АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2011 року. м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Левенця Б.Б.
суддів – Плавич Н.Д., Федорової А.Є.,
при секретарі – Бжассо В.В.
за участі представника позивачки ОСОБА_1, представника відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором, -
в с т а н о в и л а :
У липні 2010 року позивачка звернулася до суду із позовом, уточнивши який зазначила, що 20 липня 2007 року вона позичила відповідачці 757 500 грн., що було еквівалентно 150 000 доларам США строком до 20 липня 2008 року про що сторони уклали нотаріально посвідчений договір.
У цей же день відповідачка надала письмову розписку за якою зобов’язувалась сплачувати позивачці щомісячно 4% від суми позики за користування запозиченими коштами. Виконання договору позики забезпечено іпотекою належної відповідачці земельної ділянки площею 0,100 га за адресою: АДРЕСА_1.
Строк виконання зобов’язань щодо повернення грошей за погодженням сторін був продовжений до 21 липня 2009 року.
Відповідачка відмовляється повернути борг, тому 3 207 960 грн. боргу з урахуванням відсотків річних за прострочку виконання грошового зобов’язання на підставі умов договору позики, 1700 грн. державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позивачка просила стягнути із відповідачки на свою користь.(а.с. 1-17, 31-36, 47)
Відповідачка не спростовуючи фактичних обставин справи укладання договору позики та іпотеки, проти позову заперечувала, посилаючись на те, що гроші потрібні були її чоловікові для здійснення підприємницької діяльності, договір був безпроцентним, а повернення грошей має відбуватись у гривнях, крім того між позивачкою та чоловіком відповідачки ОСОБА_5 з цього предмету спору була укладена мирова угода, яка визнана судом.(а.с 37-42)
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 лютого 2011 року позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто із відповідачки на користь позивачки 3 207 960 грн. заборгованості за договором позики, 1700 грн. державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.(а.с. 51-54)
В апеляційній скарзі відповідачка посилалась на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи скаргу, зазначила, що суд першої інстанції не врахував безпроцентність укладеного договору, відсутність вільного волевиявлення відповідачки на укладення договору, відсутності спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків і не надав оцінки іншим доказам по справі, які свідчать про відсутність боргових зобов’язань відповідачки перед позивачем.(а.с 62-66)
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 підтримала скаргу і просила її задовольнити, представник позивачки ОСОБА_1 заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Сторони були повідомлені про час та місце розгляду справи шляхом вручення повістки їх представникам, про що у матеріалах справи є докази.(а.с. 114)
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, враховуючи наступне.
Між сторонами виникли правовідносини, що мають бути врегульовані за чинним ЦК України.
Відповідно до ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму коштів (суму позики).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Закону.
Підтвердження виконання зобов'язання має відбуватись у спосіб, встановлений ст. 545 ЦК України, у т.ч. видачею кредитором на вимогу боржника розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі, повернення кредитором боржнику боргового документу, а у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Судом встановлено, що за нотаріально посвідченим договором від 20 липня 2007 року ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_3 отримала у позику і зобов’язувалась повернути у термін до 20 липня 2008 року 757 500 грн., що було еквівалентно 150 000 доларам США.(а.с.4)
За п.п. 2, 4 цього Договору, гроші передані позикодавцем і отримані позичальником до підписання цього Договору. (а.с. 4)
На забезпечення виконання зобов’язання, 20 липня 2007 року, сторони уклали нотаріально посвідчений договір іпотеки належної відповідачці земельної ділянки площею 0,100 га за адресою: АДРЕСА_1.(а.с.6-10)
У цей же день 20 липня 2007 року, ОСОБА_3 надала ОСОБА_4 письмову розписку, за якою зазначила про отримання у позику вищевказаної суми грошей та зобов’язання щомісячно сплачувати позивачці 4% від загальної суми позики за користування отриманими у позику грішми.(а.с. 11)
Аналізуючи зміст письмової розписки від 20 липня 2007 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що вказана розписка є самостійним борговим документом, визначення відповідачкою зобов’язання про сплату позивачці процентів за користування позикою не суперечить нормам ЦК України, які регулюють правовідносини щодо договору позики, вимог обов’язкового нотаріального посвідчення договору позики матеріальний закон не містить.
За змістом позовної заяви, ОСОБА_4 передала у позику ОСОБА_3 757 500 грн. та ОСОБА_5 50000 доларів США, загальна сума позики на час передачі грошей складала еквівалент 200 000 доларів США. Вказані обставини підтверджуються дослідженими колегією суддів матеріалами справи та витребуваних проваджень, поясненнями представника позивачки ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції.(а.с.1-17, матеріали провадження №2ц-240-/2010 а.с. 3)
Позивачка ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги, не заявляла вимог до ОСОБА_5 про стягнення боргу та процентів за користування позикою, що не перешкоджає їй заявити такі вимоги в іншому провадженні.
21 липня 2008 року сторони погодили дату повернення ОСОБА_7 вищевказаної суми грошей до 20 липня 2009 року.(а.с. 5)
Колегія суддів оглянула в судовому засіданні оригінали вищевказаного договору та розписки, факт і дати їх складання на вищевказаних умовах, підписання представники сторін не заперечували і в суді апеляційної інстанції.
У зв’язку із реєстрацією шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_4, строк звернення до суду із зазначеним позовом позивачкою не пропущений.(а.с. 35)
Посилання відповідачки на часткове повернення запозичених коштів колегія суддів відхилила, оскільки таких доказів повернення коштів позивачці, у т.ч. часткового, відповідачкою до суду не надано і в судовому засіданні не встановлено. При цьому, сплата коштів ОСОБА_5 іншій особі не може бути визнана доказом сплати коштів позивачці ОСОБА_4.(а.с. 40-41)
Зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, підлягають задоволенню вимоги позивачки про стягнення на її користь із відповідачки суми заборгованості за отриманою сумою позики та проценти за її використання.
Проте, задовольняючи позовні вимоги, районний суд не звернув уваги на те, що за змістом нотаріально посвідченого договору та письмової розписки, предметом позики була грошова сума 757 500 грн., тобто позика надана у гривнях, що складало еквівалент 150 000 доларів США на день укладення договору, сплату процентів визначено від суми позики, тому, зважаючи на вимоги ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України запозичена сума та проценти мають бути повернуті у гривні. Визначення районним судом суми боргу у доларах США та його перерахунок за курсом НБ України на день ухвалення рішення, суперечить наявним у справі доказам, а відтак, є безпідставними.
Задовольняючи позов та визначивши суму заборгованості в розмірі 2 030 100 грн. ((757 500 грн. боргу + 1 272 600 грн. процентів(757 500 грн. боргу х 4% х 42 місяця прострочення)), колегія суддів виходить із факту укладення сторонами договору та отримання відповідачкою позики на вищезазначених умовах та відсутності доказів виконання відповідачкою вищевказаних грошових зобов'язань.
Ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 березня 2010 року про визнання мирової угоди, прийняття судом відмови позивачки від заявленого позову та закриття провадження у справі, скасована ухвалою цього ж суду від 18 листопада 2011 року, тому, колегія суддів відхилила доводи апелянта щодо безпідставності звернення позивачки до суду із заявленим позовом.(а.с.122, матеріали провадження №2ц-240-/2010 та № 8-10/2011)
В суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_3 не оспорювала договору позики з підстав відсутності її вільного волевиявлення на укладення договору, відсутності спрямованості правочину на реальне настання правових наслідків, зазначені доводи будь-якими обєктивними доказами по справі не підтверджені.
Інші доводи скарги не спростовують цих висновків суду, тому колегія суддів їх відхилила.
Зважаючи на вимоги ст. 88 ЦПК України, підлягають задоволенню вимоги позивачки про стягнення на її користь із відповідачки сплачених 1700 грн. державного мита та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом першої інстанції.
За таких обставин, та вимог ч. 2 ст. 314 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 303, п. 3 ч. 1 ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, –
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 лютого 2011 року – змінити.
Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково і стягнути на її користь із ОСОБА_3, ідентифікаційний № НОМЕР_1:
- 757 500 (сімсот п’ятдесят сім тисяч п’ятсот) грн. боргу за договором позики;
- 1 272 600(один мільйон двісті сімдесят дві тисячі шістсот) грн.. процентів за договором позики;
- 1700(одна тисяча сімсот) грн.. державного мита;
- 120(сто двадцять) грн.. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом першої інстанції, в іншій частині позовних вимог – відмовити.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області Б.Б. Левенець
Н.Д.Плавич
А.Є.Федорова