно зі ст. 1 Указу Президента України «Про Пенсійний фонд України» Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, завданням якого, відповідно до ст. 3 цього ж Указу, є участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування. З огляду на викладене, органи Пенсійного фонду України віднесені законодавцем до суб'єктів владних повноважень, їх діяльність входить до системи публічно-правових відносин.
Пенсійне забезпечення громадян України відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі – Закон № 1788) здійснюється органами Пенсійного фонду України. Статтею 81 цього Закону визначено, що призначення та виплата пенсій, в тому числі пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання здійснюється органами Пенсійного фонду України.
З набранням чинності Закону № 1105 обов’язок відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або у разі його смерті при настанні страхового випадку, покладено на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до п. 5 ст. 24 Закону № 1105, якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 року № 2272-III (далі – Закон № 2272), Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 р., з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому, кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.
На виконання Закону №1105 правлінням Пенсійного фонду України та правлінням Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України прийнята спільна постанова від 4 березня 2003 року № 5-4/4, якою затверджений Порядок № 5-4/4. Вказаний Порядок передбачає певну процедуру, яка передує відшкодуванню коштів та починається з взаємодії територіальних органів одного та другого фондів між собою, узгодженню певних питань, потім - Головних управлінь вказаних фондів, а закінчується відшкодуванням на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України понесених витрат шляхом перерахування відповідних коштів Пенсійному фонду, про що підписується відповідний акт (п. 7 й 8 Порядку).
Встановлене вказаним Порядком правило підписання щомісячних актів звірок розрахунків має застосовуватися за відсутності спору, а спірні питання щодо їх підписання повинні бути узгоджені між органами, а не в судовому порядку.
Отже, відповідно до вказаного Порядку відшкодування витрат відбувається на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України.
Враховуючи те, що даним нормативно-правовим актом Пенсійний фонд України та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України врегулювали питання відшкодування понесених витрат одного органу іншим шляхом перерахування коштів, тому даний Порядок повинен бути дотриманий територіальними органами одного та другого фондів.
Відповідно ст.21 Закону № 1105 та Порядку № 5-4/4 відповідач зобов'язаний у встановленому законом порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, а саме: суму основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві; щомісячну цільову грошову допомогу на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію; допомога на поховання сім’ї померлого, суми витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вказаних пенсій. Наведений перелік відшкодування шкоди при ушкодженні здоров’я являється вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Державна адресна допомога, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 26.03.2008 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», не передбачена у вказаному переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно наведеного Закону.
Зважаючи на особливості фінансування страхування від нещасного випадку, виключно цільове використання цих коштів та враховуючи те, що адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги.
Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного суду України від 6 червня 2011 року по справі № 21-57а11.
З огляду на зазначене, позовні вимоги щодо відшкодування витрат щомісячної державної адресної допомоги не є обґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Судом встановлено, що також не підлягають відшкодуванню відповідачем пенсії призначені у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання наступним особам: ОСОБА_3 (основний розмір пенсії 150 грн., 31 рік на момент втрати годувальника), ОСОБА_4 (основний розмір пенсії 150 грн., 51 рік на момент втрати годувальника), ОСОБА_5 (основний розмір пенсії 141,33 грн., 38 років на момент втрати годувальника), ОСОБА_6 (основний розмір пенсії 11,06 грн., 24 роки на момент втрати годувальника), ОСОБА_7 (основний розмір пенсії 143,14 грн., 41 рік на момент втрати годувальника), ОСОБА_8 (основний розмір пенсії 150 грн., 34 роки на момент втрати годувальника), ОСОБА_9 (основний розмір пенсії 150 грн., 39 років на момент втрати годувальника), ОСОБА_10 (основний розмір пенсії 126,88 грн., 41 рік на момент втрати годувальника), ОСОБА_11 (основний розмір пенсії 11,06 грн., 46 років на момент втрати годувальника), ОСОБА_12 (основний розмір пенсії 150 грн., 41 рік на момент втрати годувальника), ОСОБА_13 (основний розмір пенсії 150 грн., 31 рік на момент втрати годувальника), ОСОБА_14 (основний розмір пенсії 150 грн., 34 роки на момент втрати годувальника), ОСОБА_15 (основний розмір пенсії 150 грн., 50 років на момент втрати годувальника), ОСОБА_16 (основний розмір пенсії 150 грн., 40 років на момент втрати годувальника), ОСОБА_17 (основний розмір пенсії 150 грн., 40 років на момент втрати годувальника), ОСОБА_18 (основний розмір пенсії 6,63 грн., 48 років на момент втрати годувальника), ОСОБА_19 (основний розмір пенсії 150 грн., 39 років на момент втрати годувальника), ОСОБА_20 (основний розмір пенсії 150 грн., 33 роки на момент втрати годувальника), ОСОБА_21 (основний розмір пенсії 11,60 грн., 38 роки на момент втрати годувальника), ОСОБА_22 (основний розмір пенсії 22,11 грн., 52 роки на момент втрати годувальника), ОСОБА_23 (основний розмір пенсії 150,00 грн., 46 років на момент втрати годувальника), ОСОБА_24 (основний розмір пенсії 556,45 грн., 46 років на момент втрати годувальника).
Відповідно до ст. 33 Закону № 1105 у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Такими непрацездатними особами є, зокрема, жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють.
З урахуванням наведених вище положень законодавства, позивач не має права на відшкодування відповідачем суми пенсії, сплаченої особі у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві, оскільки на момент смерті вищенаведені особи, яким сплачено пенсію, були працездатними, тобто не досягли 55 років, на утриманні померлих не перебували. Під час судового засідання позивачем не доведено протилежного та не надано інших доказів, що підтверджують той факт, що вказані особи перебували на утриманні померлого.
Стосовно відшкодування пенсії по ОСОБА_25 (755,93 грн.) та ОСОБА_26 (750,00 грн.) судом встановлено, що вказані громадяни отримують пенсії по інвалідності від трудового каліцтва та професійного захворювання внаслідок нещасного випадку на виробництві, який настав за межами України.
Відповідно до п. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Пунктом 4 цієї статті зазначено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У судовому засіданні представник суб’єкта владних повноважень УПФУ зазначив, що у нього відсутні документи, які підтверджують факт отримання трудового каліцтва та професійного захворювання внаслідок нещасного випадку на виробництві, який настав за межами України, а саме: відсутні акти розслідування нещасного випадку за формою Н-1 щодо ОСОБА_25 та ОСОБА_26 У зв’язку з недоведеністю та відсутністю доказів суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування відповідачем зазначених пенсій.
Щодо заявленої вимоги щодо відшкодування сум витрат з виплати та доставки основного розміру пенсій у розмірі 2364,26 грн. суд вважає, що вона теж не підлягає відшкодуванню у зв’язку з тим, що судом не встановлено обов’язку відшкодування Фондом спірних пенсій, тому й відповідно не відшкодовується і ця сума.
Щодо відшкодування виплат на поховання ОСОБА_27 та ОСОБА_21 в розмірі 3028,00 грн., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону № 1105 відповідач зобов’язаний організувати поховання померлого, відшкодувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов. Порядок проведення зазначених витрат відповідно до частини 8 статті 34 даного Закону затверджує Кабінет Міністрів України, такий Порядок затверджений Постановою 11 липня 2001 року № 826.
Причинний зв’язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншими ушкодженням здоров’я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів відповідно до п. 9 ст. 34 Закону № 1105.
Інструкцією про встановлення причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15 листопада 2005 р. № 606 (далі - Інструкція), органом, який встановлює причинний зв'язок смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, є МСЕК.
Пунктом 2 Інструкції передбачений порядок розгляду питань про встановлення причинного зв’язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом. Для розгляду причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням, отруєнням або трудовим каліцтвом до МСЕК направляються відповідні документи постраждалих, у яких при житті було встановлено професійне захворювання (отруєння), трудове каліцтво, що спричинило стійку втрату професійної працездатності, та померлих після вступу в дію Закону України «Про охорону праці». Документація на померлого для розгляду причинного зв'язку смерті з профзахворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом надається до МСЕК лікувально-профілактичним закладом, в якому при житті був під наглядом хворий.
Відповідно до п. 2.10. вищенаведеної Інструкції висновок про наявність або відсутність причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом оформляється довідкою у трьох примірниках, що використовується МСЕК за формою, що затверджується Міністерством охорони здоров`я України та видається: перший - установі, що надавала направлення до МСЕК, другий - відповідному відділенню виконавчої дирекції Фонду, третій - заявнику. Підставою є акт визначення причинного зв'язку смерті з профзахворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом. Форма акта затверджується Інструкцією Міністерства охорони здоров`я України від 15.12.2005 № 720 «Про затвердження форм медичної облікової документації щодо причинного зв'язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом, що використовуються в медико-соціальних експертних комісіях».
Позивачем не надано суду актів визначення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням (отруєнням) або трудовим каліцтвом щодо громадян ОСОБА_27 та ОСОБА_21, в матеріалах справи відсутні докази того, що їх смерть пов’язана з одержаним каліцтвом або іншими ушкодженням здоров’я. Крім того, представником позивача у судовому засіданні підтверджено, що вказаних документів в УПФУ немає. У зв’язку з чим, суд дійшов висновку, що витрати на допомогу по похованню не повинні відшкодовуватись відповідачем.
Відповідно до частини третьої статті 129 Конституції України змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості належать до основних засад судочинства. Змагальність сторін полягає у процесі доведення сторонами перед судом своєї позиції у справі (вимог та заперечень). Змагальність реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами. Адже саме сторонам найкраще відомі обставини у справі, саме вони найкраще знають, якими доказами ці обставини можна підтвердити. Водночас сторони, як правило, наводять і правову аргументацію своїх вимог, але суд не зв'язаний цією аргументацією.
Зважаючи на викладене та з причини необґрунтованості і безпідставності позовних вимог управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька, не наданні ним доказів, суд приймає рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись статтями 23, 94, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
п о с т а н о в и в:
У задоволенні позову управління Пенсійного фонду України в Будьонівському районі м. Донецька до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Будьонівському районі м. Донецька про зобов’язання стягнути витрати у сумі 860916,70 грн. – відмовити повністю.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 13 березня 2012 року.
Повний текст постанови виготовлено 19 березня 2012 року.
Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Єфіменко О.В.