Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-1647/12 Головуючий у 1 інстанції: Троценко Т.А.
Суддя-доповідач: Воробйова І.А.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
22 березня 2012 року м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Гончара О.С.,
Суддів: Воробйової І.А.,
Панкеєва О.В., При секретарі: Черненко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства „Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів” на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства „Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів” про стягнення заборгованості по заробітній платі, -
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом ПАТ «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів»про стягнення заборгованості по заробітній платі.
В обґрунтування позову, зазначав, що з 22 жовтня 2007 року позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем, з 05 липня 2011 року на підставі поданої заяви був переведений на постійну роботу до Шляхового експлуатаційного підприємства м. Бердянська.
З 2010 року по 2011 рік він відправлявся адміністрацією підприємства у відпустку без збереження заробітної плати, але відповідач не нарахував йому заробітну плату за час простою не з вини працівника не нижче двох третіх тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
В 2010 році –з 25 жовтня по грудень –49 робочих днів; в 2011 році –з 01 січня по 15 березня, що складає 49 робочих днів.
Сума заробітної плати за час простою складає 5226, 66 грн., а саме –в 2010 році –2613, 33 грн., в 2011 році 2613, 33 грн.
Крім того, відповідач не сплатив компенсацію за невикористану відпустку за червень 2011 року, а також компенсацію за затримку заробітної плати в сумі 1680 грн. в порядку ст.. 117 КЗпП України.
На підставі викладеного, просив суд, стягнути зазначені суми заборгованості по заробітній платі за час простою і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2011 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Приватного Акціонерного товариства «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів»на користь ОСОБА_3 заробітну плату в сумі 5226, 66 грн., а також держмито 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 30 грн.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ «Оріхівський кар’єр формувальних матеріалів»подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення яким в позові відмовити.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Поняття "простій" законодавчо дано у ст. 34 КЗпП України і визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
Статтею 113 КЗпП України встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачз'ється.
Таким чином, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України.
Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суд повинен з'ясовувати факт простою й наявність чи відсутність вини працівника в цьому.
На порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України рішення суду першої інстанції не містить будь-яких доказів щодо факту простою на підприємстві.
Встановлено, що позивач ОСОБА_3 22 жовтня 2008 року по 05 липня 2011 року працював у відповідача.
Із листа територіальної державної інспекції праці у Запорізькій області від 15 січня 2011 року №75 вбачається, що у зв'язку з відсутністю гірської маси для виробництва гранітної продукції на Андровській дільниці працівникам було надано відпустку без збереження заробітної плати з 12 листопада 2010 року по 31 грудня 2010 року, з 17 січня 2009 року по 17 березня 2009 року. Будь-яких інших даних про невихід позивача на роботу і його причини у січні-березні 2011 року матеріали справи не містять.
Дійшовши висновку про те, що фактично у відповідача мав місце простій не з вини працівника, який має бути оплачений у відповідності зі ст.113 КЗпП України, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що накази про надання позивачеві відпустки без збереження заробітної плати останнім в установленому законом порядку не оскаржувалися і ніким не скасовувалися. В зазначений період часу позивач на роботу не виходив, а використовував неробочі дні на власний розсуд, тобто фактично погодився з наданою йому відпусткою.
За таких обставин достатніх підстав для стягнення з відповідача на підставі ст.113 КЗпП України на користь позивача 5226,66 грн. за період відсутності на робочому місці і знаходження у відпустці без збереження заробітної плати суд першої інстанції не мав, а тому судове рішення в оскаржуваній частині відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у позові.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Оріхівський кар'єр формувальних матеріалів»задовольнити.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2011 року в цій справі скасувати. Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: