24.02.2012Справа №103/251/12
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У К Р А Ї Н И
24 лютого 2012 року місто Бахчисарай
Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді Радьковой І.В.,
при секретарі Вальшинє І.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою
Бахчисарайського комунального унітарного підприємства «Міськтепломережа»Бахчисарайської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання та обслуговування внутришньобудинкових сітей,
в с т а н о в и в :
позивач звернувся до суду із вимогами до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання та обслуговування внутришньобудинкових сітей, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачка є власницею квартири АДРЕСА_1. Відповідно до ст.ст. 67,68 ЖК України повинна своєчасно сплачувати комунальні послуги по затвердженим у встановленому порядку тарифам. Договір на надання послуг централізованого опалення квартири відповідачкою укладено не було, однак вона не відмовилася від отримання теплової енергії т.я. не відключилася у встановленому порядку від опалення. Відповідно до ст. 714 ЦК України користувач зобов’язаний сплатити вартість прийнятих теплових ресурсів. Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Беручи до уваги, що по квартирі відповідачки станом на грудень 2011 року виникла заборгованість за надані послуги теплопостачання та обслуговування внутришньобудинкових сітей. Оскільки судовий наказ, виданий з приводу стягнення наявної у відповідачки заборгованості було скасовано заявлені вимоги повинні розглядатися у позовному проваджені. Згідно розрахунку заборгованість відповідачки складається з 4363,24 грн. за послуги теплопостачання, 352,82 грн. за обслуговування внутришньобудинкових сітей, а всього 4716,06 грн.. У зв’язку із тим, що заборгованість за надані послуги не оплачена, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України сума боргу підлягає стягненню з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% від простроченої суми, що складає: за послуги теплопостачання-сума інфляції-194,40 грн., 3% річних-129,04 грн; за обслуговування внутришньобудинкових сітей сума інфляції-15,13 грн, 3% річних-9,50 грн..
На підставі викладеного просили суд стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість за послуги теплопостачання в сумі 4686,68 грн. та за обслуговування внутришньобудинкових сітей 377,45 грн., а всього 5064,13 грн, а також судовий збір в сумі 107,30 грн..
В ході судового засідання представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наполягала на їх задоволені по мотивах, викладених у позовній заяві. Також просила суд, у зв’язку зі збитковістю підприємства, визнати поважними причини пропуску строків позовної давності і стягнути заборгованість у повному обсязі, починаючи з 2005 року.
Відповідачка в ході судового засідання із позовними вимогами не погодилася, пояснила суду, що дійсно є власницею квартири, однак послуги теплопостачання надаються неякісно і нерегулярно, договір із нею ніхто не укладав у зв’язку із чим вона не має платити за послуги, котрі не просила і котрі є неякісними. Надати доказів того, що теплопостачання здійснюється нерегулярно і неякісно не може т.я. письмово до позивача не зверталася. Оскільки строк позовної давності, починаючи з 2005 року по 2009 рік сплинув вона просила в даній частині позову відмовити у зв’язку зі сплином строків. Щодо заборгованості починаючи з 2009 року пояснила, що оскільки ніяких договірних відносин між нею та позивачем не має, відповідно сплачувати щось вона не повинна.
Вислухавши представника позивача, відповідачку, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судом встановлено, що між сторонами склалися правовідносини з приводу надання послуг з теплопостачання , які врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
Як випливає із матеріалів справи відповідачка є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 10.12.2005 року і зареєстрована в даній квартирі. (а.с.17,18,19)
Згідно акту від 15.06.2010 року, від підпису котрого відповідачка відмовилася їй було запропоновано укласти договір на надання послуг по централізованому опаленню, від чого відповідачка також відмовилася. (а.с.19)
28.12.2011 року на ім’я відповідачки було направлено повідомлення, щодо добровільного погашення наявної у неї заборгованості, однак до цього часу заборгованість відповідачкою не погашена. (а.с.20)
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
За змістом статті 1 цього закону комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Статтями 20 та 21 вказаного закону визначені обов’язки споживача і виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, обов'язком споживача є оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору.
Пунктами 18-21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі-Правил), встановлено, що плата за вказані послуги вноситься споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк, відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
Обов’язок споживача вносити плату за комунальні послуги у встановленому порядку також визначений положеннями статей 68 і 162 Житлового кодексу України.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 даного кодексу, якою визначено, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Стаття 526 ЦК України передбачає , що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавств, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено в ході судового засідання заборгованість за послуги теплопостачання відповідачка не заперечує , відомостей про звернення відповідача з претензіями з приводу неякісного надання послуг по постачанню теплової енергії , а також з вимогами про відмову від даних послуг або проведення перерахунку розміру оплати за послуги теплопостачання у зв’язку з ненаданням, або наданням цих послуг не в повному обсязі матеріали справи не містять. Не були вони представлені і у судове засідання відповідачкою, оскільки та пояснила, що письмово нікуди не зверталася.
Таким чином суд вважає, що фактично між сторонами існували і існують правовідносини по наданню житлово-комунальних послуг теплопостачання і користування такими послугами, тому відсутність письмового договору не звільняє відповідачку від оплати отриманих комунальних послуг з теплопостачання, які були надані позивачем.
Посилання відповідачки на відсутність укладеного між нею та позивачем договору як підставу звільнення від цивільної відповідальності є необгрунтованими, оскільки, відповідно до статей 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», укладення договору на надання житлово-комунальних послуг визначено як обов’язок споживача, а не право сторін і тому є необхідним як таке, що передбачене законом.
Зазначене повністю відповідає положенням, викладеним у другому реченні частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України.
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Під час розгляду справи відповідачка заперечувала проти позову як у зв’язку з його необґрунтованістю, так і у зв’язку з пропущенням позивачем встановленого законом строку позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що позивач дійсно звернувся до суду з даним позовом лише 18 січня 2012 року, отже, відповідно до вимог ст. 257 Цивільного кодексу України, в межах позовної давності має право на отримання заборгованості, що утворилась за період з січня 2009 року. Суд не бере до уваги ствердження представника позивача, що строки були ними пропущені із поважних причин, оскільки підприємство є збитковим і їм фінансово проблематично звертатися до суду, сплачуючи при цьому судові витрати, оскільки як вказано в клопотанні представника позивача, а також вона підтвердила і в суді, що включаючи 2011 рік підприємство було звільнено від оплати судового збору при подачі позовної заяви до суду на підставі рішень Бахчисарайської міської ради. Дані обставини свідчать про те, що жодних фінансових перешкод за для своєчасного звернення до суду у позивача не було.
Стосовно стягнення інфляційних збитків та 3% річних ці вимоги не ґрунтуються на нормах матеріального права, зокрема статті 625 ЦК України на підставі якої заявлені вимоги, оскільки у даному випадку має місце суперечка щодо якості надання послуг та оплати за надані послуги, а не з приводу безпідставного збереження грошових коштів відповідальність за що передбачено статтею 625 ЦК України.
Як випливає із змісту ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В ході судового розгляду справи встановлено, що відповідачка дійсно отримувала послуги теплопостачання від позивача, однак не сплачувала їх у повному обсязі т.я. вважала їх неякісними і із-за відсутності договору між ними не повинна нічого сплачувати.
Жодних доказів, щодо якості наданих послуг відповідачкою суду надано не було. У зв’язку із чим, а також враховуючи, що відповідачка частково сплачувала надані послуги, таким чином визнаючи наявність правовідносин із позивачем, суд вважає, що в наслідок неналежної оплати за надані послуги у відповідачки виникла наявні заборгованість. Беручі до уваги, що доказів того, що дана заборгованість виникла не з провини відповідачки нею надано не було, суд вважає, що дана заборгованість підлягає стягненню з відповідачки у справі.
На підставі викладеного суд вважає, що позивачем, відповідно до ст.ст. 57-60 ЦПК України було приведено достатньо обґрунтованих доказів, щодо неналежного виконання відповідачкою умов зобов’язання по оплаті наданих позивачем послуг, однак правових підстав стягнення з відповідачки суми заборгованості за межами позовної давності, а також із застосуванням інфляційних збитків та 3% річних наведено не було, у зв’язку із чим в даній частині позовних вимог відмовляється. Відповідачкою у свою чергу не було наведено доказів того, що вона не повинна сплачувати наявну у неї заборгованість.
Так виходячи із розрахунку наданого позивачем стягненню підлягає сума заборгованості за період з січня 2009 по грудень 2011 року, складає: за послуги теплопостачання в сумі 3908,43 грн, за обслуговування втуридомових сітей теплопостачання в сумі 237,24 грн., в всього 4145,67 грн.. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Справа розглянута у строгій відповідності до положення ст. 11 ЦПК України.
Судовий збір в сумі 107,30 грн. підлягає стягненню з відповідачки у порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України: на користь позивача.
На підставі ст.ст. 67, 68, 162 Житлового кодексу України Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 257, 267, 509, 526, 625, 1166 ЦК України Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212, 213, 214 ,215 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
позовні вимоги Бахчисарайського комунального унітарного підприємства «Міськтепломережа»Бахчисарайської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання та обслуговування внутришньобудинкових сітей задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Бахчисарайського комунального унітарного підприємства «Міськтепломережа»Бахчисарайської міської ради заборгованість за послуги теплопостачання в сумі 3908,43 грн., за обслуговування втуридомових сітей теплопостачання в сумі 237,24 грн., а всього 4145,67 (чотири тисячі сто сорок п’ять) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Бахчисарайського комунального унітарного підприємства «Міськтепломережа»Бахчисарайської міської ради судовий збір в сумі 107,30 (сто сім) грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим протягом десяти днів з дня його проголошення через Бахчисарайський районний суд Автономної Республіки Крим.
Суддя
24.02.2012 103/251/2012